Дива не продаються. Глава 2

Надя обернулася на шум і не змогла стримати здивованого вигуку:

— Ти?!

Горинич щасливо посміхнувся, допомагаючи собі руками-крилами акуратно витягти з полотна хвіст, який від радості непідконтрольно вихляв на всі боки.

Дівчина сама не помітила, як зі звичною ощадливістю відклала у бік листа і завмерла на місці, не в змозі повірити, що це правда. Друг щиро посміхався, але при цьому хмурився невдоволено, дивлячись на свій неслухняний хвіст.

Нарешті дівчина схаменулась і кинулася допомагати Гориничу. Той задоволено засопів, забурчав, оглядаючи кінцівки, наче вони були окремими від нього живими істотами, і він збирався насварити їх за непослух.

— Надійко! — вигукнув він, остаточно вибравшись з полотна і загородивши його собою. — Я так за тобою сумував!

Надя відзначила для себе, що головами він упирається в стелю, висота якої складала більш, як два метри, і знову не змогла стримати теплої посмішки. Кинулась до нього в обійми, мало не плачучи від щастя й бурмочучи тихенько:

— Це найкращий подарунок на світі... Це найкращий день народження та Новий рік...

Горинич не чув. Він із властивим йому захопленням дитини вже розповідав про те, як просив Кощія зменшити його так, щоб він зумів пройти крізь полотно. Причому розповідав, зрозуміло, в особах, кумедно зображуючи Кощія, який теж був не проти іноді побешкетувати, і суворішу Ягу.

— ...І він як шарахне по мені чарами! — уклав задоволений Горинич, обіймаючи Надію. — А я візьми та стань меншим, і ось... проліз... — він повів крилом у бік полотна, і друзі мимоволі охнули, побачивши, що сталося з порталом.

У нижньому кутку полотна красувався п'ятисантиметровий надріз. Ось що то був за дивний звук!

Горинич винувато опустив голови. Надя з цікавістю глянула спочатку на нього, потім на полотно і знову на Горинича. Дивно, що він взагалі в нього проліз із такими габаритами, хай і сильно зменшеними. З іншого боку, в чарівному лісі не варто дивуватися, там діють зовсім інші закони.

— А я до тебе на день народження прийшов... — печальним голосом заявив Горинич і став діловито оглядати полотно, яке служило порталом.

— Правда?! — стільки надії, здивування та радості пролунало в голосі дівчини, що Горинич одразу обернувся до неї, кинувши прискіпливий погляд.

— Звідки недовіра у голосі? — поцікавився він.

— Що ти, Горинич! Це щастя! — щиро відповіла Надя, знову обіймаючи довгоочікуваного гостя.

Змій прямо засвітився від насолоди.

— Але ж день народження у мене тільки через тиждень. Тобто за сім днів. Значить?.. — вона вичікувально подивилася на нього.

— Ну, звичайно, я залишуся на весь тиждень! Навіть Яга дозволила! — не забарився з відповіддю Горинич, чим порадував Надю, і вона тут же уявила собі яскраву зворушливу картину умовлянь Яги. — Тільки ось як я назад тепер потраплю?

— Хіба ти не можеш відремонтувати його?

Горинич заперечливо похитав головою.

— Але ж ти із чарівного лісу! Там повно чаклунства! — дивувалася Надія. — Як же так?!

Триголовий друг здивовано, з часткою докору у погляді, подивився на дівчину з висоти свого зросту всіма трьома головами.

— Ти ж стільки всього вже знаєш про нас... Чари не можна виносити за межі лісу.

— Тобто ви не можете чаклувати у моєму світі? — засмутилася Надя.

— Можемо, звичайно, — невдоволено насупився Горинич, сідаючи посеред кімнати. — Інакше не змогли б сюди потрапити — нас самих підтримує в цьому світі чаклунство. Але якщо ми чаклуватимемо тут, то порушимо статут про секретність.

— То я ж нікому не скажу! — посміхнулася Надя, і він відповів їй усмішкою.

— Адже справа не в цьому... Я чаклувати не вмію. Що істота я чарівна — зовсім не означає, що можу і сам створювати чари. Це ж не як у книжці про драконів, яку ти мені передавала. Ну, про тих бідолах, які насправді люди всередині драконів...

«Чули б його численні шанувальниці фентезі, які так захоплювалися мужніми драконами, потай мріючи перед сном про зустріч із ними», — подумала Надя.

— А звичайними нитками його ніяк не можна зашити? — розуміючи безглуздість припущення, вона таки поставила це питання про всяк випадок, просто щоб переконатися, що це неможливо.

Горинич якось дивно на неї подивився і знову заперечливо похитав головою.

— Як думаєш, — задумливо пробурмотів він, — а Ворон зможе влетіти через порване полотно?

Надя глянула на портал і знизала плечима. За час спілкування із друзями вона твердо усвідомила про чари найголовніше — воно непередбачуване і часом непідвладне логіці, діє за відомими йому одному законами, а отже, очікувати від нього можна чого завгодно.

— Може, Яга чи Кощій відчують, побачать, що з полотном щось не так? Якщо, звісно, воно і з того боку теж порване... — припустила Надія, намагаючись підбадьорити зажуреного друга.

І це спрацювало. Горинич одразу ж підвів голови, помітно повеселішавши, і знову почав балакати, розповідаючи про все, що не увійшло до п'ятничного листа. Надя із захопленням слухала його і думала про те, що ж вони робитимуть, коли Ворон не зможе пролетіти крізь чарівне полотно, а на тій стороні порталу не буде видимих пошкоджень. Як би вона не хотіла цього, але Горинич не міг жити в її світі вічно. По-перше, тут недостатньо чарівництва, щоб підживлювати його, і було б верхом егоїзму дивитися на кращого друга, що поступово чахне, аби тільки він не зникав з її життя. Втім, дорослі іноді роблять так зі своїми близькими: утримують їх біля себе для власної зручності, насолоди, комфорту. Але й вони згодом розуміють, що так не можна. По-друге, рано чи пізно комусь неодмінно спаде на думку почати досліджувати його як небачений феномен. А в цьому люди бувають маніакально вперто налаштовані, і долі досліджуваних вона нітрохи не позаздрила б. То що робити?