i, you, he, she...

Чую шум хвиль. Ми не часто приїзджаємо до заміського будинку. Весь час справи, робота, зустрічі, наші батьки. Однак, мої найкращі ранки завжди відбуваються тут.  

Прохолодний світанок, я ще у полоні снів. Але вже чую хвилі. Ніжні, спокійні, тихі. Як ти теплими вечорами. Відкриваю очі і вдихаю запах нового дня. Промінчики сонця ліниво ковзають по стелі  , іноді торкаються мого обличчя і знову тікають у сині хмари. Похмуро. Сьогодні буде не жаркий день. Тихенько виринаю з-під м'якої ковдри і стаю на холодну підлогу. Не хочу тебе розбудити і нехай це майже не можливо, я просто не люблю турбувати сон. Встаю на рівні ноги і поглядом шукаю щось, що можна було б накинути на себе. Ніколи не любила спати у  довгих нічних сорочках чи піжамних штанях. Вони наче зайві, їх забагато. Однак спідньої білизни замало для запрохолодного ранку. Тихцем знімаю твою сорочку із вішака. Вона прозора, велика і пахне тобою. Кидаю мимоволі погляд на твоє обличчя і усміхаюсь. Ніколи б не подумала що мої ранки будуть такі солодкі. 
Спускаюсь сходами на кухню і намагаюсь пригладити зкуйовджене волосся. Я завжди любила цей будинок. Ще як тільки побачила його. Він не великий проте світлий, теплий і неймовірно рідний. Другий поверх. Дві затишні кімнатки, твій кабінет, велика ванна і невеличка гардеробна для двох. Речей тут не багато ,не часто ми сюди їздимо. А шкода, я так люблю цей дім. Перший поверх - прозорий і світлий. Меньше стін, більше скла. Все через вид і три входи до будинку. Один веде до відкритої тераси з видом на море, другий - до заднього дворику , а третій - до під'їздної доріжки. Велика вітальня, невеличка ванна із душевою кабіною,  така ж світла і велика кухня. Окидую оком вітальню і тихцем іду у душ. 
Гаряча вода трохи опікає тіло , але я швидко звикаю. Контрасний душ це чудово, але сьогоні в мене занадто лінивий день. Я точно це знаю. Вимикаю воду і розумію що вкотре забула взяти рушник. Ніяк не можу запам'ятати таку не особливо важливу деталь, скільки б себе не повчала. Знову одягаю твою сорочку, розчісую мокре волосся і тихцем йду на кухню. 
Яєчня, бекон, оладки і найсмачніша кава у світі. Запах шалений. Не можу без кави. Вона наче дає подих до життя. Окрилює, надихає і будить думки. Такий ранок мені до душі. Сніданок має бути прекрасним. Раптовий телефонний дзвінок. Беру слухавку. Чую його сонний голос. Він каже :
-Чорт забирай. Вона занадто за вами скучила. Ми будемо сьогодні.
Вимикаю телефон і сміюся. Обожнюю їх двох і кожного ранку радію, що мені пощастило їх зустріти. Без них було б сіро, сумно і зовсім не так яскраво. Вони чудові.Не можу натішитися, що нарешті вони разом. Вимикаю плиту і беру до рук горнятко кави. Сьогодні додала лаванди. Нехай день буде спокійним.
-Прокидатися від твого сміху куди приємніше. Та чайка мене дратує.
Ти тихенько спускаєшься сходами. Заспаний але задоволений. Міцно обіймаєш і більше не кажеш ні слова. Іноді слова абсолютно зайві. Вони псують момент. Часто і так все зрозуміло. Як от зараз. Очевидно, ранок добрий. Закинувши до рота оладку ти йдеш у душ. А потім займатимешься. Це вже такий собі твій ранковий ритуал. Я теж маю один... Беру із холодильника смаколики і іду до терасси. Мене вже вірно чекає твій пес. Твій бо тільки ти з ним займаєшься. Тільки ти його годуєш і дресируєш. Він твій бо з'явився поруч із тобою раніше за мене. Однак я люблю його. А він мене, можливо. Я протягую йому свою руку із смачненьким як раптом:
-Я не зрозумів, це ще що тут таке?
