6

Сиджу і дивлюся на так званий «речовий доказ», який я поклала на рекламну газетку з «Таврії». Гошка з мене спочатку сміявся, а потім теж прислухався до аури колишнього власника цієї речі і сміятись припинив. Але що я можу з цим зробити? Ні, звісно відьми вміють застосовувати пошукові закляття. Раніше на таку послугу був великий попит, це зараз як каже бабуся, понатикували кругом камер спостереження.

А раніше – ледь що і зразу бігли до відьми річ загублену знайти чи людину пропавшу. Для живого і неживого існують свої заговори.

Наприклад, щоб знайти зниклу людину треба взяти її фото, в четвер о третій ночі встати в кімнаті де немає гострих металевих речей на пятикінечну зірку, запалити перед фотокарткою свічку, а собі під п’яти покласти срібні монети. Тримаючи  в руках фото і свічку читати довгий  наговір, а в кінці свічку і монети віднести й закопати на перехресті. Бабуся казала, що закляття надзвичайно сильне, і відразу допоможе відчути де знаходиться людина з фото. Але.. фотографії зловмисника у мене немає.

Я взагалі не знаю, кого я шукаю. І може статись так, що той, кого я шукаю носить на собі якийсь відбиваючий пошукові чари амулет.

Між тим за годину мені треба знов бігти до бабусі в лікарню – її знов треба обтерти, обмити, замінити підгузок. Зранку її годували за допомогою спеціальної трубки. Я покосилась на домового, який в цей час зосереджено м’яв свою бороду, теж придумуючи чим би мені допомогти. Добре, що Гошка не бачив своєї господині  в такому стані – його середньовічне серце точно такого б видовища не витримало.

Домовий метикував всю ніч, вислухавши мою розповідь про наврок накладений на бабу Любу, і з ранку запропонував провести ритуал зведення порчі на чорну курку. Я проти не була. Курей ми тримали навмисно лише чорних, тому матеріал не дефіцитний. Тай для бабусі не шкода. Я планувала забігти до супермаркету ввечері, докупити чого там не вистачає для ритуалу, який треба проводити обов’язково вночі.

А до того ось треба вирішити, чи не дарма я викладалась обшукуючи «Парадіз».

- А якщо на цю штуку виклик зробити?! – осяяло мене.

Гошка миттю закивав кудлатою головою.

- Точно! Сам прийде голубчик, і нікого шукати не треба буде! – домовий задоволено потер руки. А я не гаючи часу кинулась до серванту у веранді шукати все потрібне.

Дістала дві нові носові хустки і церковну свічку. Побігла набирати воду.

- Чекай, - запинив готову вже проводити виклик мене, домовий. – Ану як він прийде, як ти на курку все зводити будеш? А як вдома сама будеш – що ти йому зробити зможеш? Хочеш щоб  він і тебе тойго..

І Гошка виразно провів великим пальцем по шиї. Мені стало моторошно. А і правда, я ж не знаю кого додому кликати збираюсь. Я уявила чаклуна сильного, настільки, що один дотик до його аури обпікає холодом. Що я йому зможу протиставити, без повної родової сили? А стати наступницею Камалії я зовсім не хотіла. Я віднесла хустки назад, розуміючи, що я знову не знаю що робити.

Залишалось зателефонувати невідомому Ніколаю,  подивитись що він за один. Зрештою уявлення про ауру таємничого вбивці я мала, і відрізнити його від когось іншого зможу. Тому варто перевірити, чи це не сам продюсер все-таки зможу. А якщо той продюсер такий небезпечний, тоді вже і думати буду, як собі зарадити.

Я дістала білий шматок паперу, на якому було надруковано «Шабанов Ніколай» адреса офісу в Одесі і номер телефону. Набрала на молільнику цифри, трубку взяли одразу. Приємний чоловічий голос поцікавився чим може допомогти.

- Я чула ви допомагаєте екстрасенсам потрапити на телебачення, - перейшла до справи я. – Чи не могли б ми зустрітись?

- Якщо на кастинг – то приїжджайте  на офіс, я Вас сьогодні до вечора встигну подивитись, - повідомив чоловік.

- А в Іллічівську Ви не проводите кастинги? – про всяк випадок поцікавилась я.

- В Ілічівську я буваю кожну третю середу місця, - обрадував мене незнайомець. – Вам пощастило, це якраз завтра. Влаштовує?

- Так. Куди і о котрій підійти?

Чоловік назвав адресу в не найкращому офісному центрі. Я швиденько те записала. Що ж до завтра почекаю.

По дорозі до лікарні, я згадала дивну ранкову зустріч з Андрієм. А чи може бути так, що відьмак якось замішаний в усій цій історії? Хто та дивна «вона», яка нічого не підозрює? Відьми, це звісно я і бабуся. Яким чином бабусин амулет так вдало загубився перед ритуалом виклику? Чи можна довіряти Андрію, адже саме він викликав бабусю до моргу і він настояв на її госпіталізації, хоча в останньому рішенні я як раз була впевнена, що воно попри Гошкине невдоволення, було правильним, адже вдома бабуся не отримала б такий догляд як в лікарні.

Стан бабусі був без мін. Порча не розповзалась, але і не ставала меншою. Я ще раз ретельно її оглянула, хоча в день доступ до навйого світа був гіршим, ніж в ночі. Оглядаючи так звану іржу, мені раптом прийшла цікава думка – у кожного чаклуна є свій особистий відбиток, який при бажанні можна відслідкувати. Тепер маючи в руках слід аури вбивці Камалії., я зпівставила його з залишеним прокляттям, і була не розчарована – презерватив і прокляття належали одній і тій самій людині. І це, до речі, був не Андрій. Бо його присмак скандинавських богів я ні з чим би не сплутала.