Про нього

Здалеку не було зрозуміло: чи-то дощ виблискує на скронях, чи сивина. Сирість осіннього присмерку пронизувала дерева міського парку, скульптури на алеях, силует костелу на фоні небесної трагедії. Вогник його сигарети, затиснутої між пальцями правої руки, був парламентером із пекла. Високо піднятий комір пальта став фортецею від нападів пронизливого вітра. Біла сорочка, виголені гострі скули, довгі пальці були даниною шляхетному минулому, в якому янголи ще не склали крила, високий інтелект забезпечував внутрішній спокій та зовнішню повагу, вороги відверто показували свої ікла, а жіноче оголене тіло на полотні викликало естетичний екстаз замість хтивого бажання. Дома на нього чекали старовинні сувії та фоліанти, зі сторінок яких волала мудрість людства й запрошувала до дискусії про гідність, логіку, Бога та смерть. Картини в золотих рамах вказували на вишуканий смак та прискіпливість вибору їх власника, про те ж свідчила колекція вінілових пластинок. Аскетичне одномісне ліжко з білими простирадлами, відкоркована пляшка на столі та кілька сторінок рукопису поруч з нею – його реальність на сьогодні. Йому треба повернутися до холодної кімнати та продовжити роботу. Сидячи за столом, він зніматиме бинти забуття з ран минулого, копирсатиметься в них іржавим лезом пам’яті й писатиме кров’ю чергові рядки.  Тому він сидить в парку, з очей стікають по краплинах залишки душі, а в такт його болю б’ється серце янгола на фасаді костелу.