Горинич поспішає на допомогу. Глава 4

Лісовик недовірливо дивився на Царя. Він також змін не спостерігав. Але сказати не наважився. І навіть більше: в його очах на мить засвітилася надія, що він теж міг уже змінитись. Хоча б трохи. Надя їх переконувати не стала. Адже настрій у Царя був цілком підходящий для того, щоб їй якнайшвидше звідси забратися. Надя для себе вирішила так: скаже їм чесно, що треба робити, щоб стати красивіше, а далі хай самі вирішують, робити їм так чи ні.

Цар сидів на пеньку, трохи подавшись уперед, і чекав, що Надя скаже далі.

—Тепер, — вона навмисне розтягувала слова, милуючись нетерпінням на обличчі Царя, — тобі, Царю, треба прибрати свої володіння.

—Куди прибрати? — не зрозумів Цар.

—Та не куди прибрати, а де прибрати! — Лісовик тицьнув його в бік, відразу зрозумівши гру слів. — Вона хоче, щоб ти прибирання затіяв.

Тут Надія не могла не відзначити, вкотре озирнувшись, що в лісовому куточку якраз чистота та затишок, які тільки можуть бути в лісі. Лісовик за своїм будинком явно добре доглядав. Та й не був таким страшним. Похмурим тільки, але не жахливим.

—Ні-і, — затявся Цар, хитро поблискуючи очима-ґудзиками. — Не проведеш! Спершу зроби мене гарним. Ось, як Ягу з Кощієм! Вони стали гарними, а потім і хати змінили. Аж ніяк не навпаки! — і він замовк, задоволений собою, що перехитрив Надію.

Надя спохмурніла. Кощій з Ягою нічого не писали їй про те, що змінили житло. Напевно, для них це було не так уже й важливо. Адже любов і доброта будь-яке житло прикрашають.

— Чари — не пігулка, — знайшлася дівчинка. — Для кожного свій підхід потрібен.

Цар, засумнівавшись, ствердно кивнув.

— А що робити треба?

— Тину прибрати, — задумливо відповіла Надя. — Мул з дна, водорості зайві, в яких і заплутатися можна…

—Е-е-е, ні! — Перебив її Цар. — Якщо я водорості приберу (ніякі не зайві, між іншим!), то як у мене мандрівники залишатимуться?

Надя не витримала, терпець на мить вичерпався, і вона сердито крикнула:

—Ти гарним хочеш бути чи сперечатися будеш?

І одразу обсмикнула саму себе.

«Терпіння — ось цінна чеснота», — згадалися їй татові слова.

Цар невдоволено насупився, але все ж таки слухняно потельомпав по вологій землі до краю води. Щось пробурчав, і звідти негайно з'явилися голови озерних мешканців. Озеро з берега здавалося їй майже крихітним, а з води мешканців було стільки, що диву давалася, як вони там уміщаються. Цар ще щось пробурчав їм незрозумілою Наді мовою, і вони всі зникли під водою. А Цар повернувся і вмостився на пеньок.

— Готово! — радісно сказав він, дістаючи з кишені потерту цукерку.

І, нікому не запропонувавши частування, тут же сховав насолоду за щокою.

— Що готове? — запитала Надя, подивившись на озеро, яке як було брудним, так і залишилося таким.

— Зараз приберуться, — звично махнув рукою Цар.

—Що ж це ти, Царю, гарним хочеш бути сам, а виправлятися змушуєш інших? — в серцях обурилася Наденька. — Не так Кощій і Яга допомагали моєму чарівництву.

— То ж Кощій, а я цілий Цар! — пояснив він немов дурній дитині й гордо тицьнув себе долонькою в груди.

Тим часом, поки вони говорили, озеро потроху світлішало. На одному березі росла гора висмикнутих з коренем водоростей і вилучених з дна тини та сміття. Озеро начебто збільшувалося за розміром. І Надя зрозуміла, що водоймище насправді досить велике, просто до цього часу було приховане цвітінням і брудом. Вода ставала майже прозорою, з каламутно-зеленої перетворюючись на зеленувато-синю гладь.

Надя обережно підійшла до берега і роздивилася в глибині десятки фігур, які злагоджено працювали, наводячи лад. Здавалося, вони роблять це залюбки. Начебто й чекали дозволу навести чистоту.

— Скільки ж їх там? — мимоволі вигукнула дівчинка.

І Цар, що непомітно підкрався до неї, зразу ж відповів:

— Одинадцять синів, одинадцять дружин для них і ще чотири сини.

Дівчинка здригнулася від несподіванки, почувши його солодкий голос, і квапливо відійшла від води.

Якщо так піде й далі, то він все робитиме чужими руками. Але вигадати щось ще Надя не змогла. За час цієї нелегкої подорожі дівчинка дуже втомилася, їй хотілося прилягти і заснути у теплі сонячних променів, вдихаючи аромат свіжої трави, запах сосен, і слухаючи щебет та  трелі птахів, що перекрикувались між собою.

— Все, — заявила Надя, — моєму чарівництву відпочинок потрібен.

Цар примружився, але від суперечки знову утримався.

— Скажи, Царю, навіщо тобі краса, якщо й так добре себе почуваєш? — сміливо запитала Надя, щоб відвернути його від підозр.

Цар у її питанні іронії не вловив. Чесно відповів, як думав:

— Без краси я одного-двох мандрівників за місяць заманити можу. А з красою, мабуть, більше їх буде. Нудно мені одному на дні озерному… — поскаржився він.

Надя жахнулася від думки про те, що, допомагаючи йому, може занапастити стільки людських життів. Думки в голові гарячково забігали. Але виходу вона не бачила.