Королівство Діабетія. Розділ 8

Розділ 8. Перемога

Коли я розплющила очі, наді мною яскраво світило сонце, про щось радісно говорили люди. Я відчувала себе втомленою, але заспокоєною.

Ледве встала на своєму ложі, озирнулася. Та це ж райський сад! Глянула вбік — а там той самий Жовтий будинок, тільки значно покращений. Ось це воістину диво! Як же вони так швидко впоралися?

Навколо будинку буяли квіти, пурхали метелики, співали птахи, бігала малеча, розкидали крони дерева, немов струшуючи з себе довгий сон. І зелена трава тікала від будинку все далі, розфарбовуючи все навколо кольорами веселки, впевнено витісняючи відтінки чорного з проблисками білого.

Біля будинку, обійнявшись, стояли принцеса та її радник і про щось мило розмовляли. Вона посміхалася і все ще здавалася мені неймовірно тендітною, але, водночас, досить сильною. Значить, він усе зробив правильно.

Я сама розпливлася в усмішці, встаючи з теплого пледа, розстеленого на землі. Тут усе налагодилося, і я можу повернутися додому з чистою совістю.

Інсулін помітив мене і привітно помахав, прошепотівши щось на вухо своїй принцесі. Дівчина щасливо розсміялася, і вони попрямували в мій бік.

— Віра! — радісно вигукнула принцеса. — Якби ти тільки знала, як я рада, що моїм чарівникам вдалося тебе знайти! Що ти зуміла! Зуміла знайти в собі сили і боротися з чудовиськами!

Вона раптово засумувала, відпустивши мою руку, і я відчула себе покинутою.

— Як шкода, що ти не можеш залишитися у нас погостювати. Але коли все остаточно налагодиться, ми будемо раді бачити тебе в королівстві Здоров'я.

Так ось як воно називається! Цікаво, а що ж стало із загарбником влади, деспотом Діабетичем?

Повз нас крокували стражники. Ті самі, що не так давно кидали мене до темниці. Тепер вони тягли колишнього королівського пажа, підлабузника Діабетича, який упирався, і старанно відводили погляд, соромлячись дивитися мені в очі.

А що я могла сказати їм? Адже вони тільки виконавці чужої волі. Своєї у них немає. Ті, у кого немає своєї волі, завжди визнають або не визнають тих, кого їм велять шанувати або стратити. Словом, мені було щиро шкода їх. Але ще більше мене засмучувало, що я справді не можу затриматися в королівстві, бо мені час повертатися.

Яке ж було моє здивування, коли принцеса з її радником і його братами повели мене до порталу з королівства Здоров'я, а зустріли нас там нові охоронці, які стояли з обох боків входу, наче дві шальки терезів, — гіпоглікемія і гіперглікемія, що виявилися зведеними сестрами від одного батька. Чарівний годинник, званий глюкометром, принцеса знімати не стала, визнавши його практичну цінність. І зараз він показував мені позначку чотири з половиною. Пора було повертатися.

А підлий паж, виявляється, користуючись туманом, водив мене колами. Від порталу до Жовтого будинку рукою подати, а ми все йшли і йшли з ним. Та ще й погоню влаштував! Існують же такі, яким анітрохи не соромно!..

— ...І печінка, і підшлункова залоза гостро реагують на дію алкоголю та шкідливих речовин, що потрапляють до організму під час паління, — Ірина Матвіївна все ще стояла біля дошки та розповідала про нутрощі людини, коли я розплющила очі й зустрілася поглядом із мухою. Та кумедно підперла голову лапками, сидячи на черепі Йорика, який нічого не міг їй заперечити. — Під їхнім впливом гальмується виконання клітинами належних функцій. Наслідком можуть стати переродження клітин печінки та підшлункової залози, утворення в них злоякісних пухлин...

Я здригнулася. Не люблю, коли лякають.

І тут же згадала чудовиськ, з якими довелося зустрітися. Треба ж такому наснитися! З іншого боку, шкода, що не вийшло поспілкуватися довше з принцесою, розпитати її про королівство і про те, що за чари роблять її світ таким прекрасним. Але ж я можу це дізнатися! Тільки б згадати, до кого вона радила звернутися, тільки б згадати...

— Маша! — раптом злякано вигукнула Ірина Матвіївна, і погляди всього класу звернулися до відмінниці. Дівчина впустила голову на руки і була ще блідішою, ніж зазвичай.

Я в неусвідомленому пориві кинулася до неї, взяла за руку, стала гарячково згадувати, що говорила про це Глюкоза.

Блідість, пітливість, серцебиття, сонливість... Усі ознаки в наявності. Гіпоглікемія.

Кинулася до своєї сумки. Навіщо, не знаю. Але поруч із партою перечепилася об щось на підлозі. Ледь не висловилася з цього приводу, коли побачила, об що спіткнулася. Контейнер! Невже не наснилося?!

Відкриваю його, а там цілі плитки найрізноманітнішого шоколаду, а збоку невеличкий відсік, у який покладено баночку зі срібною ложкою. З внутрішньої сторони кришки контейнера причеплена записка. Витонченим жіночим почерком виведено лише кілька речень.

«Дякую тобі за все. Прийми від усього серця невичерпний запас улюблених солодощів. Але допомагати у вашому світі краще медом (дивись у відсіку). А якщо захочеш дізнатися більше, то і у вас теж є старші чарівники...».

Як могла написати це сліпа дівчина? Але ж однозначно писала саме вона! Роздуми потім! Зараз треба допомогти Маші. Схопила банку, посадила дівчину зручніше. На ходу крикнула хлопцям, щоб «швидку» викликали.

Маша щось невиразно промуркотіла, але я не розібрала. Дала їй ложку меду. До приїзду лікарів щічки хоч трохи набули рожевого кольору. Сумно, що на неї так стреси впливають. Але ж звичайний урок, навіть не контрольна. І вже тим паче не іспит пробний, як минулого року.