Я сміюся, а пес, облизавши руку, тікає геть. Ти любиш чесність і певний порядок. А я це зовсім трошки порушила. Однак, у кожного має буть щось приємне зранку, аби кожен день був чудовим. В мене кава. В тебе тренування і душ. В собаки - смаколики тихцем від тебе. Хоча.. Ти знав про це. Точно знав. В нас нема ніяких таємниць. Однак це гарний...Дуже гарний привід провчити мене. 
Ти глибоко зітхнув і забрав горнятко з моїх рук:
-Ти вкотре догралась.
Ти йдеш, ставиш чашку на стіл а я намагаюсь втекти. Сміюсь. Дзвінко і щиро. Напевно, це твій улюблений сміх. Однак , я відчуваю твої сильні руки і розумію, що втекти я вже не зможу. Ти несеш мене кудись і лоскочеш. А я навіть не розумію куди . Нічого не чую і не бачу, окрім твого щасливого обличчя. Твої очі світяться і сяють. Зараз вони теплого , майже золотистого відтінку.
-Я тебе попереджав.
Твій голос. Трошки сердитий, грізний,але я чую нотки задоволення. Я б хотіла щось відповісти , коли відчуваю на собі холод хвиль і моря. Повірити не можу, що ти кинув мене прямо у воду. Я виринаю і буркочу, що вся мокра. Хоча в глибині душі є розумння - його ж сорочка, йому за неї і переживати. В мені вімкнувся азарт. Я тягну тебе до себе , але ти стоїш кріпко. Не дивно, ти завжди був сильним. А вже точно сильнішим за мене. Однак, я підбиваю твою ногу і ти падаєш у воду. Сміюсь і пірнаю у прохолодні хвилі.
-Ти нарвалася дужче, аніж я планував. 
Ми підхоплюємся на ноги і дивимось один на одного. Я вже не сміюсь, та й у тебе серйозне обличчя. Повітря між нами немов стає важчим і намагніченим. Відчувається напруга. Дихання важке і повільне. Крок . Ще один. Я відчуваю твоє дихання на своїй шкірі і... раптом дзвонить із будинку твій телефон. Робочий. Очевидно, щось важливе. Ти зтискаєш зуби із кулаками. Сердишься. Лунає смачне лайливе слово. Повітря легшая і ми обоє видихаємо. 
-Тепер ти маєш гарно нагрітися у гарячій воді. Не хочу, щоб ти захворіла.
Знову підхоплюєш мене на руки. Але тепер інакше. М'яко, ніжно. Я відчуваю твоє тепло і закриваю очі. Відкриваю лишень коли по мені починає струменіти гаряча вода. Ти розглядаєш моє обличчя. Твій погляд темний і серйозний. Однак я бачу твоє тепло і турботу. Завжди бачила. Нарешті ти мене ставиш на ноги , зачиняєш ванну кімнату і йдеш розмовляти. Твоя сорочка вже двічі змокла,  а я знову без рушника. Халепа. Привідчиняються двері і на ручку ти вішаєш рушник. Діловий і серйозний. Не дивишься на мене. Нехай. Нарешті можна виковзнути із мокрого наскрізь одягу.
Коли я виходжу ти ще розмовляєш. Я міцно замотую рушник навколо себе а ти натискаєш на утримання розмови.
-Мені дуже потрібно приділити час роботі.
Кажеш винувато і втомлено. Проте я знаю , що тобі подобається. Подобається бути зайнятим, мати улюблену роботу і купа справ, керувати процесом. Цілуєш мене у чоло і підіймаєшься вмикаючи телефон. Чую твій сердитий і серйозний голос. Сердишься, бо хотів би зараз інакше провести час. Серйозний - бо тобі важлива твоя робота. Звідки не візьмись підбігає пес і тулиться до моїх ніг. Я завжди мала гарні відносини з тваринами, не здивована між нашими теплими відносинами.
-От бачиш. Все в нас з тобою добре.
