Як я стала Бабою Ягою. Глава 5

— Ох ви бідолахи, — примовляла Надійка, дбайливо протираючи древко мітли, — скучили за водою та чистотою.

Яга від подиву завмерла і не могла відвести очей від дівчинки, до якої так слухняно прискакала половина її домашніх. Відьма, не дивлячись, завернула пальцем морозиво з піали і потягла палець до рота, коли Надя злякано крикнула:

— Це що таке? Спершу мити руки! — і вказала пальчиком на відро з водою.

Відро гордо, усвідомлюючи свою значущість, виставило один бочок, як недавно зробила і ступа.

Відьма злякано завмерла з шоколадним морозивом на пальці біля рота. Кощій здивовано стежив за тим, як Яга слухняно пройшла до відра і, з острахом оглядаючись на всіх, демонстративно недбало сполоснула руки. Цікаво, чи вона чистоту не любить, чи води боїться?

Надя схвально кивнула і простягла відьмі одну з уже вимитих чайних ложок та піалу з морозивом, яку тримав на підносі Кощій.

— Смачного! — побажала дівчинка, беручись за свою порцію.

Яга щось нерозбірливо буркнула, але з апетитом зʼїла морозиво. Потім вона дозволила собі вдоволено посміхнутися і глянула на приголомшеного Кощія.

— Ти не будеш? — спитала Яга і, не чекаючи відповіді, взяла його порцію.

Надя засміялася від душі, дивлячись на те, як змінили увага та солодощі зовні непривітну чаклунку. Коли з морозивом було покінчено, а щаслива мітла вільно розгулювала по двору поруч із відерцем, Надя насупилась, дивлячись на Ягу. І та спохмурніла у відповідь, повертаючи свій звичний вираз обличчя. Але першою не витримала, цікавість взяла гору, і вона вкрадливо запитала:

— Чого це ти бровки насупила? Чи частування не до душі?

— Дуже навіть до душі, — щиро відповіла дівчинка і привітно посміхнулася до Яги. — Тільки Кощій розповів мені раніше, що чари не бувають просто так. І щоб у нас тут з'явилося це морозиво, десь воно мало зникнути. От я й думаю, як тепер вчинити… — Надя задумливо постукувала ніжкою по землі, склавши ручки перед собою.

— Про що це ти? — здивувалася відьма.

— Про те, Ягуше, що нам це радість, а комусь сум. І це нечесно, так не можна.

Яга перевела здивований погляд на Кощія. Але той лише кивнув, підтримуючи маленьку Надію. Яга невдоволено насупилась і явно через силу запитала:

— А що робити?

Дівчинка засяяла.

— Треба туди, де ти морозиво взяла, щось у відповідь відправити.

— А що?

Яга перебирала в голові все, що у неї було в хаті, але ні з чим не хотіла розлучатися. Надя теж ненадовго замислилась. І тут Кощій запропонував варіант вирішення:

— А що, якщо Яга з дерева змайструє білкам будиночок, а вони їй у відповідь дадуть горішків, і вона їх відправить як подяку за морозиво? Я чув, у людей такі горішки дорого цінуються, не кожен собі може дозволити.

— Чудово! — зраділа Надя. — Ти молодець, Кощій! — і міцно обійняла свого друга.

Яга заздрісно спохмурніла, дивлячись на їхнє спілкування. Але сама собі здивувалась і стала ці думки відганяти. З чого б їй хотіти в друзі таку нав'язливу маленьку шкідливу дівчинку? Та й навіщо їй взагалі друзі, якщо й одній чудово живеться? Менше уподобань — менше слабкостей, це вже вона точно знала, довелося на собі перевірити. Яга відігнала від себе сумні спогади і з цікавістю глянула на гостей.

— А за будиночок для білок я чим розплачусь? — хитро посміхнулася вона.

— А за будиночок нічим, — просто відповіла Надя. — Ліс-то твій, і дерева всі в лісі твої. Чарівний ліс буде радий, що у білок гарне житло з'явиться.

Заперечити на це не було чим. Яга спробувала було зробити будиночок із дерев'яних дошок, але в неї не вийшло. Якийсь час Кощій і Надія дивилися на марні спроби Яги створити чаклунство. Але незабаром зглянулися на неї і почали пропонувати свою допомогу. Яга здалася. Утрьох вони спорудили будиночок для білок, зовсім без магії, за допомогою звичайного молотка та цвяхів, які змогли знайти у хаті Яги.

Задоволена Яга мало не танцювала довкола будиночка, зробленого своїми руками. Плескала в долоні і радісно посміхалася. Надя глянула на неї допитливо і залишилася задоволена — на обличчі Яги немов за помахом чарівної палички зникали зморшки. Кощій з дівчинкою обмінялися розуміючими поглядами, але Бабі Язі нічого не сказали.

А вона потирала руки, приспівуючи:

— Чого б ще такого зробити? Це, виявляється, весело.

— А ти не забула, Яга, навіщо будиночок робила?

Яга одразу ображено надулася, стаючи серйозною.

— Чого це я повинна віддавати комусь будиночок?

— А як же горішки? — запитала Надя.

— Я їх і так взяти можу, — невдоволено буркнула чаклунка. — Ти сама сказала — мій ліс. Що хочу, те й беру.

— «Так взяти» — називається вкрасти, — повчально промовила дівчинка. — І тоді ти ніколи не побачиш у тому чарівному дзеркалі того, що побачив Кощій. До того ж ліс живий. А не можна у живої істоти, яка довіряє тобі, любить тебе, тільки забирати щось увесь час. Так і втратити цю істоту недовго. Що ти тоді робитимеш без свого лісу?