Врятувати Кощія. Глава 7

Він взявся за пензлі. Помахом руки витягнув прямо з повітря чисте полотно і почав малювати. Його друг Горинич здивовано дивився на нього, як і всі інші. Але всі мовчали, боячись порушити цю щасливу для Кощія мить. Ніхто ніколи не думав про нього більше, ніж про себе, ніколи не намагався зрозуміти та підтримати. Він подумав про те, кому допомога була потрібніша, ніж йому. Він згадав про Бабу Ягу. Її золоту косу. І про те, що вона була ще одним його чудовим другом, як і вірний Горинич. Але як їй допомогти, він не знав.

Зрештою, картину було завершено. Надя чекала побачити на полотні ліс, але з картини на неї дивилася її кімната. Дівчинка не стала питати, як він дізнався про це. Зрештою, він — чарівник! Тепер вона могла повернутися додому.

Прощаючись, Надія та Кощій дякували одне одному, адже він допоміг їй повірити, що дива існують, а казки набагато ближчі, ніж здавалося. Надія ж допомогла йому стати значно кращим, ніж він міг уявити, вона відкрила в ньому світло.

Горинич тихенько схлипував, стоячи біля полотна. Він довго дбайливо стискав дівчинку в обіймах, не бажаючи розлучатися, але нарешті відступив убік, і помахав рукою на прощання.

Щойно вона торкнулася картини й повернулася додому, як домашні Кощія почали на радощах наводити в його будинку порядок, адже тепер і вони здобули надію. Щоправда, Надя цього вже не бачила.

Дівчинка сіла за домашні завдання, не наважуючись розповісти батькам про те, що з нею сталося. Вона й сама не повірила б собі, якби не побачила все це особисто.

Математика давалася особливо складно, і цифри вперто не хотіли складатися. Натомість у голові лунали думки про Горинича, Кощія, мітли та інше диво.

І тут раптом, прямо з картини, на якій був зображений той самий ліс, випурхнуло маленьке воронятко. У дзьобі він ніс непосильний йому тягар — величезний білий конверт. Він ніяково приземлився на стіл, і потягнувся до дівчинки, щоб вона забрала послання. Надя обережно погладила птаха, і розсміялася сама собі: чого вже боятися ворона, коли Горинича не злякалася!

Лист виявився від Кощія. Він слізно просив допомогти йому розібратися з чарівним дзеркалом і врятувати його прекрасну Бабу Ягу.

Надя кілька разів прочитала листа і важко зітхнула. Ну, хіба могла вона кинути несподівано знайденого друга, який стільки страждав, у біді?

Дівчинка вкотре за цей нескінченний день видала вперед підборіддя і почала писати відповідь Кощію на одному із вирваних зі шкільного зошита аркушів:

«Дорогий Кощій! — написала дівчинка і задумалася. — Отримала твій лист. Розумію твоє хвилювання», — вона знову зупинилася, адже насправді зовсім не уявляла, щоб Баба Яга раптом побажала чиєїсь допомоги. Вона не здавалася їй такою вже нещасною. Але, з іншого боку, і про Кощія вона б цього раніше не сказала. До того ж це було прохання друга. Тож, відпочивши, вона продовжила писати: «Обіцяю прийти, як тільки зможу. Обійми за мене Горинича, і нагадай йому про дієту. Надія».

Надя згорнула листок, вклала в конверт, і віддала ворону, який відразу злетів і зник в чарівному полотні, ніби й не було. Вона рішуче загасила світло, зрозумівши, що уроки їй зараз не під силу, тому залізла до м’якого теплого ліжка.

Можливо, все це лише сон. І завтра спогади про нього подарують лише усмішку. Солодко позіхнувши, дівчинка відразу заснула, зморена втомою цього дивного, але світлого дня.

Епілог

Кажуть, що справжня любов та щира турбота здатні вилікувати будь-яку недугу. Але і злість має не меншу силу, здатна ці недуги породжувати в людині.

Кожен із нас зовні такий, який усередині. Це і є дзеркало. Погляньте на своє відображення. Що ви там бачите? Добру чи злу усмішку?

Головне зло не знайти десь, бо воно всередині кожного з нас. І саме воно — наша основна перешкода на шляху до доброти та щастя. Що ж, нехай дорогою до світла вас супроводжують справжні вірні друзі, і тоді все у вас обов'язково вийде!

З повагою,
авторка