ІІ

Бабуся вийшла з моргу, коли Андрій докурював третю цигарку. Здавалось вона постарішала років на десять – шкіра щільніше обліпила скроні, очі запали, під очима набрякли синці, і не зважаючи на прохолоду місця збереження тіл, над верхньою губою у неї виблискували бісеринки поту. Щось було не так.  Звісно робота по підняттю мертвих вимагала значних зусиль, та ж і бабця моя були сильною відьмою.

- Ба? – не своїм голосом запитала я, але не встигла додати більше нічого, бо баба Люба похитнулась, і схопилась за дверний косяк.

- Все не так, -  прошелестіла вона, і стала осідати на бетонний поріг.  – Не підходьте до тієї…

Мій світ посірів, і віддалився. В вухах противно зашуміло, здалось що я кидаюсь до бабусі, але в’язну в просторі як в воді, і бачу, бачу, як її очі закочуються, а тіло опадає , ніби хтось тримав ляльку,а  потім впустив, як непотріб. Андрій встиг першим, присів біля баби, професійно перевірив пульс, з полегшенням подивився на мене:

- Жива. Але непритомна, - повернувся до огляду, став водити лівою рукою над бабусиними грудьми, виставивши переді мною праву, жестом забороняючи наближатись. Я заклякла, страх спливав з мене, але серце продовжувало гулко тріпатись в грудях, відбиваючи молотом у потилиці.  Андрій закотив рукав до ліктя, оголюючи татуювання у вигляді дракона. Зараз коли він вивчав бабусю, дракон неквапливо рухався по шкірі, ніби теж винюхуючи щось, а Андрій до нього прислухався.

Таке не передають, подумалось мені. Це вже він сам набив. Але що воно?

- У Любов Леонідівни повне виснаження, - констатував Андрій. І трішки задумавшись, додав: - А також темне прокляття.

- Прокляття? – луною перепитала я. От про прокляття  я знаю, їх передають через речі.  Прокляття однієї природи з присухами і відворотами, відьма чи чаклун вливають частину своєї сили в якусь річ, яка вже має свій певний заряд – фотографія, річ що належала жертві, волосся, земля з погосту, четвергова сіль, мертва вода…  Але ж бабуся працювала з трупом. – Невже хтось зміг впхнути прокляття в труп?

Я озвучила свій подив, розуміючи що робити такі речі недоцільно, і енергозатратно – надто нестабільний матеріал  є мертве тіло.

- Можливо.  Я зараз перевірю, - зітнув плечима Андрій.  – Але спочатку треба щоб Любов Леонідівну забрали в лікарню. Ти ж не будеш проти? Зараз глюкозу їй прокапають, а там подивимось, як прокляття зняти. І взагалі вона жінка сильна, як тільки резерв її почне відновлюватись, думаю вона й сама з прокляттям впорається.

Я тільки розгублено кивала головою, як китайська лялька-бовдур, бо сама не знала що робити.

- А мені можна на дівчину глянути?

- Часу немає, - подивившись на телефон відповів Андрій. – О першій мають родичі приїхати, у мене півгодини, максимум, а там ще прибрати треба. Чекай, зараз викличу бригаду щоб Любов Леонідівну забрали, ти ж її одну не залишиш?

Я погодилась. Зрештою бабуся важливіша, чим цікавість. А якщо буде щось варте уваги то Андрій же розповість? Не дарма ж він нас з бабусею кликав – якби хотів щось приховати, то й не починав би цього всього. Вже коли Андрій пішов, неквапом стала роздивлятись бабусю. Потримала її за руку, дійсно відчуваючи, що в її ауру вплелось щось холодне і темне, на кшталт болотної жижі. Але як її очистити я не знала. Зазвичай бабуся носила обереги від  навроку чи нечистої сили, в нашій роботі без цього ніяк. Але зараз я помітила на її шиї лише довгу подряпину, яку залишив шнурок амулету, ніби хтось схопив за нього і різко зірвав. Невже піднята дівчина?

Від тієї думки стало млосно – мертвяки так себе не ведуть.Зась їм обережні амулети чіпати. Але тепер треба чекати доки бабуся опритомніє, щоб довідатись, що там сталось.

Я дочекалась лікарів «Швидкої», вони якраз бабусиним станом не здивувались. Спека, похилий вік – от і знепритомніла. А те що до тями не приходить, то буває. Бабцю поклали в інтенсивну терапію, прийшов кардіолог, потім вирішили направити на МРТ, щоб виключити можливість інсульту.

Я металась від аптеки до палати, розуміючи що дарма. Супроти прокляття медицина безсила. Святий допоміг би, та він не стане вмішуватись в справи язичниці.

І тільки надвечір я забігла знов до моргу, щоб дізнатись у Андрія новини. Але біля входу на цей раз палила не менш похмура, а до того ще й неприємна дівчина в синьому халаті, демонструючи облупаний чорний лак на нігтях.  

- А Андрій Володимирович на розтині, - незадоволено повідомила вона мені. З таким виглядом, ніби я на її жениха зазіхала. Я обурилась, і відмітила неприємне ворушіння  в душі, мені чомусь здавалось, що відьмак вільний.

З нічим я доплентала додому. Де мене чекав рознос від Гошки. Ну звідки я знала, що бабусю неможна було залишати на ніч в лікарні?! І як це треба було пояснити лікарю? Як забрати непритомну додому? Але праведний гнів домового мої доводи не остудили.

- Та як тільки в голові у тебе така думка з’явилась?! Та що той телепень може знати про прокляття?! – зло розмахував Гоша маленькими руками і топорщив бороду. – Ой горе, горе! Господиню треба було відпоювати! Яйцем викочувати! А ти дурепа-розтяпа, нічому так і не навчилась! Залишати Любушку там на поталу лікарям! Та вони кровушку з неї всю викачають…