Шепочу собаці , а він весело облизує мою щоку. Всміхаюсь, чухаю йому за вушками. Чую вдячне "гав" і піднімаюсь на другий поверх. Вмикаю світло у невеличцій кімнатці. Наша гардеробна. Люблю це місце. Тут тихо, пахне тобою і мною. Одна половина моя, інша - твоя. Але я не йду "до себе". Рукою проводжу по твоїх светрах. Усі мої улюблені. Усі м'які, приємні, твої... Обираю молочний, легкий кашеміровий светрик і надягаю на свіжу білизну. Такий приємний. Закриваю очі від приємних відчуттів. Чую наближення твого голосу і відкриваю очі. Ти ще досі говорив по телефону, щось буркотів і називав багато цифер, але твій погляд зупинився. На мені. Ти зціпив зуби і зітхнув. Глибоко і важко. Я знаю, що тобі подобається мій зовнішній вигляд. Твої речі на мені. Я знаю, що зараз тебе розриває у бік роботи і у бік мене. І я знаю, що тут немає пріорітету. Роботу просто потрібно закінчити. Я задоволено усміхнулась і відправила тебе назад до кабінету. Тихенько прибрала у шафах і на поличках, тихо, щоб не шуміти. Аби тебе нічого не відволікало. Знову дзвінок, тепер це вона. Я усміхаюсь мимоволі її збудженому голосу і спускаюсь на кухню, готувати легкий обід. Вона розповідає за нього. За його шкарпетки. Я сміюся і слухаю про його шкарпетки які дивним чином лежать у різних частинах кімнати. І він знає де який. Я не можу стримувати сміх . Мені важко готувати бо очі вже мокрі від реготу. Я так їх люблю. Нарешті вона обриває зв'язок. Я впевнена , що то був він а не вона. Майже завершую соус до пасти, який ти з часом полюбив. Кидаю погляд на годинник - майже дві години , як ти говориш. Піднімаю погляд до сходів і бачу тебе. Руки схрещені на грудях, погляд втомлений і важкий. Я вимикаю плиту не зводячи із тебе погляду. Ти тихенько підходиш і як тільки я хочу запитати бодай щось - підносиш пальця до моїх губ і не даєш промовити ні звука. Береш стілець, сідаєш і притягуєш мене до себе. А потім ховаєш обличчя притулившись до мене. У голові питання. Багато питань. Так завжди було. Не пам'ятаю вже той час, коли б я не думала. Але мовчу, я знаю - тобі це потрібно. Та за якийсь час я чую твій тихий голос:
-Ні, все добре. Так, я втомився. Ні, нічого серйозного. Так, треба буде приділить більше часу роботі.
Я знову усміхаюсь і мої думки стають тихіші. Ти відповів на все. Ти піднімаєш втомлений погляд, а я кладу свою руку на твоє обличчя, не маючи змоги приховати усмішку. Я тихцем виймаю твій телефон і дзвоню на офіс. Мене там знають, ніхто не здивований моїм голосом у твоєму телефоні. Я кажу, мовляв ти прихворів і уся-уся робота почнеться завтра. Коротке "так. все зрозуміло" і я вимикаю телефон. Я бачу, твоє легке обурення. Не гоже лізти у твою роботу. Та згодом ти задоволено всміхаєшься. Тобі точно потрібен вихідний.І знову ти притуляєшься до мене і міцніше обіймаєш. Відчувається легкість, непруги немов і не було. Все б добре, але тепер задзвонив мій телефон. Не дивно, пів дня я навіть не заглядала у пошту. Чую твоє невдоволене:
-Звідки.В.Нас.Так.Багато.Телефонів.
Хихочу, ти не піднімав обличчя, коли говорив. Вимикаю звук і гладжу тебе по волоссю. Стало так добре. Знову чую шум хвиль. Промінчики сонця періодично лоскочуть шию. Смачно пахне пастою і овочами. Час зупинився . Вир думок зупинився. Весь світ натиснув стоп. Але потім ти встав і вдумливо розглядав моє обличчя. Не бачила раніше такого погляду. Серйозний, темний, теплий, очевидно спрямований на мене, як і думки. Я повернулась, аби розкласти пасту у тарілки а ти обійняв мене з-за спини. Мені теж потрібен вихідний. Дуже.
