Розділ 4

Вночі Тані снилися кошмари. В них вона бігла з нічного клубу босоніж по холодному бетону тротуару, а за нею гнався розлючений Вадим і руки його були забруднені кров'ю. Зовсім близько від неї знаходився Руслан, він простягав їй свою долоню і в його очах світилася безмежна туга. Таня тягнулася до нього, але не могла торкнутися довгих музичних пальців.

Таня різко розплющила очі і подивилася на годинник на телефоні. Було вже близько десятої ранку. Чоло її вкрилося потом, а серце в грудях калатало, точно божевільне. Взявши з тумбочки склянку з водою, що за дитячою звичкою ставила кожну ніч, Таня надпила ковточок і поставила назад.

— Який жахливий сон. Боже мій, Тетяно! Перестань думати про Косинського. Це нерозумно, невиправдано, неправильно, це... — на мить, прикривши очі і повернувшись у спогадах на балкон фортеці в Журавельках, Таня спробувала воскресити в пам'яті його короткі обійми. Його досить сильний ривок і ту мить, коли вона буквально припала до його грудей. Руслан був швидше витонченим, аніж міцним, але сила в його руках відчувалася цілком доросла. А стукіт його серця? Він був таким гучним і таким швидким, немов... Так само калатало її власне серце при згадці про нього.

— А може, це він? Може це Руслан мені пише? — з надією запитала саму себе, але враз жорстко загасила той вогник надії. — Ти жалюгідна! Жалюгідна безмозка дурепа! Навіщо ти йому? Він популярний хлопчик. Від нього божеволіє перша красуня школи і вона явно йому симпатична. Руслану вісімнадцять. В його житті період романтики та першого кохання. Період ніжних, чистих, світлих, нічим не заплямованих почуттів, а ти... Ти це вже пройшла. На жаль тобі вже не вісімнадцять і пора зрозуміти це. Таню, тобі Руслан не світить, що б ти до нього не відчувала.

Жорстка розмова з собою не принесла ніяких результатів, окрім сліз. Таня впала обличчям в подушки і розплакалася.

Дзвінок на телефоні її відволік і все ще сопучи червоним від сліз носом, вона прийняла виклик від невідомого абонента.

— Так.

У слухавці на мить запала тиша, а потім вона почула приємний високий голос, вже чогось надто близький, аби бути невпізнаним:

— Тетяно Сергіївно, здрастуйте! Це Руслан Косинський. Вибачте, що турбую. Мені тут наші сказали, що ви завдали крім реферату з фортеці, ще й щось з книжки. Я не можу знайти в щоденнику і хотів уточнити.

Таня знову шмигнула носом й зібравшись з духом відповіла:

— Добрий день, Руслане. Ні, по книзі завдань не було. Вийшла якась помилка. Але якщо ви самостійно вирішили ознайомитися з новим матеріалом, то я нічого проти не маю.

На тому кінці діалогу почувся чистий приємний сміх і по шкірі Тані миттєво пробігли мурашки:

— Тетяно Сергіївно, я зроблю вигляд, що не чув цього.

— Того, що нічого не завдавали? Ну звичайно! Я завтра й запитаю тебе першого, — вдавано суворо мовила Таня.

— Так я і знав, — вдавано сумно відповів Руслан.

— Що ж тебе так, не шкодуючи, кидають під танки першого? Будеш тепер відповідати за весь клас. Інакше ніяк, — Таня раптом різко обірвала себе.

Господи! Та вона фліртувала з ним!

— Нехай, — зітхнув тим часом Руслан.

Таня буквально бачила його легку півусмішку на красивому обличчі. Відчуваючи геть недобре, спробувала взяти себе в руки:

— Ще щось, чи це було єдине питання?

— Це все. Спасибі, — Руслан відключив виклик, а Таня знову звалилася на ліжко, обливаючись пекучими сльозами.

Потягнувшись за телефоном, набрала в пошуковику запит про те, скільки триває закоханість і чи може вона перейти у справжнє кохання. Відповідь її геть вбила. Розумний відповідач стверджував, що закоханість минає протягом 12 днів, а далі... Далі настає кохання: гірке та болюче.

Руслан поклав телефон на стіл і повернувся до комп'ютера, де світилася його сторінка у популярній соціальній мережі. Швидко відправивши повідомлення Аліні, Кості та Марійці про те, що окрім реферату більше нічого не було, він взявся шукати в пошуковику якусь музику, щоб послухати.

— Руслане, я йду, — почувся голос матері з коридору. — Прибереш?

— Так, мамо, — Руслан зловив очима назву одного непоганого хлоп'ячого гурту, котрий слухав, коли йому було сумно чи охоплювала лірика, і, включивши колонки на повну потужність, піднявся з-за столу. Подався до невеликої комори, де в кутку зберігався пилосос. Взявши на кухні рушник, Руслан протер пил на стінному гарнітурі і на двох високих вікнах у вітальні. Потім, подумавши і принісши глечик, полив мамині квіти у горщиках, а після пропилососив. Поправивши покривало на дивані, повернувся до себе і прибрав на своєму комп'ютерному столі та широкому книжковому стелажі.

Зробивши чай, Руслан повернувся за комп'ютер й раптом заслухався однією з пісень.

Чомусь згадався батько. Востаннє Руслан бачив його три роки тому, коли той прилетів на кілька днів з Канади. Вони з матір'ю розлучилися, коли Руслану було шість. Від бабусі, у якої влітку часто гостював, Руслан і почув про те, що матір непутяща й жити з нею неможливо. Тоді, будучи зовсім хлопчиськом, він не розумів, про що говорила в гніві бабуся, а подорослішавши, переконався в правдивості її слів, як би сумно те не звучало. Мама була непоганою, любила Руслана до божевілля, але й справді була недолугою. Залишилася дівчиськом в душі, котру турбували тільки вечірки, клуби, бари і чоловіки. Працюючи манікюрним майстром в салоні для чоловіків, Алла часто знайомилася з молодими людьми і на крилах летіла на чергове побачення, запевняючи Руслана, що «цього разу її точно чекає справжній принц». Як правило, до вечора наступного дня, не отримавши дзвінка від потенційного «принца», Алла впадала в коротку депресію. До наступного.

Весь час за Русланом доглядала бабуся Ганна — мати Алли, і жилося йому, в принципі, непогано, але рік тому її не стало. Тоді Руслан і звалив на себе тягар господаря їхньої з мамою маленької сім'ї. Це позначилося і на його навчанні, і на ставленні до оточуючих, і на його мисленні. Клас тягнувся до нього, відчуваючи більш дорослим і тому авторитетним. Він старанно вчився, розуміючи, що без освіти в цьому житті йому нічого не світить. А Руслан твердо хотів респектабельну й високооплачувану роботу. Ні. Вони з мамою не потребували грошей. Заробітку Алли, звичайно, вистачало мало на що, але вона примудрялася якимось чином знаходити гроші і на якісний дорогий одяг, і на непогане харчування. Руслан здогадувався про джерело тих грошей, але поки до двадцяти одного року залишалося ще трохи часу, нічого змінити не міг. До того ж матір була настільки наївною та вразливою особою, що будь-яке сказане ним слово могло її образити до сліз. Можливо, для когось вона могла здатися повією, але сама кожен раз бачила в новому чоловікові кохання всього свого життя, а Руслан її не переконував у протилежному. Він любив її. Незважаючи на всі недоліки, Руслан ніжно і трепетно любив матір і міг порвати за неї будь-кого на шмаття.