Том 1 Глава 3 - Аква Гранд Сізо

- Частина 1 -
У міста немає стін, воно знаходиться в ямі. Стражників теж не спостерігаю, невже я так просто зайду до міста?
Єдиною примітною деталлю міста є вежа по центру. Її висота сягає десь п'ятдесяти метрів. Вона виготовлена ​​з білого каменю, на якому вирізані красиві глибокі візерунки. Коли вода стикається з вершиною вежі, вона проходить за візерунками і лише потім доходить до людей у ​​ямі.
Виявляється, люди внизу самі контролюють, коли їм потрібна вода, а коли ні. Зараз візерунки вежі сповнені води, тож необхідності в новому надходженні немає. Однак цей водоспад із неба не зупинити. Тому за допомогою механізму внизу вони відкривають дах вежі, і вся вода йде під землю, потроху охолоджуючи її. Прямо зараз ця висока споруда скоріше нагадує трубу, адже з неї безперервно вириваються клуби пари. Страшно уявити, яка ж там температура землі, раз вода вмить випаровується з властивим шиплячим звуком, який чути навіть далеко від міста.
Думаючи про місто в пустелі, в голові відразу спливають темношкірі торгаші з караваном з верблюдів. Килими, намети, вази, змії, багаття і таке інше. Але тут все по-іншому.
Тут майже немає звичайних жителів, лише лицарі в обладунках. Є мандрівники із портфелями. Деякі з них зараз набирають воду під суворим наглядом лицарів.
Я спустився вниз на ліфті та мені привітав один з них.
— З якою метою ти прибув до міста? — було чути, що він намагається зробити грубий голос, але в нього не надто виходить.
Їх обладунки відливали золотом. На наплічниках були невеликі опуклості у формі пір'я. Та якщо придивитися, то весь комплект їхньої броні нагадує якогось птаха. Фенікса, я гадаю. На голові кожного, шолом у формі мордочки фенікса. Дзьоб проходить через їх обличчя, досягаючи підборіддя. Їхній сталевий кілт теж нагадує оперення. На спині він подовжується та нагадує задню частину птиці. Я б назвав це хвостом, але не впевнений, що птахи мають хвости.
Через те, що я довго не відповідав, його рука потяглася у бік ручки клинка. Це він так пригрозити мені хоче?
- Я хочу пити.
— Тоді проходь, — він облапав мене, шукаючи прихованої зброї. — А що з твоїм одягом? — рукою він міцно схопив мене за плече.

— Я як раз збирався купити нову.

— Це не відповідь на поставлене запитання. Все виглядає так, ніби ти зняв її з трупа, - пронизливим поглядом він глянув на мене, а потім невпевнено облизав губи.

— Попрошу... У мене був варіант зняти її з трупа, але я заморочився і витратив чимало часу на пошуки. Тож не недооцінюй мою працю.

— То ти злодій? — вільною рукою вийняв меч із піхов.

- У кого я міг красти? На Чумних Землях немає живих.

— То ти чумна тварюка? - Закричав він.

Ну що за абсурдна сцена?

— Як ти можеш помітити, я цілком жива людина.

- Це перевірить капітан! Стій тут!

— Гаразд... — я сперся на найближчу будівлю, зроблену з глини чи чогось подібного.

Незабаром солдат повернувся з капітаном. Його вбрання було таким самим, за одним невеликим винятком. Обладунки були червоними.

— Ця людина стверджує, що прибула з Чумних Земель! — тицяючи в мене пальцем, сказав спітнілий від нервів стражник.

- Як ти там опинився? — спитав капітан.

Не буду ж я розповідати йому правду? Хоча я й так бовкнув зайвого. З іншого боку, ніби у мене взагалі є вибір. Я нічого не знаю про цей світ.

- Я шукав своїх рідних.

Подібне має спрацювати. Родинні зв'язки і таке інше. Навіть якщо це не викличе в ньому жалість, як мінімум виправдає мою дурну поведінку.

— Скільки там ти пробув?

- Не знаю, десь тиждень?

— Як часто ти контактував із ходячими мерцями?

- Жодного разу. Ви не повірите, але там майже всі мертві. Кілька разів натикався на ходячих трупів, але вони були вдалині. Я ж не ідіот.

— Від тебе, як і від твоєї історії смердить брехнею...

Я одного не зрозумію, тут всі до біса нюхачі? Що старий, що та божевільна, тепер і цей. Чому я відчуваю тільки запах поту і смердючий подих цього чоловіка.

— Давай ми перевіримо, чи хворий ти, — дістав клинок, додав капітан.

— Ви ж не збираєтесь вбивати мене через підозру?

- Ні, ми перевіримо твою кров. Простягни долоню.

Я послухався, і він розрізав її своїм мечем. Що далі, він проведе тест ДНК? Яка ж дурість...

Я просто хотів побачитися з людьми, а потрапив до якихось чокнутих.

- Слідуй за мною.

Ну, я, звичайно, пішов. Той стражник став за мною, мабуть щоб запобігти моїй спробі втечі. З леза його клинка моя кров капала на землю. Та й із моєї руки теж. Я не відновлював її, щоб не викликати підозри.

— Якщо ти хворий, Божественна сльоза почорніє від твоєї крові.

— То ви вірите, що це все ж таки сльози Бога, а не звичайне магічне явище?

— Ти, мабуть, не розумієш, хто ми такі. Дивно, я думав про нас знають у всьому Арконіумі. Ти сам, звідки родом? — капітан ставив запитання.

Я не знаю, що відповісти... доведеться фантазувати.

- В мене немає дому. Я все життя в дорозі з самого народження.

— І все-таки ти мав чути про нас.

— Може, й чув. Як вас кличуть у народі?

- Загін фенікса. Ми проповідники Бога Цициріуму.

Тож тут не один Бог? А це зважаючи на все стандартні фанатики. З ними краще бути обережнішими. Вони зазвичай повернені на своїй вірі та вкрай радикальні.

Ми пройшли повз чотирьох солдатських трупів. Вони накриті білими, що вже встигли просочитися покривалами, а з-під них виглядають золотисті блискучі чоботи.

Невже їхня віра виявилася недостатньо сильною?

— Що це з ними?

- Що? А... Ти про цих хлопців. Та одна їбуча відьма, чорт би її забрав.

Невже та біловолоса? Ось же сучара...

— І ви так просто дали їй піти?

- Поки паладін Джоджі не з нами, шансів у нас мало. Він тимчасово перебуває в експедиції.

Ну, я приблизно зрозумів ситуацію. У цій пустелі життя немає, і лише завдяки цим недоумкам, що збудували місто (або окупували його) на так званій Святій Землі, тут ще продовжують ходити мандрівники і взагалі хоч хтось живе. Чому це Свята Земля? Та тому, що її торкнувся сам Бог, якому вони поклоняються. Вважаю, що саме в цьому криється причина, чому вони збудували стіни біля пустелі. Не знаю як обстановка з іншого боку Чумних Земель, але хіба не можна було пропустити зомбі в цю пустелю, і побудувати стіни далі? Все це виглядає так тупо і марно... Я навряд чи зможу зрозуміти хід думок фанатиків.