Як я стала Бабою Ягою. Глава 2

Баба Яга несподівано засміялася. Так щиро, що дівчинка теж не втрималася від посмішки.

— Ой! — плакала Баба Яга, продовжуючи реготати так, що аж за боки взялася і зігнулася від сміху навпіл, а з очей полилися сльози. — Розсмішив ти Ягу, молодий та гарний! Ти Кощія бачив хоч? Ой, віддихатися б… — простогнала чаклунка, витираючи очі від сліз. — Дивак!

Надя відпустила руку Кощія і дбайливо принесла Бабі Язі маленький дерев'яний стільчик. Поставила просто перед нею і допомогла старій сісти.

Баба Яга здивовано поглянула на дівчинку.

— Ну, дива! — вигукнула вона. — Може, й піч сама розтопиш? — поцікавилася іронічно.

— Можу і піч розтопити, — кивнула дівчинка і сміливо підійшла до Баби Яги ближче. — Я й хліб спекти можу, коровай справжній. Тільки, — Надя сором'язливо відвела погляд, — він виходить не такий смачний, як той, що мама з крамниці приносить. Такого я не вмію. Кажуть, для нього секрет треба знати, щоб він таким виходив хрумким і смачним.

— Чого робиться, га?!

— Ти, Яга, з висновками не поспішай, а давай згортай свої справи і зустрічай гостей як годиться, — сказав їй Кощій. — Не для того Надя такий шлях пройшла, щоб на твоє здивування подивитися.

Баба Яга склала руки на грудях і, постукуючи пальцем по губі, задумливо насупилась.

— Коли ти справді Кощій, то як доведеш? — нарешті сказала стара і ще раз прискіпливо оглянула гостей.

Хлопець підійшов ближче, сів на край чарівної криниці. Баба Яга насторожено стежила за ним своїми очима-буравчиками з-під низько опущених похмурих брів. Криниця не кожного до себе підпускала. І не багатьох потім від себе відпускала. А тут така довіра!

— Дай подумати, — Кощій теж склав руки на грудях, насмішкувато повторюючи поведінку своєї подруги.

Надія, спостерігаючи за ним, усміхнулася. Вона була рада, що свого часу вони з Кощієм допомогли один одному: вона завдяки йому навчилася вірити в чудеса, які й справді існують, а він з її допомогою став кращим, ніж коли-небудь раніше або міг побажати. Іноді підтримка відкриває в людині такі світлі сторони, про які вона навіть не замислювалася. Наразі він зрозумів і підтримав Надю. — Хто, крім Кощія, знає, що свою мітлу ти на ніч у коморі замикаєш, щоб вона разом із чарівним відерцем не втекла вночі зірками милуватися?

Баба Яга замислилась. А Надя здивовано ахнула. Оце справи! Щоб мітла про зірки мріяла? А вона думала, що нічим її вже не здивувати після знайомства з чарівним лісом.

— Це ти й підгледіти міг, — пирхнула Баба Яга. — Аж надто ти цікавий!

— Що ж… — Кощій знову задумався. — А як бути з тим, що тільки Кощій знає, що під старою величезною косинкою ти золоту косу ховаєш? — він глянув на неї з виглядом тріумфатора і ледве чутно додав: — І не тільки косу...

— Ага, — кивнула Яга, злякано озирнувшись на дівчинку: раптом вона комусь пробовтається. Але здаватися вона не хотіла. — А що, коли ти Кощія, друга мого, занапастив і сам під його обличчям до мене з'явився, щоб і мене зі світу звести?

— Бородавко ти, щоб тебе зводити? — щиро обурився Кощій і покликав до себе Надію. — Ти косу свою сама мені показала. І не було тоді нікого поряд, крім мене. Справа була в хатинці.

— Вірю тобі, вірю! — квапливо перебила його Баба Яга. — А чого хочеш? І куди своє обличчя подів справжнє?