Розділ 9

Чи може людина літати? Так, щоб подих перехоплювало і дихання збиралось грудкою десь під ребрами, лоскотало та тріпотіло, наче метелик. Лише через декілька хвилин я зі здивуванням зрозуміла чому ці відчуття настільки мені знайомі. Чому серце тьохкає, а гіркувато-свіжий запах забиває спогадами. Ці відчуття я вже пізнала колись. У сні. Коли стрибала з мосту в надійних обіймах незнайомого ще тоді Ореста. І тепер тепло його тіла під моїми руками, запах парфумів та шкіряної куртки мимоволі повертав у те незвідане, неясне марення.

До Коріатовичів ми дістались досить швидко. Аж занадто. Ця полохлива думка майнула десь на задвірках свідомості й відразу ж зникла. 

Пряма дорога від Турецького  до Новопланівського. Моє місто з легкістю можна назвати Венецією, проте гондольєрів тут немає, та й сама річка майже пересохла. Єдине що залишилось від повноводного Смотрича ― мости та вузькі кладочки на дні каньйону.

Мотоцикл надзвичайно плавно звернув у двір. У якийсь момент він нахилився набік, й мені здалось, що ми ось-ось упадемо. Навіть ногу звісила, щоб втримати рівновагу, звикши до таких от вихлянь велосипеда. Але Орест несподівано сердито гаркнув:

― Не рухайся. Ноги на підставці. 

Я швидко повернулась в попереднє положення, придушивши образу. Але судомно чіплятись за пояс хлопця не припинила ― лячно. Мама навряд чи б схвалила такі ось катання. 

Знайомий двір стрінув нас тишею. Звичайній будній день. Дорослі на роботі, малеча в садку, школярі додивляються вранішні сни. Ми стали прямо біля старенької блакитної лавочки, на якій так полюбляли щовечора засідати бабусі. Пані Тамара теж частенько вмощувалась на ній та цупко споглядала за жителями свого будинку. А вікна її квартири, що виходили у двір, чудово дозволяли  не відмовлятись від улюбленого заняття навіть у негоду.

― Приїхали, ― для чогось повідомив Орест та звичним рухом зняв  шолом.

Я ще продовжувала сидіти, тулитись до його спини, відчуваючи, як вібрує тіло від мотора, та намагалась прийти до тями.

― Можеш уже ставати ногами на землю, Колючко, ― гмикнув. ― Чи сподобалось мене обіймати.

Руки відразу розтиснулись, і я  ледь не впала з мотоцикла.

― Ти собі лестиш, ― огризнулась. Хоча й сама розуміла як жалюгідно прозвучала моя відповідь. 

Шарпонула ремінець під підборіддям і схлипнула від болю. Пасмо волосся заплуталось у пряжці й не давало розімкнути пази.

― Дай-но сюди, колюче ти  нещастя, ― почулось тихе та трохи глузливе.

Я насупилась, із впертості відвернулась і знову прийнялась шарпати пряжку.

― Давай сюди, кажу! Ще зіпсуєш мені шолома. Такого ніде не дістанеш. Ручна робота, на замовлення, ― перехопив мою руку і сам взявся розплутувати.

Я зачаїла дихання і завмерла, наче кроленя перед удавом. Старанно відводила погляд, але він знову і знову повертався до Ореста.

Хлопець був неймовірно близько, схилився так, що наші носи ледь не торкались. І в мене в животі розливався пекучий соромний жар. І ще більше було ніяково від того, що самому Орестові було зовсім байдуже на мою близькість. Тоді як я червоніла та тремтіла від напруги наче п’ятикласниця.

― Ось і все! Ти вільна, ― миттєво відсторонився, як тільки замочок під підборіддям тихо клацнув.

Я стягнула шолома і віддала йому, намагаючись не дивитись в очі. Відчайдушно сподівалась, моя реакція все ж була непомітна. Адже знала, що всьому виною був зовсім не Орест, тобто не реальний Орест. А той дивний бентежний сон, відголоски якого відчувала ще досі.

По сходах довелось підійматись вервечкою. Я попереду, Орест позаду. Буквально спиною відчувала його гострий погляд, що ковзав від моєї маківки й аж кудись нижче попереку. Там він затримався досить довго, на межі пристойності, і щоки мої знову обпалив вогонь. Та, зрештою, повернувся вгору до потилиці.

На мить стало приємно, що хоч якась частина мого тіла і його не залишає байдужим. А то, якось зовсім сум нахлинув. Якій дівчині сподобається така ось показна холодність навіть від того, з ким нічого спільного мати не хочеш. 

Я пересмикнула плечима і мовчки подякували вищим силам за те, що і тітка Тамара і дідусь жили на третьому поверсі. Чому саме це підіймання досить сильно бентежило. А ще я соромилась турбувати сусідку, й не уявляла під яким приводом звернусь до неї. Не питати ж отак відверто у лоба, чи не цього молодика вона за мого кавалєра прийняла.

Проте мені навіть у двері не довелось дзвонити. Як тільки ми опинились на сходовій клітині, двері навпроти дідусевої квартири одразу ж прочинились.

― О, Дариночко! ― випурхнула зі свого помешкання тітка Тамара.

Пухнатий рожевий халат у яскраві жовті троянди різав очі, наче сліпуче сонце опівдні. Навіть захотілось на мить їх заплющити.

― Добридень, тітонько! ― вичавила посмішку. Опустила очі й вдала, що зосереджено шукаю у кишенях ключі.

Несподівана поява сусідки геть не здивувала. Певно, що її спостережний пункт біля кухонного вікна вже давно не пустував. Й те, що я з кимось заїхала у двір на здоровенному гуркітливому мотоциклі просто нестерпно вимагало пояснень та ближчого спостереження.

Цупкий прискіпливий погляд пробігся по мені, а потім наче кліщ вп’явся в Ореста.

― А казала, що кавалєра не маєш, ― прищурилась сусідка.

― Не маю, ―  буркнула я, одночасно з Орестовим: “Вітаю пані!”.

Цей пройдисвіт легко відтіснив мене плечем за спину та підхопивши сухеньку зморщену долоньку сусідки підніс її до губ, продемонструвавши галантний поцілунок.

Тітка Тамара зашарілась як дівчинка і кокетливо закліпала посивілими рідкими віями.

― Доброго ранку, молодий чоловіче, ― прокректала вона.

Але погляд продовжував бути все таким же прискіпливим.

― Ніхто більше не приходив, тітонько? — спромоглась і я запитати.

Перевтілення Ореста ошелешено, я навіть і гадки не мала, чого він надумав грати роль джентльмена з минулого тисячоліття.