Том 3 Глава 25 - Страх майбутнього

- Частина 1 -

Ми повернулися до п'ятиногого Гріна. На щастя, ніхто з цієї божевільної сімейки не поскакав у своїх справах, тому комплект броні був повністю зібраний. Коли настав час об'єднати компоненти, я усвідомив, що гадки не маю як це робиться. Тож довелося залишити цю роботу для Шапі. За її словами, вони мали кілька господарів раніше, так що проблем не повинно бути.

- Ось і настав момент прощатися, - підлетівши до сестер, сказала голова.

- Прощатися? — зовсім здивувався я.

- А як ти думав? Коли ми об'єднаємося, то обладунок перетвориться на єдине ціле. І тут головним стане братик-нагрудник, а наші голоси надовго затихнуть.

Я навіть не думав про те, що Шапі пропаде. У такому разі мені більше й за Даурою слідкувати не треба буде. Справи складаються добре. Мабуть.

— Скажи, ти сумуватимеш за мною? — спитав капелюх.

— Ти ж завжди будеш зі мною, як я можу скучити?

— Не ухиляйся від відповіді, хазяїне!

Якщо зараз скажу правду, вона, можливо, образиться, і є шанс, що це вплине на її подальші дії. Можливо, вона взагалі відмовиться ставати моєю бронею. Так що доведеться брехати.

- Буду, - не надто переконливо заявив я.

— Брешеш... — засмучено відповіла вона.

Але вона одразу розкрила мене. Напевно, за цей час вона встигла впізнати мене набагато краще, ніж я міг собі уявити.

— Звичайно брешу... Ти своїм бубнежем мені вже весь мозок проїла. Та будь-хто б на моєму місці розумом рушив.

Я спеціально зробив несерйозний тон, намагаючись перевести все жартома, але це ніяк не врятувало ситуацію.

— Ага... — придушено додала Шапі.

Ну а потім вона коротко розповіла мені, що потрібно робити.
Спершу зняти всі шматки одягу з кінцівок, а далі надіти його на себе. Власне, так я й вчинив, передчасно знявши свій звичайний одяг. Ця броня є начебто нічим не примітними шматками тканини, але поступово вони почали стискатися, все сильніше облягаючи на тілі. Під кінець з'явився нагрудник. Він почав стискати мою грудну клітку. В цей момент у мене перехопило подих, а серце забилося так швидко, що я навіть не встигав рахувати його удари. Вени на шиї та лобі здулися, і я впав навколішки. Знаєте ж трюк, коли на кавун надягають тисячу гумок? Так от, у мене зараз відчуття, що я так само лусну. Нитки на краях тканини почали розв'язуватися, а потім з'єднуватись один з одним, утворюючи єдиний обладунок.

Я ж весь цей час жадібно хапав повітря, валяючись на сирій підлозі, в яку твердо вперся пальцями. Грін лише мовчки спостерігав за процесом, побоюючись втручатися. Хоча не те щоб він міг хоч щось вдіяти в цій ситуації.

У мене почалася асфіксія, і перед тим, як померти, я промучився ще близько хвилини. Може, Шапі спеціально це зробила? Хрін його знає... Але коли я прокинувся, з якоїсь причини обладунку на мені не було.

- А? Де... — розгублено я схопився за голову

— Він... — схвильовано сказав Грін. — Увібрався тобі під шкіру... — показуючи на мене пальцем, додав він.

І як мені тепер його використати? Що це за такі махінації?

Насамперед я оглянув руки, і ніби нічого під шкірою не було. Значить він набув невидимої форми? А може, варто зробити розріз та перевірити?

— Уа-а-а-у-е-е-е, — у кутку кімнати сиділа Даура, що здавалося, взагалі не звертала на мене жодної уваги.

Зі сльозами на очах вона обіймала колишню голову Шапі, притискаючи її до грудей.

— Треба б їх поховати, — почухавши за вухом, сказав Грін.

- Дай їй трохи часу. Я сам поховаю їх, тобі не треба турбувати себе. Головне скажи, де можна вирити могилу.

— Поховаємо їх у задньому дворі. І не хвилюйся, це нітрохи не обтяжить мене, - поставивши руку на пояс, Грін попрямував на кухню.

- Частина 2 -

От і все. Шапі ніби як і раніше зі мною, але її голосу немає, та й присутності її я не відчуваю. Ми поховали їх на задньому дворі, ближче до світанку, коли морально знесилена Даура заснула, і ми змогли безперешкодно забрати мертві кінцівки.

Я не жалкую про те, що вона зникла, ставши моїм обладунком. Мені тільки не сподобалося на якій ноті ми розлучилися. Все сталося так швидко, що я навіть зрозуміти не встиг. Адже вона була така щаслива, коли я тільки-но повернувся.

Ну, а потім ми так толком і не поговорили. Що в місті, що після повернення до Гріна. Напевно вона помітила моє нетерпіння, і вже тоді усвідомила, що я ніколи і не бачив у ній компаньйона чи щось таке. Шапі була моєю путівкою у світ сильних, і вона одразу про це знала. Якщо точніше, вона мені сама це запропонувала.

Напевно, вона сподівалася, що після часу проведеного разом, я передумаю перетворювати її на обладунок. Наївна дурепа.

Але вистачить цих жалюгідних думок...

***

Разом з Грін ми сиділи на задньому дворі, милуючись світанком.

- Що плануєш далі? — роблячи ковток із пляшки з вином, спитав він.

Він питає так, ніби ми давні друзі. А насправді можна сказати, що це і є початок нашого знайомства. Можливо, він просто хвилюється про свою давню подругу. Зрештою, вона теж стала частиною мене.

- Гадки не маю. Я просто хочу стати сильнішим, от і все.

— Ха-ха-ха... — гірко посміявся Грін. — Колись і я жадав тільки сили, а тепер глянь на мене.

- І що не так?

Таке життя як у нього мені до вподоби. Свій власний будинок із заднім двориком, де ти можеш спокійно смакувати вино, дивлячись на сонце, що піднімається на морському горизонті. Я й сам мрію про таке життя.

— Спершу дай мені відповідь, навіщо тобі сила? — спитав колишній найманець.

— Я маю ворогів, які не дають мені спокійно жити. Щоб перемогти їх і нарешті знайти спокій, мені потрібно стати сильнішим.

— Ось як... У мене також була схожа мрія. Тільки наприкінці шляху мені хотілося мати люблячу стареньку дружину, багато-багато дітей і набридливих онуків, що з приводу і без діставатимуть мене, — Грін почав гладити один великий палець іншим.