-Маленька, я не говоритиму по телефону. Мені все таки треба сісти і пограться з цифрами.
Цілунок у шию. Ну як тут відмовити. Погоджуюсь і несу тарілку і горнятко чаю на відкриту веранду. Прохолодний вітерець радісно зустрічає мене і грається з моїм волоссям. Ти проходиш повз і сідаєш у своє крісло. Знову серйозний, задумливий. Хочу вже відволікти тебе від цього стану, але не зараз. Згодом... Беру телефон і прошу надіслати все робоче на пошту, завтра розберусь. Чую твій зосереджений голос:
-Прошу, побудь зі мною.
Хочу сказати, якось відмовити, але натомість беру книгу і сідаю поруч. Джейн Ейр. Колись сама купила просто через гарну глянцеву обкладинку. Збірник трьох розповідей від сестер Бронте. Світ знову увімкнувся і час побіг. Шепіт хвиль, обережний шум сторінок і зосереджене твоє буркотіння. Я немов розтала і повністю втонула у книжці. Час линув. Небо потроху затягувалось синими хмарками, перекриваючи пустотливі промінчики.
-Хочу у море,- повідомив ти і я знову немов ожила. Я всміхнулась тобі і прибрала із столу. Захопила твій халат і цигарки. Обережно розклала на твоєму кріслі і дивилася тобі у слід. Вітерець грався із твоїм волоссям. Сильний, надійний, мужній. Я про тебе це знала і до знайомства. Кинула погляд на цигарки. Не люблю дим. Не раділа й коли ти ними димів. Але тобі подобалось. Ти смакував життя. Тобі подобались гарні і органічні продукти. Тому я нічого не казала. Не можна прохати щось забрати із життя, не запропонувавши альтернативу. Мені не було що дати взамін. Я знову поринула у книгу і збилась із відліку часу. Згадала про життя коли відчула на собі потік холодних крапель. Ти весело усміхався і трусив наді мною мокрою рукою. Буркочу, що не хочу бути мокрою, однак насправді милуюся тобою. Якже тобі личить мокре волосся. Як нікому в світі. Ти усміхнувся мені і накинув халат , запалив цигарку і увібрав довгу тягу. Не важливо було, що мені це не подобалось. Тобі личило і подобалось тобі. Це багато що змінює. Ти відходиш і повертаєшься з бокалом бренді. Не пам'ятаю коли  ти встиг полюбити цей напій , однак нічого не кажу. Все купаюсь у вирі літер і вигаданих подій. Знову лине час. Сонце вже не кидає своїх промінців, а сонно вмощується до сну. Клітинками тіла відчуваю зміни і розумію - ти знову в думках. Ти багато думаєш. Завжди. Здається, що і в снах ти думаєш. Ти кладеш руку на мою ногу і легенько стискаєш. Тобі потрібен зв'язок. Я і не здогадувалась наскільки. Я мружу носик і різко згортаю книгу. 
-Ну все...
Тихо шепочу, підіймаюсь із свого крісла і сідаю тобі на руки. Обережно беру обличчя у свої руки і цілую. Досить вже захмарних думок, суму і зосередженності. Подіяло. І не дивно. Руками обіймаєш за талію і задоволено шепочеш:
-Боже, яка ж ти маленька.
Завжди дивувалась твоїй радості моїй мініатюрності. Я весело сміюсь відчуваючи полегшення і тепло.
-Ти мене відволікаєш, - все так само тихенько бормочу тобі, та не встигаю нічого додати. Ти знову цілуєш. Вкотре за день світ зупиняє своє існування. Стає все таким не важливим. Бути зараз.Тут. Удвох. Ти цілуєш ніс, щоки , шию. Дихання переривається і... ми чуємо звук шин. 
-Чорт забирай!
Та закидуєш шию і лаєшься а я сміюсь. Приїхали вони і мене це веселить. Хоч і знову обірвався момент.
-Все життя він запізнювався. Все своє життя. Надумався зійтися із нею і все. Чорт його візьми. Вона робить з нього людину.Ти мені ще повинна...
