5

Як би я не відтягувала момент, та опівдні ноги самі мене понесли до місця проживання Камалії. Все-таки я мусила туди сходити, хоча ще й не знала, що саме там буду робити. Що казати. Я ж не детектив. Але можна було б прикинутись якоюсь її знайомою, яка не знає, що дівчина померла. Все що я розуміла, якщо в тієї напівкровки перед смертю був секс, і слідів опору не було виявлено, значить вбивця той, кому дівчина довіряла. А це суттєво звужувало коло пошуків. Принаймні я так думала.

Камалія жила біля стадіону. Тому я навіть проїхала дві зупинки на транспорті. Нечувана відстань для нашого міста. Я йшла, перебираючи в голові питання і версії. Розгубилась в дворах, бо не на кожному будинку було видно номери. Запитала дорогу  в якоїсь бабусі, що сиділа на лавці в тіні винограду, і аж не повірила своїй удачі, коли почула у відповідь:

- А ти, мабуть, теж до гадалки йдеш?

- Гадалки? – перепитала я уважніше придивляючись до сивої старої в синьому халаті.

- Так в п’ятому домі відьма Камалія жила, ти що не до неї? До не після «Битви екстрасенсів» хто тільки не ходить, і на мерседесах приїжджають і на джипах…

- До неї, - згодилась я.

- Спізнилась, - скривилась бабця. – її вчора поховали.

- Ясно. Дякую.

Значить відьма Камалія, з «Битви екстрасенсів». Значить несправжня відьма. Бо яка справжня сама на телебачення прийде? Хоча, диваків і фріків в світі вистачає. Але раніше, як тільки передачу почали показувати по телебаченню, я дивилась її з цікавістю, під незадоволене бурчання бабусі. Бабуся казала, що там немає ні одної людини з даром – а їй не вірити у мене підстав не було. Тим більш цікавою ставала померла Камалія.

І вже впевненіше я пішла до «відьми» додому. Прикинусь простачкою, вирішила я. Порозпитую в сусідів, що то за відьма така була.

Камалія жила на першому поверсі. Поїзд був відчинений, залізні двері підперті цеглиною. Я натиснула кнопку дзвінка потрібної мені квартири, не дуже очікуючи що хтось мені відкриє, але вже якщо прикидатись, що нічого не знаю, то треба було тримати легенду до кінця. Після другого дзвінка залізні двері ожили, в їх нутрові клацнув замок, і до мене вийшла жіночка в чорній мереживній хустці.

- Вам чого? – ламким голосом запитала вона. – Якщо погадать, то тут більше таким не займаються.

Я як могла зобразила на своєму обличчі розгубленість і розчарування. Попутно генеруючи хвилі спокою, викликаючи у жінки до мене довіру і співчуття. Звісно мої маніпуляції в основному мали розбитись об її горе – такі сильні емоції простим наведенням симпатії не проб’єш, але все ж це давало надію, що двері переді мною не зачиняться одразу.

- А що Камалія переїхала? – запитала я.

- Переїхала, - луною відповіла жінка.

- А Ви не знаєте, хто б міг мені допомогти? – на цій фразі я постаралась максимально натиснути на нещасну, змушуючи її відкритись

- Запитайте в Ніколая, - жінка махнула рукою в бік виходу з під’їзду. – Він весь час навколо Лії крутився, у нього певно тих гадалок ще багато.

- А де мені його знайти? – не вгавала я, чуючи що захист жінки ось-ось лопне. І дійсно так і відбулось, вона злодійкувато визирнула в під’їзд, і схопивши мене за руку втягнула в квартиру. Я опинилась в вітальні небідної квартири – на стінах були світлі оксамитові шпалери, підлогу вкривав коричневий ковролін, красувались нові меблі. І ні сліду магії, яка зазвичай переповнює житло відьми. Лише відголоски горя та недавнього дотику смерті – все як в звичайній оселі.

- Ось, - жінка протягнула мені візитку. – Це продюсер. Він відбирає дівчат для шоу. Якби Лія з ним не зв’язалась, була б зараз живою. Але якщо тобі треба гадалка – у нього найкращі і найдорожчі.

Звучало дико.

- А Лія, була теж такою, із шоу? – не втрималась я.

- Ні, Ніколай казав, що Лія успадкувала від батька якийсь дар,  - не погодилась жінка. – У нього є справжні екстрасенси. Але Лію він цінував більше всіх.

- А її хлопець не ревнував? – я додала до запитання наївності.

- А  з  чого ти взяла що у неї був хлопець? – здивувалась жінка. – У моєї дівчинки було надто багато роботи, їй не до шури-мурів було.

Я сховала візитку в кишеню. Жінка потроху розслаблялась у моїй присутності, і я сміліла. Я гамувала її горе, як могла, вселяючи в душу спокій, а заодно навіюючи забуття – щоб вона мене запам’ятала я не дуже хотіла.

- А що трапилось з Камалією? Вона тут померла? – я обвела квартиру рукою, хоча я вже й так знала, що квартира була чистою.  

- Її знайшли в незавершеному корпусі «Парадізу», вона повісилась там… Я не знаю чому вона так зробила. Не знаю, чого їй не вистачало, - жінка відвернулась від мене, приховуючи сльози. Здається я перестаралась, і замість того щоб заспокоїти лише сильніше її знервувала. – І ще Ніколай весь час крутився навколо неї. Вона через то була сама не своя…

- Дякую, - я вирішила що з мене вистачить інформації. І тому взявши жінку за руку, змусила її подивитись мені в очі. Якомога впевненіше наказала: – А тепер іди і спи. Мене забудеш, як прокинешся.