Врятувати Кощія. Глава 1

Моїм незрівнянним читачам, що вміють вдивлятися вглиб подій та знаків долі. Адже ця історія — початок циклу з чотирьох книг про велику любов, що має чимало видів і буває такою різною.

Цю історію можна читати разом із дітьми, але сховані підтексти між рядків призначені швидше для дорослих... У кожній казці є лише частка казки...

Глава 1

У другій половині дня в один із великих кабінетів художньої школи завжди потрапляло особливе світло, немов допитливе сонце всіма своїми промінчиками намагалося пробратися до учнів через вікна, і розглянути, які фарби вони наносять на полотна. Саме тому заняття у розкладі ставили на цей час. Світло і тінь мають таке ж велике значення для художника, як і для чарівника.

У кабінеті зібралося чимало дітей різного віку: і зовсім маленькі дівчатка і та хлопчики, і старшокласники. Одні снували з пензликами в руках, шукаючи натхнення, інші стояли перед чистими полотнами, заклавши олівець за вухо або закріпивши ним волосся. Словом, йшов робочий процес у звичайній, на перший погляд, художній майстерні.

Час від часу викладач кидав на полотна прискіпливий погляд, з'являючись там і тут, і робив критичні зауваження, виправляв лінії одним зі своїх пензлів, що були на пару з фарбами в арсеналі художника. Або просто проводив пальцем по тих фрагментах, які здавалися йому найменш вдалими, вказуючи на помилки й пропонуючи більш правильний варіант рішення.

Нарешті він заплескав у долоні, привертаючи до себе увагу. Учні відразу обернулися до нього, щоб охоче слухати, запам'ятовувати та вчитися. Кожен із них знав, наскільки неоціненними є уроки майстра, до якого і в студію потрапити не просто — батьки записують свої обдарування за рік уперед. Однак відомий художник прославився не лише своєю майстерністю та чудовим смаком, а й тим, що не брав за навчання грошей. Кожному, хто хотів у нього вчитися, він давав полотно, фарби та пензлі й просив намалювати те, що хотілося найбільше. А потім виходив, залишаючи потенційного учня у величезній залі рівно на одну астрономічну годину. Не стояв над душею, переконуючи намалювати щось конкретне, не стежив за технікою та настроєм. Він дозволяв дітям відчути себе вільними художниками, давав можливість сказати те, що вони хотіли. Таким чином він і відбирав до своєї групи юні обдарування.

— Отже, розминку завершено. Ви всі, безперечно, молодці. Але настав час приступати до сьогоднішнього завдання, — сказав він.

Молодші загострили вушка, наче маленькі зайченята та лисички. Їм поки що все було на диво. Старші зустріли слова вчителя спокійніше. Деякі перешіптувалися між собою, відволікаючись і пропускаючи мимо вух частину слів викладача художньої студії.

Чоловік лукаво посміхнувся, передчуваючи, як зараз забігають у руках його учнів пензлі та олівці, наносячи яскраві фарби та пастельні відтінки на полотно.

— Сьогодні ми малюватимемо улюблених чарівних героїв.

Одна з дівчаток невдоволено пирхнула, відклавши убік пензлик і витираючи руки вологою серветкою. Спеціальний фартух вона сьогодні забула вдома, тому де-не-де на одязі вже з'явилися цятки масляної фарби, якою вона наводила останні штрихи у своєму етюді.

— Що тебе так розсмішило? — поцікавився вчитель.

— Як можна малювати те, чого нема! — обурилася дівчинка. — Адже чаклунства не існує. Як нам знати, яке воно, як воно виглядає, якщо його немає? — вона вперто схрестила на грудях руки.

— Але хіба ти не маєш улюбленого казкового персонажа? — звів брови вчитель.

- Не вірю в казки, — дівчинка підняла підборіддя, всім своїм виглядом показуючи, що виросла з казок.

Вчитель на мить задумався, але одразу його обличчя осяяло усмішкою.

- Тоді намалюй те, що в тебе так чудово виходить. Намалюй ліс. Але нехай це буде чарівний ліс, — і він кивнув, цілком задоволений собою та знайденим рішенням. 

Директор художньої школи часто дружньо журила його за відхилення від програми навчання, але завжди визнавала, що це дає чудові результати — випускники його курсу вважалися одними з найкращих у своїй справі.

Дівчинка задумливо подивилася на нього і не заперечила. А вчитель продовжив:

 — Сьогодні ви не встигнете завершити роботи із заданої теми. Зможете зробити лише розмітки, продумати сюжет. Так що це завдання залишається і додому. Будь ласка, візьміть біля стіни ваші ґрунтовані полотна, вони вже висохли. Тільки, прошу вас, без шахрайства у пошуках кращого полотна. Усі вони підписані вашими прізвищами, щоб не було, як минулого разу... Починаймо! — і він знову бадьоро заплескав у долоні, даючи зрозуміти, що можна взятися до роботи.

Дівчинка глянула на нове, абсолютно чисте полотно, і задумливо провела маленькими пальчиками по підборіддю.

Вчитель не раз казав їй, що вона — одна з найталановитіших його учениць, і що природа виходить у неї найкраще. Що ж, тоді з цим завданням вона впорається без особливих зусиль. А казковість... її додасть уява глядачів, котрі хочуть побачити казку, адже кожен знаходить у побаченому те, що шукає.

Дівчинка сміливо наносила на сніжно-біле полотно лінії майбутнього лісу. Вона добре його знала: — щоосені їздила туди з батьками по гриби. Тож приємні спогади допомагали їй, підбадьорюючи та надихаючи малювати.