Том 4 Глава 32 - Крізь снігову бурю

- Частина 1 -

Ми нарешті прибули на місце. Є лише одна проблема — безпечна течія якою ми пливли, не прилягає до берега. Загалом, близько трьох кілометрів нам доведеться пливти небезпечною частиною океану. Здавалося б, всього три кілометри... Але в цій невеликій ділянці моря мешкає сраний мегалодон, або ж тварина дуже схожа на нього.

Його плавець вальяжно рухався з боку в бік лівим бортом корабля, побоюючись підібратися ближче. Іноді він зачіпав розірвані на шматки трупи косаток. Їх тут чимало, і в кожної шкіра вкрита якоюсь липкою рідиною, що яскраво сяє, відбиваючи сонячне світло. У воді можна було помітити багато червоних і коричневих плям, серед яких плавали погризані органи. Виглядало так, ніби мегалодон переїв і просто почав збивати зайве. І ось воно тут... плаває на поверхні. Чому органи не пішли на дно? Хрін його знає...

- Гей, а чому вони бояться безпечних течій? - Обернувшись, я звернувся до інших у команді.

— Поняття не маю... — відповів Вінсіль.

Ці хлопці напевно сильні? Таке відчуття, що від одного виду у них кров у жилах холоне.

А потім ця тварюка вирішила виринути з-під води. Той величезний плавець котрий ми бачили раніше, виявився лише чвертю від його повного розміру. Велика хвиля разом із бризками попрямувала в наш бік. Акула, розмір якої сягав приблизно сотні метрів завдовжки, відкрила свою пащу. Частина зубів була відсутня, а стінки ротової порожнини були неабияк сполосовані. На її голові можна було помітити цілу купу різних шрамів як свіжих, так і старих. Мабуть, не вся їжа смиренно запливає їй у пащу.

Ось знаєте про що я подумав... Добре, що існують безпечні течії... І як добре, що ми жодного разу не збилися зі шляху. Хоча навіть якщо постаратися, це складно зробити, оскільки течія сама штовхає корабель вперед.

— Я звичайно не фахівець, але якийсь час плавав із іменитим піратом, — сказав Гамабуччі. — Попливемо на човні. Величезні морські тварюки не нападають на дрібну рибку.

Я б посперечався з цим судженням, враховуючи скільки тут дохлих косаток, що явно менше човна.

- Ти впевнений? — поклавши руку йому на плече, спитала Ірен. — Може, є спосіб надійніший? — ніби натякаючи на щось, підморгнула вона.

І ні, кожен з нас далеко не слабкий, інакше б хрін ми вирушили на це завдання. Але це створіння на своїй території. Наскільки я знаю, серед нас немає тих, чия сила підійшла б для битви з ним. Хоча... я міг би дозволити рибці з'їсти мене, та тоді розірвати її зсередини. Колись мені вже доводилося провертати подібне.

- Ні, - впевнено відповів гоблін.

— До того ж, на човні ми не зможемо вмістити всі необхідні припаси, — додав лис.

— Значить, доведеться битися... — почав бурчати Локі.

— Зовсім ви не цінуєте мене, хлопці... — розчаровано зітхнувши, сказала Ірен.

Потім з-під її лопаток вилізло два крила і на всю округу пролунав оглушливий писк, що перебивав шум моря. Вони рухалися настільки швидко, що я навіть не міг визначити їх точну форму.

- Давай малюк. Ти підеш першим, — вона підійшла до мене ззаду, і, обнявши, схопила за пахви.

Ми злетіли в небо і комариха понесла мене у бік берега.

— Ти впевнений, що не хочеш завести зі мною дитину? — я навряд чи чув голос жінки через вітер і рух її крил.

— Вимушений відмовитись! — у відповідь вигукнув я.

— Як шкода... — Ірен надула щоки. Було зрозуміло, що вона просто намагається мене підготувати. — Може, тоді мені відпустити тебе?

Саме в цей момент під нами знаходився мегалодон, що відкрив пащу і готовий був скуштувати мою плоть.

— Вимушений відмовитись!

Через п'ять хвилин ми долетіли до снігового берега, але вона не кинулася назад до корабля за рештою. З її обличчя зійшла постійна єхидна усмішка і воно набуло більш серйозного вигляду.

- Щось не так? — сидячи в снігу, я міцніше перешнуровував свої черевики і краєм ока поглядав на жінку.

— Якесь у мене дивне передчуття... — вона почала крутитися на місці, дивлячись на всі боки.

— Щось на кшталт чуття досвідченого найманця?

— Можна сказати й так... — як на мене, Ірен була надто схвильованою. — Гаразд... я полечу за рештою.

- Чекатиму.

Вона полетіла, залишивши мене одного. Буде кумедно, якщо це виявиться чиїмось прихованим планом. Просто уявіть, що мені взагалі робити у такому разі? Хоч на самому березі і немає тієї аномальної хуртовини, вона вже чатує на кілька сотень метрів на схід. Затягнуте хмарами небо у цьому районі видно звідси. У такому разі я матиму два шляхи. Стрибнути в пащу мегалодону або замерзнути в тих снігах.

Хріново жити, коли перша думка, що спадає мені на думку в такій, здавалося б, не віщує лиха ситуації — погана. Все буде нормально. Вони не залишать мене одного... чого я взагалі про це почав думати?

А може... може, я просто боюся залишитися один? Останнім часом я постійно оточений іншими істотами. Вони навіть не мої друзі, але чомусь, коли зі мною є хтось поряд, я почуваюся краще.

Не розуміючи цього, я постійно відштовхував від себе Шапі та Дауру... А тепер навіть сумую за ними.

— Гей... Шапі? Ти чуєш мене?

Звичайно ж, вона не чує... Тепер на її місці Брон, який продовжує ігнорувати мене.

Весь цей час, я шукаю незрозуміло що. Спокійне життя? Друзі? Сили? Я не розумію... я сам не розумію, чого хочу.

Може бути...

Може, я просто хочу щастя? Не важливо, в якому вигляді...

Напевно, це моя мета. Але чи не всі хочуть бути щасливими? Це навіть метою важко назвати. Це звичайнісінька потреба будь-якої людини. Однак помираючи раз у раз, я був позбавлений будь-якого проблиску надії на те, що колись стану щасливим.

Я здатний мріяти про подібне, і це може означати тільки те, що я вже не той, ким був, коли прибув у Темнозем'ї.

Всі ті, кого я зустрів у цьому світі, залишили мені свій слід, просив я цього чи ні. Добре це чи погано, я поняття не маю.

Я став сильнішим, серйознішим і в мене з'явилися хоч якісь емоції. Це ж явно робить мене кращим, хіба не так? Якби я був один, нічого б не змінилося. Не будь у мене мети у вигляді батька, я б взагалі ні до чого не прагнув. Коли Сайк пішов, я був повністю зламаний, і якби я не шукав батька, то фіг його знає, чим би все закінчилося.