Розділ 8

Прокинувшись серед ночі, Таня відчула, що буквально горить кожною клітинкою. Намацавши на комоді термометр, спробувала виміряти собі температуру в чергове і глянувши на табло, шоковано простогнала. Цифри майже досягли позначки 39,7. Їй не залишалося нічого іншого, як викликати швидку. 

Таня ледь зуміла пояснити, де живе і що з нею диспетчеру, як знову провалилася в безпам'ятство.

Гучний стукіт у двері через хвилин десять трохи розбурхав її і тримаючись за стінку, Таня дійшла до коридору та відчинила двері. Черговий лікар швидкої допомоги буквально підхопив її на руки.

— Давай носилки, Стасе. Відразу її в лікарню. Тут лихоманка, сорок, мабуть. Вона ж горить вся, — скомандував лікар медбрату.

Хлопець кинувся назад до карети швидкої.

— Що болить? Де болить, мила? Ти одна живеш? — став засипати питаннями Таню лікар, чекаючи на носилки.

Вона повисла на його руках, тихо бурмочучи щось недоладне.

Вадим потягував з високої вузької склянки коктейль і поглядав на танцювальний майданчик, де в такт музиці звивалася молодь.

Коли на екрані телефону, що лежав поруч зі склянкою, висвітилося фото його батька, Вадим тихо вилаявся й поспішив вийти з нічного клубу на вулицю:

— Так, тату. Привіт.

— Привіт, сину. Як там справи? — почувся в динаміці густий бас батька.

— Все добре, — відповів Вадим. — Як Віолетта? Що вона робить?

— Твоя молодша сестричка давно спить вже. Я ось що хотів запитати. Ти у Тані своєї?

Вадим ледве не захлинувся власною слиною від несподіваного питання:

— Їду... Їду до неї. А що, тату?

— Вона твоя наречена, я б хотів з нею познайомитися вже. Якщо вона така розумна та така розсудлива, як ти розповідав, то я повинен у цьому переконатися. Давай запросимо її до нас на вечерю, — запропонував Кирило.

— Ні! Вона... Вона ж працює.

— Вчителькою. Я пам'ятаю, — продовжив фразу Черкасов-старший з легкою іронією.

— У неї зараз багато справ, сильно втомлюється. Трохи пізніше. Добре? Ми говорили про це якось, — на ходу складав чергову брехню Вадим.

— Ну гаразд. Обговоріть це питання і дай мені знати, коли ж таки відбудеться наше знайомство.

— Звичайно, тату. Неодмінно. Добре. Бувай, — Вадим поспіхом вимкнув телефон і заметушився по широкому майданчику біля входу. — Прокляття! Ну, сучко! Ну ти й вибрала час, щоб кинути мене. Ось якого хріна тепер робити?!

Вадим нервово пнув ногою сходинку, відчуваючи, як на шиї стягується батьківська петля.

— Які плани на завтра? — мигнуло на моніторі повідомлення від Аліни.

Руслан байдуже глянув на питання подружки, а потім взяв телефон до рук та набрав її:

— Аліно, я збирався сказати тобі це ще в школі, але не було підходящої можливості.

— Що таке? — голос її напружився.

— Слухай, у нас нічого серйозного не вийде. Я бачу це. Відчуваю. Не варто мучити одне одного, — Руслан намагався підібрати більш м'які слова, але говорив твердо і впевнено те, що справді відчував.

— Знаєш, що?! Косинський, ти чого взагалі хочеш? Визначся. Ми просто фліртували і тобі було не те. Ми почали зустрічатися і знову не те. Що з тобою? — гаркнула Самойлова.

— Ти — не та, — чесно відповів Руслан.

— То це правда? Правда?! — Аліна заверещала так пронизливо, що Руслан різко відсунув телефон від вуха.

— Що правда? — напружено запитав.

— Що ти трахаєш нашу вчительку? Правда?

— Хто сказав? — Руслан відчув, як всередині закипає гнів.

— Весь клас говорить, — прошипіла Аліна.

— Я питаю, хто сказав? — Руслан стиснув руку в кулак, приміряючи удар об стінку книжкового стелажу.

— Макаров сказав. Косинський, я тебе ненавиджу. Ненавиджу! — Аліна обірвала виклик, а Руслан, стиснувши кулак з такою силою, що побіліли кісточки пальців, підняв його до стелажа, проте одразу ж опустив. Не меблі були йому винні.

Не звертаючи уваги на учнів, котрі юрмилися у коридорі, Руслан сидів на широкому вікні між першим і другим поверхами і похмуро дивився у вікно. Він навмисно пішов раніше, щоб не їхати в автобусі з Макаровим, і ось, помітивши його, коли той йшов до ганку, повільно підвівся та повернувся до класу.

Кілька хлопців сиділи за партами, граючи на смартфонах та планшетах, Іванка, затуливши вуха руками, повторювала завдання з англійської мови, Марійка і Бурко обговорювали спортивну програму, Наташа тріщала по телефону, сміючись і кокетуючи з новим залицяльником. Ніхто не звернув на нього особливої уваги. Руслан присів на край першої до дверей парти, притискаючи долоні до її ребра.

— Привіт, народ, — Вовчик увійшов до класу, за звичкою широко усміхаючись, та попрямував до Руслана. — Ти тут? Що таке? Чого не зайшов?

— Зараз побачиш, — Руслан блискавично зіскочив з парти і з усієї сили зацідив Макарову кулаком просто в обличчя.

Від несподіванки Вовчик заточився і впав на спину. Миттєво хлопці, котрі сиділи за партами, кинулися до них, намагаючись припинити бійку. Жоден не очікував подібного від Косинського. Дівчата заверещали, притискаючись одна до одної, і тільки Марійка кинулася до Руслана.

Косинський вирвався з рук Бурко, котрий утримував його за плечі, і схопив Вовчика за грудки, підтягаючи до дошки.

— За що? — Макаров намагався стерти струмуючу по підборіддю кров з розбитого носа і в усі очі дивився на друга. — Рус, за що?

— Ти що тріпаєш? Що спало в оцю безмізку голову? — Руслан однією рукою перехопив голову Макарова, стискаючи в кулаці його волосся, і ударив нею об дошку. — Твої тупі, необґрунтовані ревнощі зведуть тебе з розуму і хрін з тобою. Але ти тягнеш за собою і її. Якщо дійде до Ковальова — її штовхнуть звідси, не візьмуть ні в один навчальний заклад більше. Розумієш? Ти розумієш, що робиш? Як тобі стукнуло цинічно брехати, що я трахнув Мрачковську? Як?

Очі Косинського палали такою неконтрольованою люттю, що навіть Бурко перелякано відступив в бік, переглядаючись з рештою хлопців.