Встаю на рівні ноги. Ти теж підіймаєшься і ми йдемо вдвох до будинку. Треба впустити тих голубів. Ляскаєш мене по сідницям і я підстрибую. Весь час це так неочікувано.
-Одягни штани.
Роздивляюсь голі ноги. Скільки себе знаю - люблю коли вони відкриті. Та й що ті двоє там не бачили..
-Ти зараз дограєшься і я понесу тебе , ще й сам одягну.
-Це навряд, знаючи, що я тебе щойно поцілувала.
- Могла б і підіграти...
Знову підхоплюєш мене на руки, цілуєш і несеш одягатися а я сподіваюсь, що тобі це не набридне. Ставиш мене на підлогу і важким голосом кажеш, що краще б мені одягнутися, бо ті двоє ще довго чекатимуть, коли ми їх пустимо. А він може з'їсти і пса коли голодний. Мої щоки мимоволі червоніють і я усміхаюсь тобі. За весь час я не перестала бентежитися. Ти попросив не червоніти бо тоді вони точно залишаться мерзнути і ти пішов. Я усміхнулась і подивилась на себе в дзеркало. Щаслива. Цього достатньо. А потім я почула її сміх. Як він жартує, що ти занадто швидко відкрив двері. Вона каже, що образилася б. А він каже, що знайшов би як її заспокоїти. Життя раптом додало фарб. Стало ще краще. Я швиденько накинула червоний сарафан і злетіла на перший поверх. Обійми. Ох, як же я за ними скучила. Дивлюсь на них, і вони такі щасливі. Нарешті. Тепер все точно як треба. Ти береш їжу і йдеш з ним на задній дворик. Ви з ним дружили все життя. І зараз видно, наскільки це перевірена дружба. Ми з нею ще довго обнімаємося і щебечемо. Вона виросла. Морально. Доросла. Впевнена в собі. Красива. Щаслива. Я не могла натішитися нею. Розказує як їм добре вдвох. Мовчу. Сама довго чекала коли він нарешті схаменеться. Добре, що він не такий уже і дурник. Йдемо до хлопців. Вони повісили екран, приготували їжі і далі час поринув у безкінечний потік. Їжа. Вино. Сміх. Розмови. Обійми. Теплий вітерець. Тепер все так добре.
Ти з ним почали говорити про роботу. Про те що він більше не хоче, щоб вона працювала. Мовляв він тягне. Обох. А ти сказав, що він молодець, проте якщо вона хоче, то нехай працює. Милуюся тобою. Ти завжди був мудрим, хоча і не помічав цього сам. Повертаюсь до будинку і дзвоню батькам. Готую кімнату для нього і для неї і паралельно чую голос тата, мами, моїх принцес. Ми довго говоримо, а по завершенню - я плачу. Ти заходиш до мене і розгублено обіймаєш.
-Я так давно їх не бачила
-Маленька, ти бачих їх щотижня. Ти пропустила пару днів. Ти часто до них їздиш.
-Вони частина мене, я так сумую..
Цілуєш в носик і кажеш, що підеш прибереш усі важливі предмети:
-Нехай приїдуть сюди. Для тебе це важливо.
Знову потік сліз. Невже і справді можна бути такою щасливою? А потім до нас стрибають ті двоє і міцно обіймають. Я відчуваю полегшення і радість. Ми йдемо на подвір'я, запускаємо фільми і влягаємося у купу подушок і покривал. Я розглядаю його. Тепер він мужній, сильний , дорослий. Обіймає її і бачить не її. Він бачить щастя. Розглядаю її - закрила очі і рахує своє дихання. Нарешті з нею той, з ким вона може бути собою. 
Фільм за фільмом, хвилина за годиною. Я чую мирне сопіння вас трьох. Вони обіймаються. Я хотіла трошки посунутися, але скрізь сон ти притягнув назад до себе. Одна за одною вже пропадали зорі.
Ти відкрив очі і прошепотів:
-Пробач. Я не сказав кодове слово...Спи.
І раптом повіки стали важчі і я побачила пітьму.
Я чую стукіт твого серця і шум хвиль. Лагідні, спокійні,тихі.