Том 2 Глава 12 - Спори

- Частина 1 -

В черговий раз мені ліньки розповідати, що ж сталося за 3 останні дні. Ну, хоч би коротко можна. Загалом, після того, як нас випустили з в'язниці, я і Сайк жили в дорогих апартаментах разом з трьома арлекіно. У принципі, враховуючи той факт, що їм взагалі можна спати, розпластавшись голяка на снігу, добре, що вони взагалі їх збудували. Хоча скоріше вони робили їх для слонів та бегемотів, яким тут холодно. Що дивно, зважаючи на те, що за довгі роки життя в тундрі, вони вже мали адаптуватися.

Щось мене понесло не в той степ. Повернемося до нашого розкішного життя. Арлекіно оплачували всі наші забаганки. Чи хочеш нові речі? Тримай. Може бути найдорожчі морепродукти? Без проблем. Особисто я попросив їх ще й про довгий кинжал, і ті три дні, що ми чекали, його виготовляли. Тож причиною нашої затримки став саме я.

Діти пояснили мені, для чого я взагалі їм потрібен. Їхній король смертельно хворий. І за допомогою мене вони хочуть врятувати його. Як? Поки не знаю. Коли я прямо питав їх, вони ухилялися від відповіді. Гадаю, вони й не знають. Ми одразу домовилися, що на мені немає жодної відповідальності, якщо, зрештою, я нічим не допоможу. І коли все скінчиться, вони без проблем відпустять мене. Мене такий розклад цілком влаштовує.

Ми продовжимо наш шлях вглиб Фріленда, так ще й обзаведемося сильними напарниками на час шляху. У своєму місті вони нададуть нам житло, та всі необхідні умови. Загалом для нас це як небесна манна.

Більше ніхто з сусідів по камері не погодився з нами піти, хоча я пропонував їм. Ну, якщо чесно я робив це більше з ввічливості, і не надто розраховував на згоду з їхнього боку. Скажу більше, насправді я й не хотів, щоб вони йшли з нами. Тому що я зрозумів одну просту річ. Я дуже швидко звикаю до людей. Через таку тривалу відсутність будь-яких контактів з людьми, мені достатньо пари розмов, і я вже починаю відчувати прихильність до співрозмовника. Загалом саме тому я так швидко звик до надокучливого Сайка... І тому, від смерті хлопців із групи Ранброка, мені було так погано на душі. Навіть якщо я намагався цього не показувати.

Хоча й не сказати, що я сильно сумував. Тому що вже за кілька днів я зовсім забув про них. Я дивний...

Але що говорити про минуле, давайте вже повернемося до сьогодення.

Ми залишаємо село Ру'ок. У цих хлопців є місткий візок з дахом, який везуть за собою два гніді м'язисті коні.

Їхати нам близько тижня. Запасів арлекіно взяли достатньо, тож проблем із продовольством виникнути не повинно.

Ну, в дорогу...

Коли ми покидали село, ніхто не вийшов нас проводити.

- Частина 2 -

Вже на другий день шляху ми натрапили на якийсь дивний ліс. Його дерева були дуже високі, а стовпи товсті. Вся земля в ньому складалася з переплетення коріння, що виривалося назовні. Його дивина полягає не в його розмірі, а в тому, що він знаходиться в тундрі, де з рослинності лише дрібна різнокольорова трава, мох та ягель.

Проблема в тому, що обійти його було неможливо. По обидва боки від нього розташувалися в'язкі болота. Це вже не вперше зі мною трапляється... Ми, звичайно, могли б об'їхати ліс, але витратили б кілька днів. З нашими запасами це не викликало б жодних проблем. Але ці хлопці вже перетинали цей ліс дорогою до Ру'ок, тому були впевнені у своїх силах.

У книгах я читав, що у лісах найчастіше з'являються монстри. Чому саме так відбувається, там не пояснювалося.

— У цьому лісі живуть енти. Минулого разу ми вбили парочку, але вони постійно з'являються знову. Поки тут ростуть ці дерева, кінця їм не буде, - заявив Тентін.

- І що нам тепер робити? Чи потрібно розчистити дорогу? - поцікавився я.

- Саме. Але не хвилюйтесь, ми самі цим займемося. Каедро, Мюстаре, приступайте.

Він віддав їм накази, і мітки на їхніх головах засвітилися. Ці двоє вони одночасно злетіли в небо. Але як? Невже вони використовують телекінез один на одного? Не погано...

Загалом ця парочка пролетіла над лісом і виявила більшість ентів, що живуть у ньому.

— Цього разу доведеться підкоригувати маршрут, — сказав Мюстар. — Їх надто багато там, де ми їхали минулого разу.

Загалом Мюстар та Каедро підняли коней, а Тентін використав силу на возі. Він навіть пропонував нам залишитися в ній, але ми вважали за краще йти на своїх двох.

За 10 хвилин ми взагалі не натрапили на жодних ентів, а от ворон тут був повно. Але що глибше в ліс ми заходили, то більше дерев були вкриті мохом. Чи що це взагалі таке? Тут важко дихається, та й у повітрі літають якісь дрібні частинки, що вже трохи набридли. Хоч їх і ледве видно, разом вони починають загороджувати огляд.

І тут кожен із нас почув стукіт биття деревини об деревину. Припустимо, що це ент. Так і виявилось. Тварина вкрита мохом, бігла в наш бік, спотикаючись про коріння. Загалом він дуже схожий на людину як розміром так і формою. Або я сказав би, дерев'яну маріонетку. Ось тільки деревина не гладка, вона складається з кори.

Каедро опустив одного з коней і той заржав, вставши на дибки. Натомість арлекіно підняв ента силою думки і почав бити його об дерева. Після кожного зіткнення з деревиною його тіло тріскалося. Він нагадував м'ячик, що незліченну кількість разів відштовхувався від стін. Разом з цим, мох що поріс на його тілі, розлітався в сторони, а його дрібні частинки ще більше загороджували наш огляд. Хіба мох взагалі так може?

Щось підказує мені, що то не він. Та й те, що важко дихати, явно не добрий знак.

- Ах, точно... Не вдихайте ці спори, - ненароком сказав Тентін.

Спори? Він лише зараз про це згадав? Я одразу ж подивився на Сайка. Він же явно надихався цією поганню. Я сів і закрив йому рота. У відповідь він витріщив на мене очі.

І що тепер робити? Ця хрень напевно насідає на стінках легень?

— Якого хєра ви одразу не сказали про це? - обурився я.

— Тому що ви не помрете від них. А доля хлопця нам байдужа, — байдуже заявив Тентін.