Розділ 3

— Ні, я не голодую. Ну, мамо, припини, — Таня розсміялася, зручніше підтискаючи під себе ноги на дивані і плечем притримуючи стільниковий. Вона взялася клацати пультом по каналам, шукаючи щось цікаве, але о восьмій вечора практично на кожному показували зведення новин.

— Я чула, що в місті пограбували двох дівчат, котрі мешкали одні. Таню, ти хоч добре дивися, чи закрила всі двері та вікна. Хвилююсь за тебе, — почувся в динаміці м'який мамин голос і Таня знову усміхнулася.

— Мамо, я живу на четвертому поверсі. Я все добре перевіряю. До того ж завтра Вадим приїжджає, — обережно відповіла Таня, кривлячись в очікуванні гнівної тиради від матері.

— Таню, знову? — мама зітхнула. — У твоїй школі хіба нема якогось симпатичного неодруженого вчителя?

— Мамо?! — Таня розсміялася.

— А що таке? Я твого Вадима терпіти не можу і тато теж. Жахливого характеру людина, — пробурмотіла мама.

— Так, я знаю. Ти казала не один десяток разів. Загалом, матусю, не продовжуй марно. Тато чим сьогодні займався? — Таня відклала пульт. Вона доторкнулася до горнятка кави, котра охолола на широкому, оздобленому деревом підлокітнику дивана. Обхопивши горнятко долонями, Таня надпила ковточок і знову взяла в руку пульт.

— Та нічим важливим. У нього шість уроків було. Прийшов додому злий і нервовий. Каже, таких творів йому ще не писали. Випив Анальгін і в ліс пішов. Дядько Мишко сказав, що грибів повним-повнісінько вже, — засміялася мама.

— Співчуваю, — Таня захихотіла. — Уявляю його.

— А твої як? Гарненько тобі нерви тріпають? Мабуть всі як один нахабні зарозумілі міські вискочки? Чи є й хороші добрі діти? — сумно запитала мама.

Тані миттєво на думку спав Косинський. Вона ледь не поперхнулася кавою від несподіванки:

— Вони нормальні. Не хвилюйся.

— Ну добре. Адже ти все одно правди не скажеш. Гаразд, Тетянко, тут тато повернувся. Приніс повну корзину грибів. Відчуваю, мені їх до ранку вистачить. А завтра перший урок — контрольна.

— Бувай, матусю. Люблю тебе. І тата. Не забудь про рукавички, — засміялася Таня і завершивши виклик, поклала телефон на диван, зручніше беручи горнятко з кавою.

Залишивши телевізор в спокої, Таня потягнулася за відкритим ноутбуком. Подумалося, що завтра потрібно зробити генеральне прибирання, бо за два тижні її роботи квартира залишалася неприбраною.

Таня дуже дорожила місцем свого проживання. Батьки купили квартиру ще до її народження, плануючи переїхати в неї після закінчення навчання. Проте тато отримав направлення на роботу в школу передмістя, від котрого до міста було двадцять хвилин автомобілем. Вони оселилися з мамою батька, а квартира здавалася в оренду до тих пір, поки Таня не вступила в педагогічний. Потім квартиранти з'їхали й вона сама там оселилась. Батьки зробили гарний ремонт, оновили всі меблі й сміючись повідомили, що то і є Тетянине придане. Так Таня стала господинею двокімнатної квартири в непоганому районі міста, що знаходилася від школи всього за чотири автобусні зупинки.

Таня звикла жити одна. На вихідні батьки іноді відвідували її, або навпаки вона приїжджала до них. Вона була безмежно вдячна за такий щедрий подарунок і намагалася ту подяку висловити, як могла. Завжди допомагала, коли була потрібна допомога, і завжди намагалася підтримати.

Ще раз провівши поглядом по симпатичному стінному гарнітурі, що складався з книжкової шафи, пенала і двох вітрин з тумбами кольору берези, вона тільки переконалася в шарі пилу і невдоволено гмикнула:

— Тетяно Сергіївно, завтра треба негайно прибрати квартиру. Як ти собі хочеш.

Відкривши стрічку новин своєї сторінки в соціальній мережі раптом побачила конвертик непрочитаного повідомлення.

— Цікаво. Це ще хто? — клацнула на конвертик. — Хоч би Вадим затримався в Болгарії ще на місяць. Хоч би-хоч би!

На моніторі з'явилося ім'я відправника — Привид Опери.

Такого у списку її друзів не було точно.

А повідомлення складалося з декількох речень:

— Ти надзвичайно красива. І здається, змушуєш моє серце битися сильніше. Я в розгубленості.

Таня здивовано втупилася на монітор, часто кліпаючи:

— А я у якій розгубленості.

Їй не вірилося, що учні дійшли до того, що знайшли її в соціальній мережі і так вирішили побавитися.

В голові Таня перебирала всі можливі варіанти того, хто міг це зробити. Нових знайомих у неї не з'явилося, зі старих точно ні один не міг бути в неї таємно закоханий. Вадиму б не вистачило розуму так її перевіряти. Отже залишалися тільки її шкідливі нахабні учні.

— Хто ти? — набрала і відправила повідомлення.

Біля імені користувача миттєво майнула зелена кнопка підтвердження того, що він зайшов у мережу.

— Це не має ніякого значення, — відповів за мить.

— Я не люблю такі ігри і грати в них не збираюся. Якщо ти не назвеш своє ім'я, я й слова більше тобі не напишу. Що тобі з того, що поглузуєш наді мною?! — відправила гнівне повідомлення Таня.

— Я не збирався глузувати. Просто хотів, аби ти знала, що є десь людина, котрій ти стала не байдужа, — після того повідомлення Танін таємний залицяльник покинув мережу.

Вона зазирнула на його особисту сторінку. Як і передбачала, ні друзів, ні новин там не було, а сам профіль був створений кілька годин тому. На фотографії виднівся силует Еріка з того ж твору — «Привид Опери».

Таню зло взяло:

— Ну що за бридкі люди? На таке ж можна й справді повестися. От же ж мерзенні жартівники.

Вона схопилася і, відклавши ноутбук, розгнівано взялася за прибирання. Присіла тільки близько другої години ночі. Сама не помітила, як зі злості прибрала обидві кімнати, і кухню, і навіть ванну натерла до блиску. Посміявшись над собою, Таня вирішила, що їй потрібно частіше злитися, бо тоді квартира блищатиме постійно.

Від втоми ноги гуділи, а спину вирівняти було взагалі неможливо. Навіть забувши про душ, прямо в домашніх шортах і майці, Таня заснула на дивані не діставшись до спальні. Під ранок, відчуваючи холод, сонно стягнула зі спинки покривало і замотавшись у нього, як лялечка в кокон, знову заснула.