Том 3 Глава 26 - Обладунок люті

- Частина 1 -

Чорна тканина вирувала подібно до полум'я, розвиваючись у різні боки, ніби її обдуває вітер. Складалося враження, що броня зроблена з якогось позаземного матеріалу, або це взагалі не тканина, а чистий потік енергії, що прийняв її вигляд. Від кінчиків мов полум'я відлітали невеликі частинки, що виглядали як чорні вогняні іскри, адже вони так само швидко зникали. Від плаща виходив чорний серпанок і після руху, він залишав за собою слід, подібно до турбіни на машині. Цей темний покрив огортав все моє тіло, не залишаючи жодної відкритої ділянки шкіри. Навіть Шапі зовсім не виглядала як капелюх, прийнявши форму шолома.

Я навряд чи контролюю те, що зараз відбувається. Моє тіло саме рухається назустріч Джету. Невже обладунок самостійно боротиметься? Я настільки виразно починаю відчувати його лють та гнів, що ці почуття поступово стають моїми власними. Я не можу тримати це у вуздечку.

Нагрудник злий, адже його єдина мета — бути чиєюмось обладунком. Поки інші частини тіл розважалися, мандруючи світом, він був змушений чекати на господаря. Згодом сестри забули про свою мету, що рівнозначно тому, що вони забули про свого брата. До зустрічі зі мною Шапі та інші не планували більше об'єднуватися в одне ціле, зрадивши його. І тепер він готовий виплеснути всю свою агресію назовні.

Я відчуваю, як повільно поїдається моя шкіра. Немов під бронею тисячі комах, що кусають мене. Це і є моя плата в обмін на силу.

До того ж я ще чую незрозумілий бубніж у голові. Очевидно, це шепіт нагрудника, ось тільки розібрати слова неможливо, і для мене це швидше білий шум.

Але це не проблема. Ми разом маємо перемогти Джет. Дізнавшись, що я можу померти, я почуваюся схвильовано. Тож мені нізащо не можна програвати. До того ж мені потрібні відповіді на запитання. Звичайно, у мене є деякі припущення, але зараз не час про це міркувати. Потрібно сконцентруватися на супротивнику. Щоправда в цій ситуації я лише спостерігач. Поки не впевнений, чи влаштовує мене це чи ні.

Потрібно роздобути зброю, подумав я.

В цей же момент обладунок подивився під ноги, на піратські мечі, що залишилися після трупів.

Стривайте, зараз він мене почув? Може, я й не маю контролю, але він зробить усе, що я йому накажу? У такому разі ми боремося разом, а не хтось один із нас. Такий підхід мені подобається більше.

«Зброя, роздобуй нам меч», — подумки промовив я.

Але він не послухався мене і підняв погляд на супротивницю. Я помилився? Але як він зібрався битися? Голими руками? Хоча я навіть його приблизної сили не знаю. Може йому так навіть зручніше.

Але я все одно вважаю, що зброя не завадить ...

Він встромив кулак мені прямо в груди, вирвавши серце назовні. Збоку це виглядало так, ніби я сам себе вбив! Але це не я, чорт забирай! Якого хріна він творить? А що ще важливіше, чому я одразу не помер? Зброя підтримуватиме мене в живих поки не зникне? І скільки часу це займе? Я поняття не маю! Чи означає це, що тепер я маю ліміт за часом, за який ми повинні перемогти дівчину? Суцільний головний біль ... Але тепер я зовсім не здивований, що попередні власники помирали після першого ж використання...

Стиснувши моє серце в руці, він використав кров, що виплеснулася назовні, і якимось чином надав їй форму гострого бордового клинка. З очевидних причин, цей одноручний меч не мав ні гарди, ні перев'язки на рукояті. Але тепер я хоч розумію, для чого потрібне було серце. Діра в грудях затяглася бронею, зупинивши кровотечу.

Я готовий до бою. Тепер настав час убити її!

Ми рвонули у бік Джет. Це було дуже швидко, я навіть не встиг зрозуміти, як був зроблений цей ривок. Ось тільки вона все одно ухилилася від удару і у відповідь завдала свого.

- Змія, прикінчи його! - вигукнула дівчина.

Хіба не змій?

Її ліва рука набула форми величезної змії, що розтягуючись, дістала мене. Схопивши мене іклами за руку, Джет ударила мене об стіну одного з будинків, та з такою силою, що по ньому пішли тріщини, а всі шибки були вибиті. Джет повела рукою убік, зіпсувавши ще кілька фасадів моєю спиною, наче я ганчірка якась. Кинувши мене врешті-решт об землю, змій від'єднався від її тулуба і розклався на чотири окремі менші тіла. Один з них почав обвивати мої ноги і подібно до мотузки пружно зав'язуватися. Інші поповзли до рук, намагаючись прокусити сухожилля своїми іклами.

Але обладунок теж не ликом шитий. Одну змію він схопив за тіло, і засунув змію мені в рота, ніби наказав мені відкусити їй голову. Навіть якщо це був не наказ, у мене вибору не було, змія вже була в роті. Що мені ще лишалося робити? Але з цим не було жодних проблем, я вже не раз вдавався до своїх зубів у важких ситуаціях. Другу обладунок розірвав навпіл голими руками.

Ось тільки це не мало ніякого ефекту. Вони відразу відростили собі нові голови.

Поки я відмахувався від змій, Джет підбігла до нас і пронизала груди мечем. Їй не пощастило, що вона вийшла на бій проти безсмертного. Я навіть жодного болю не відчув. А може вся річ у тому, що вона навіть не встромила в мене меч? Він буквально провалився в ту дірку, що я зробив сам собі, вириваючи серце.

Я вдарив її кривавим мечем, але вона відскочила назад, ще до того як я зробив помах, хоча він був страшенно швидким.

Набридливі змії заважають мені нормально боротися. Вони постійно нападають зі спини, набираючи різних форм. Поки ми ухиляємось, свої удари завдає Джет. Зброя витримує її випади, але в деяких місцях вже видно порізи, з яких назовні виступає кров.

Враховуючи, що в цей момент мене ще й живцем поїдають, перспективи у мене не райдужні. Потрібно терміново щось робити.

Але як би обладунок не намагався вдарити її, все було марно. Очевидно, через зміїне око, вона здатна ненадовго заглядати в майбутнє. Це проблема. Як боротися з противником, який бачить усі твої рухи наперед?

А може, все простіше? Може взагалі не боротися з нею? Я маю на увазі себе. Хоч минуло й не так багато часу з початку битви, у мене таке відчуття, що своїми думками я лише заважаю. Можливо дати всю волю обладунку? Тим більше, Гамабуччі сказав, що змій не здатний бачити його майбутнє. У такому разі мені залишається довіритися йому. Зрештою, це ж не тільки нагрудник, а й усі інші частини, які я особисто збирав.