Розділ 9

Таня вийшла на роботу у вівторок. Почувала себе ще не стабільно, але залишатися вдома не могла, знаючи, що діється в її класі. Після хвороби і без того тендітна постать Тані здавалася прозорою, під очима залягли темні кола, а шкіра стала блідою немов крейда. Макіяж приховати недоліки не допомагав і Таня пішла майже без нього, лише зволожила обличчя кремом й підфарбувала вії.

Увійшовши до вчительської, Таня почула багато теплих слів щодо її здоров'я і сердечно подякувала колективу. Не чекаючи дзвінка, вона пішла до своїх.

Міцно стискаючи в руках журнал та записник, Таня повільно й безшумно ступала по плитковій підлозі у своїх зручних ботильйонах на невисокій танкетці. У класі панувала тиша і це напружило. Таня готова була побачити що завгодно, але відкривши двері, помітила, що учні схилилися над своїми підручниками. Побачивши її всі швидко підвелися. Підвівся і Косинський, який сидів за порожньою партою на задніх рядах, покинувши своє звичне місце.

— Сидіть, дзвінка ще не було. Добрий ранок, — Таня підійшла до столу. — Не буду ходити навколо, просто запитаю, що тут сталося. Як мій староста, мій головний порадник та помічник докотився до того, що побив однокласника, сусіда по парті, друга?

Учні мовчки сиділи за своїми партами, понуро опустивши голови.

— Як? Як ти міг? Що тобі в голову прийшло? Руслане, підведися, я з тобою розмовляю, — підвищила голос Таня, повертаючи голову до Макарова. — Вовчику, а ти як?

Макаров лиш кивнув, але голови не підняв, напружено вдивляючись у відкритий підручник.

— Тетяно Сергіївно,  — зважилася заступитися за Руслана Марійка.

— Не зараз, Веремейчик. Я не з тобою розмовляю, — різко обірвала її Таня.

Марійка злякано принишкла.

— Ти, Руслане, можеш говорити всім, що не розкажеш причини, ну і нехай! Проте я не всі і мені ти зізнаєшся. Я тебе змушу, повір! Я твій класний керівник, а не подружка, яку ти за ніс водити будеш. Зрозумій вже нарешті? Ясно? — закричала Таня, чи не вперше за час свого вчителювання.

Школярі завмерли від її жорстких слів. Таня, сама того не розуміючи, намацала болюче місце Руслана і вдаряла по ньому вправніше будь-якого нокауту.

— Ясніше не буває! — Руслан скочив до неї і, не віддаючи звіту в тому, що робить, закричав у відповідь. — То запитайте лапочку-Макарова, навіщо я це зробив! Нахріна я розмалював його огидну пику!

— Як ти смієш лаятися? — Таня зблідла, наче крейда. — Руслан!

— Я зробив це не заради забави, а заради вас. Зробив, щоб припинити ідіотські жарти у ваш бік, щоб він перестав тріпати по всій школі, що я, що ви... — Руслан, стискаючи кулаки та уривчасто дихаючи, дивився на її войовниче личко, на кавового кольору очі, що повільно зводили його з розуму, і закінчення фрази тихо, та якось дуже гірко, зірвалося з його напіврозкритих вуст, — що ви зі мною переспали.

Таня зойкнула, відчуваючи, як ноги підкошуються, і вхопилася за край столу. Руслан хитнувся до неї, але наступної миті завмер нерухомо. На якусь мить їхні погляди перетнулися, а тоді вона вибігла з класу, голосно грюкнувши дверима.

Таня зрозуміла, що дійшла до краю. В той час, як Руслан захищав її від дурних пліток, вона зробила з нього агресивного монстра, що напав на «тихоню» Макарова. Проте Макаров тихонею ніколи не був, а Руслан не ліз з'ясовувати стосунки, не знаючи всіх козирів у рукаві противника. Вона виставила на загальний осуд його добре ставлення до неї, його симпатію. Якщо та симпатія й була, Таня розуміла, що своїми руками знищила її вщент. До того ж, якщо плітки вже дійшли до Ковальова, то їй все одно в школі більше не працювати.

Таня присіла на лавочку на порожньому стадіоні і затуливши обличчя руками, гірко заплакала. Вона не плакала через роботу. Знала, що яку-небудь, але роботу знайде, а от другого такого Руслана у неї вже точно не буде. До болю стискаючи кулаки, Таня дивилася на похмуре сіре небо відчуваючи, що має неодмінно щось робити.

Рішення прийшло спонтанно і здалося їй дуже і дуже правильним. Вона просто має написати заяву на звільнення і поставити жирну крапку у всій цій історії раз і назавжди.

Підвівшись, впевненим кроком Таня попрямувала зі стадіону одразу до вчительської.

Мовчки сівши за свій стіл, і насолоджуючись порожнім приміщенням, Таня висловила бажання звільнитися на папері і перевіривши текст, попрямувала до директора. На порозі його кабінету зіткнулася з Валерієм.

— Привіт, а що це у нас? — у своїй саркастичній манері усміхнувся фізрук.

— Привіт. Заява за власним, — спокійно відповіла Таня, розглядаючи свої акуратні нігті.

— Жартуєш, — усміхнувся Валерій, але усмішка та одразу ж сповзла з його симпатичного обличчя. — Через бійку хлопчаків? Та ти що?!Таке зі всіма буває, всі через це проходять. І я в школі бився. Не дуркуй, Таню.

— Я не дуркую, — вона обійшла його і постукавши у двері директора, увійшла.

Валерій буквально влетів до одинадцятого класу і обвів злісним поглядом здивованих учнів.

— А у нас не фізкультура, — протягнула Аліна, насміхаючись.

— А мені плювати! У вас що завгодно, окрім совісті та людяності. Я от не розумію, чим вона вам так заважала? Вона ж для вас старалася. Зі шкіри пнулася, аби вам догодити. Ось вам екскурсія бозна-куди, лиш щоб цікаво, ось вам випічка на ярмарок і гарантована перемога, ось вам прощення пустощів і розуміння. Чого ж іще треба? Чого вам ще треба було? Сподіваюся, наступним вашим класним керівником стане Шарапова і ось тоді ви заспіваєте сопрано всі як один. Ідеальною англійською, — злісно прошипів Валерій.

— Ви про що? — насторожено перепитав Руслан.

— Про те, Косинський, що танцюйте, Тетяна Сергіївна від вас йде.

— Вона попросила інший клас? — стривожено запитала Марійка.

— Ні. Вона зовсім йде. Звільняється. Вже віддала заяву директору. Думаю, він якраз її підписує зараз. Дурні діти. Дурні, розпещені придурки, — Валерій вийшов з класу, з такою силою грюкнувши дверима, що у вікнах затремтіли шибки.