Том 4 Розділ 33 - Гробниця Бога

- Частина 1 -

Гробниця Бога Півночі. Навіть незважаючи на те, що він загинув, більшість народів Фріленда досі є його послідовниками. З розповідей Верго, я пам'ятаю, що він був не просто божеством, а й завойовником. Захоплюючи народ за народом, він брав їх під свій початок, збільшуючи армію. Але 300 років тому його хода Фрілендом закінчилася через втручання одного з чотирьох основних Богів. Він програв, і його поховали у цьому підземеллі.

Що ж є його гробниця зсередини? Це величезний простір з високою стелею, безліч різних по довжині коридорів, і що ще важливіше, все крім підлоги зроблено з кришталево чистого льоду. Зовні хмари, і сонце там ніколи не з'являється, тому дивно, що всередині так світло. Цей лід ніби світиться, або щось таке.

Добре, що хоча б під ногами прокладено дорогу з кісток. Мабуть, слуги добре постаралися. А може, це і є кістки його слуг? Ха... Коли ми пройшли трохи далі, я помітив дивну деталь. Це чорні труби з чогось на зразок гуми, що кріпилися до крижаних стін та стелі. Їх було багато, і це все виглядало наче скупчення дротів. Часом ці труби переходили до інших труб побільше. Цікаво, навіщо це все?

***

Йдучи вздовж довгого коридору, ми часто натикалися на повороти, що ведуть в інші коридори... Ніхто з нас не знає точного розташування його трупа, тому підземелля стало для нас справжнісіньким лабіринтом. І тут не діє правило "просто йди прямо", тому що ми вже пробували це. І приблизно за 200 метрів ми натрапили на крижану стіну. Я запропонував Гамабуччі та Локі використати їхній вогонь, щоб розтопити лід. Таким чином ми могли б прорватися вперед, минаючи всі коридори. Хоча я навіть не впевнений, що його труп перебуває у цьому напрямі. Але у будь-якому разі ці двоє спробували. Тільки в них нічого не вийшло. Вірніше невеликий успіх був, але результат явно не коштував того. Проте тепер ми можемо зробити висновок, що це явно не звичайний лід. Зрештою, ми всередині підземелля і тут можуть працювати свої правила, про які ми не знаємо. Це місце досі не вивчене, оскільки через Вічний Мороз (снігової бурі навколишнього підземелля) бажаючих досліджувати це місце майже немає. І все ж тут бували якісь сміливці, раз у Іріме була інформація про точне місце розташування піраміди.

Є ще одна деталь, яка не дає мені спокою. Десь на п'яту годину блукання коридорами я помітив одну закономірність. Дивний, ледве вловимий звук у ті моменти, як ми проходимо над покритими стелею тріщинами. Я подивився за реакцією старого, і в ці моменти він щоразу починав ворушити вухами. У нього тут найрозвиненіший слух, так що він точно вловлював цей звук, але з якоїсь причини Локі не порушував цієї теми. Я не відрізняюся добрим слухом, так що решта, як мені здається, теж мала чути цей звук. Не знаю, що це, але чомусь у мене погане передчуття.

- Частина 2 -

— Розіб'ємо табір тут, — сказав Гамабуччі, коли ми опинилися в невеликому приміщенні.

Тут стеля була низько, та й сам простір був не таким уже й великим. Це щось на зразок кімнати. Далі на нас чекає ще один коридор, але ми навіть не знаємо, чи це правильний шлях. Гамабуччі взяв на себе роль негласного лідера. Ніхто не був проти цього. Чомусь мені здається, що нз цим міг би посперечатися Вінсіль, але зараз він не в найкращому стані. До речі, це і стало однією з причин, чому ми зупинилися трохи раніше, ніж планували спочатку.

Він виглядає погано. Все через ту битву з мантикорою.

Ми встановили один великий намет і склали всі речі. Старий, що вже встиг відновити ману, знову використав світловий бар'єр навколо нас. Це допоможе нам зігрітися. Гамабуччі розвів багаття за допомогою своєї сили, гілок і дров, що ми взяли з собою. Ірен почала готувати... Добре, що хоча б не своїх дітей... До речі, обидві дівчинки, як і раніше, з нами. Ми загорнули їх у теплий одяг, і поранений Вінсіль наглядав за ними якийсь час, поки гоблін тягнув візок з ними.

- Як ти? — я підійшов до лиса, що перев'язував свої рани.

— До завтрашнього дня буду як огірок... Цей бар'єр начебто прискорює мою регенерацію...

- Так і є! — почувши нас, самовдоволено хмикнув старий.

Віддираючи від себе зледенілу кров, Вінсіль давав її дітям, що лежали поруч. Їхні зуби відразу перетворювалися на ікла і вони радісно тяглися до лиса своїми ручками.

— До речі, ти помічав, що час від часу в підземеллі чути якийсь дивний звук? - поцікавився я у хлопця.

Я все ж таки вирішив порушити цю тему, бо це може бути ознакою якогось лиха. Я не згадував про це раніше, з однієї простої, можливо, дурної причини. З моменту, коли ми увійшли до підземелля, ми постійно відчували себе напружено. Будь-якої миті на нас можуть напасти монстри, яких з якоїсь невідомої причини ми досі не зустріли. Якби я почав говорити про ці дивні речі раніше, це могло б викликати в нас непотрібні обговорення, внаслідок чого ми втратили б концентрацію. Якщо решта мовчала, значить для цього є якась причина, правда? Та й взагалі я почуваюся трохи не в тому положенні щоб розмовляти, після випадку з мантикорою... Але зараз є час, тому я і вирішив, що все ж таки варто це обговорити.

- Чув. Можливо це був скрегіт льоду? Якщо не помиляюся, він завжди був у тих зонах, де є тріщини на стелі, — гострими зубами лис відкусив бинт.

Значить, він теж помітив закономірність? Ось тільки це явно не скрегіт льоду... Таке почуття, ніби то був білий шум. Ну знаєте, коли вмикаєш канал на телевізорі, а він не працює. Принаймні у мене складалося саме таке враження.

— Я теж чув, — сказав Гамабуччі, що зайшов до намету за відром м'яса та овочів.

Вони з Ірен збираються варити суп. Води на жаль немає... Хіба що та затверділа, що оточує нас. Сподіваюся, він зможе вирізати лід зі стін, не затупивши при цьому сокиру. Вона йому ще знадобиться. Ось тільки чи можна вживати цей лід у їжу? Тут величезна концентрація мани. Настільки, що старий буквально за кілька годин відновив її повністю, хоча до цього майже повністю її втратив у зоні Вічного Мороза. Зазвичай повне відновлення запасів мани йде приблизно тиждень.