Про що мовчу
Бай дуже
Так дивно… ще нещодавно
Ти не виходив з голови.
І, так, ніби учора
Я гадала, що світ втрачає кольори.
І, так, кожен день,
Щодня, щоночі,
Я марила тобою.
І ненавиділа себе,
За те, що була дурною.
Ненавиділа посмішку,
Що щоразу лізла на лице,
Коли бачила обличчя твоє
Хоч трошечки, мигцем.
Ненавиділа я і те,
Що хотіла, щоб писав,
І що пам’ятала геть усе,
Що ти мені казав.
Я була немов в полоні
Всіх цих мрій і почуттів.
Відчутті, ніби тону в безодні
Втративши рахунок днів.
А зараз спокійно, у нотатку
Напишу твоє ім’я.
Закрию очі… пусто…
У думках тебе уже нема.
Нема обличчя і не чую голос,
Не посміхаюсь, як дурне дитя.
Мої мрії більше не про тебе.
Я живу своє життя.
Минуле і теперішнє –
Це… так іронічно.
Хто коханий був дуже
Зараз зовсім байдужий.
Відредаговано: 27.07.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
