Розділ 5

— Давайте допоможу донести ваш ноутбук, — Валерій усміхнувся і спробував взяти з рук Тані сумку з ноутбуком, поки вони піднімалися по сходах до вхідних дверей школи, облицьованої симпатичною, гладкою червоною цеглою.

— Та я якось сама. Не варто, — м'яко відмовила Таня. — Дякую.

— Упевнені? — Валерій знову усміхнувся.

— Абсолютно, — кивнула вона, проходячи через автоматичні вхідні двері.

— Що ж ви така холодна, Тетяно Сергіївно? — вдавано роздратовано кинув фізрук і попрямував в учительську, залишаючи її в потоці поспішаючих на перший урок школярів.

Таня невдоволено наслідувала його приклад. Як же дратували такі чоловіки. З якоїсь незрозумілої причини Валерій вирішив собі, що у них може щось вийти, що було абсолютно неможливо. Неможливо лише з однієї-єдиної причини. До свого цілковитого нещастя, Таня вже була закохана у свого учня. І проти того всі аргументи і всі доводи розуму були марними.

Як і кожного дня, перед першим уроком Таня прийшла до свого класу дізнатися, чи все гаразд. Як і належало, Руслан відзвітував та подав нарис випуску стінгазети, якою у жовтні займалися її учні. Таня пробігла очима по начерку і швиденько взялася записувати, де і що варто замінити.

Учні займалися своїми справами, на неї з Русланом уваги ніхто не звертав. Косинський схилився до стінгазети, поклавши лікті на стіл поруч з Танею. Він переконував її, що в центрі повинен бути репортаж про олімпіаду з англійської мови, де перше місце посіла Настя Крукова, а Таня твердила, що центр потрібно присвятити щорічному осінньому Святу Врожаю, котрий в школі проводили вже десять років поспіль.

Руслан дивився на порожнє місце в центрі нарису, ретельно обмірковуючи пропозицію Тані, а вона, повернувши до нього голову, раптом просто завмерла. Аромат його свіжого солодкуватого парфуму полонив її. Його серйозне обличчя зачаровувало своєю юністю. Його тихий ніжний голос заворожував. Таня дивилася на зісковзнувший на його очі темний чуб і до поколювання в пальцях хотілося ласкаво прибрати з обличчя темне пасмо та доторкнутися до теплої шкіри чітко окреслених вилиць. Таня скосила погляд на його вуста і відчула, як червоніє від однієї лише думки про те, що їй хочеться знати, як він цілується. Мрії про його дотик до її вуст так поглинули Таню, що все інше вилетіло з голови геть.

Руслан несподівано повернув до неї голову, а Таня просто не встигла напустити на себе звичайний вигляд. Вона з переляком дивилася на нього, не в змозі навіть відвести закоханий погляд.

Косинський на мить теж раптом завмер, в його прозорих карих очах застигло німе запитання, але він швидко взяв себе в руки і промовив:

— Знаєте, хай буде свято. Ми, врешті-решт, не фан-клуб Крукової.

Таня лише кивнула у відповідь.

— Тоді я перероблю центр і вміщу репортаж в праве крило. Рубрику гумору цього разу просто скоротимо вдвічі. Так? Все одно Макаров знаходить несмішні жарти останнім часом, — Руслан трохи усміхнувся і Таня ледь стрималася, щоб не торкнутися пальчиком його вуст.

— Так. Нехай так, — кивнула і поспішно покинула клас.

Продзвенів дзвінок і в ту мить Руслан помітив на столі залишений Танею телефон. Взявши його, щоб наздогнати її та повернути, Руслан попрямував до дверей, де зіткнувся з вчителем фізики — сивочолим добродушним дідком, котрий фанатично любив свій предмет.

— Ти куди, Косинський? — примружив вицвілі блакитні очі Шувалов.

— Мені треба...

— Від тебе я такого не очікував. Руслане, у нас контрольна, а ти знаєш, що я в такому разі до дзвінка нікого з класу не випускаю, — обірвав його Шувалов.

— Але мені...

— Всі справи на потім.

— У мене...

— Сядь, Руслане, і припини. Ти незадовільно хочеш? — посерйознішав вчитель.

Руслан повернувся до свого місця і з важким серцем сів за парту.
.
Десь посеред уроку телефон Тані голосно заграв мелодією якісного шведського року.

Шувалов зі злістю подивився на Руслана з-під своїх безглуздих окулярів:

— Руслане, що таке з тобою сьогодні? То з уроку рвешся, то телефон горланить на всю школу. Вимкни негайно, бо поскаржуся директору.

— Вибачте, — Руслан від несподіванки почав хаотично тиснути по сенсорному екрану до тих пір, поки не відкрилася СМС, котра щойно прийшла.

Відчуваючи себе останнім мерзотником, але не зумівши пересилити бажання, Руслан, нахиляючись, глянув на екран, ховаючи телефон під партою.

«Я дзвонив тобі разів двадцять. Ти якого хріна не береш? Не корч з себе ділову, мій янголе, бо  я швиденько обламаю твої крильця. Ти занадто собі дозволила під час моєї відсутності. Я знаю причину твого відходу. Якщо дізнаюся, хто він — буде гірше. Ти мене знаєш.»

У відправниках значився якийсь Вадим.

Руки Руслана затремтіли.

У ту мить у двері постукали і на порозі з'явилася Таня:

— Я прошу вибачення, Олексію Івановичу, але хочу запитати, чи не залишила тут свій телефон?

— Я хотів повернути, але Олексій Іванович не відпустив мене, — Руслан піднявся з місця, поспіхом виходячи з папки повідомлень і блокуючи телефон.

— То чому не сказав? — здивувався Шувалов.

— Ви не дали мені договорити, — Руслан попрямував до дошки, де стояла Таня і простягнув їй телефон.

— Спасибі, Руслане, — Таня обдарувала його винуватою усмішкою і, вибачившись, залишила клас.

До кінця дня Руслан вже не міг думати ні про що інше, крім тієї СМС. В ній була відкрита погроза і це Косинського схвилювало. Він дістав свій телефон і взявся шукати серед її друзів на профілі в соціальній мережі Вадима і незабаром спроби уквітчалися успіхом. Вадим у Тані був один — двадцятип’ятирічний Вадим Черкасов, з яким вона, власне, і була у відносинах, як значилося в графі про сімейний стан. У тому, що Вадим Черкасов і хлопець, якого Руслан бачив з нею біля клубу — одна людина, Косинський не сумнівався вже.

Таня вийшла зі школи після шостого уроку втомлена і пригнічена. Учні вимотали її своїми тупими жартами і вона ледь не врізала одному нахабному малому прямо в щелепу, хоч зовні виглядала цілком спокійною та навіть доброзичливою.