Як кошеня Правду шукало

Коли з родини кращого друга от-от піде справжнє Щастя, хто, як не маленьке кошеня, спроможне врятувати ситуацію? Тож, пухнастик вирушає у небезпечну подорож, аби відшукати Правду та врятувати сімейний затишок. Чи знайде її та кого зустріне на своєму шляху, ви дізнаєтесь зі сторінок книги.

Замість прологу…

Одна найближча та дорога мені людина вважає, що книги можна умовно поділити на два види: пізнавальні/корисні та цікаві/захопливі.

Сподіваюся, що ця книга для дітей та їхніх батьків стане хоча б трішки корисною та одночасно цікавою для вас, мої дорогі читачі.

Кожна казка — це не просто книга, в якій автор ділиться своїм баченням світу, світлом душі, думками... Це щось неоціненне, що об'єднує сім'ю за вечірнім читанням перед сном. І нехай завдяки цьому кожен малюк Землі, як і кошеня, знайде свою прекрасну та неповторну Правду...

З повагою,

авторка

— Іванку, скажи мені, синку, чи не ти випадково розбив вазу, що стояла на столі? – мама маленького хлопчика нахилилась до нього, витираючи руки об фартух. Вона пекла пироги, коли почула гуркіт, увійшла до зали і побачила на підлозі розбиту вазу та розкидані цукерки. Хлопчик, який щойно увійшов до кімнати, похитав головою, дивлячись на маму знизу вгору.

— Ні, мамо, не я. Я грався у своїй кімнаті й почув, як вона впала. А ще... з кухні так смачно пахло пирогами… — сором'язливо сказав хлопчик, крадькома поглядаючи на тарілку, повну рум'яних пирогів.

Мама кивнула синові, наказала мити руки та сідати до столу після того, як він складе іграшки. Але коли він вже виходив з кімнати, додала:

— Іванку, якщо ти захочеш цукерок і не дістанеш до столу, скажи татові, щоб раптом нічого не скинути.

Малюк поспішив до своєї кімнати збирати іграшки.

— Ой-ой-ой! — мати похитала головою, залишившись у кімнаті одна. — Адже не могла ж ваза впасти сама прямо з середини столу. Як же мені правду дізнатися, якщо Іванко не говорить?.. Михайлику! — покликала вона, і відразу прибіг другий хлопчина, схожий на Ваню як дві краплі води.

Мама і йому веліла мити руки й готуватися до обіду, а потім запитала:

— Це раптом не ти випадково впустив вазу зі столу?

— Ні, — посміхаючись, відповів хлопчик, витираючи руки об штанці і дивлячись на апетитні пироги на столі.

Мама кивнула малюкові, а він сказав задумливо:

— Може, це Мурзик грався і хвостом зачепив? — і втік допомагати братові збирати іграшки.

Мурзик, який сидів під столом, від подиву аж підскочив. Він точно знав, що ніяку вазу зі столу не скидав, і цукерки не розсипав, і взагалі солодкого не любить. Кошеня тихенько прошмигнуло до кімнати, де брати старанно збирали іграшки та наводили порядок.

— Мурзик! — радісно зустрів улюбленця Іван і обійняв його. Хлопчик почухав кошеня за вухом, від чого той задоволено замуркотів, присуваючись ближче до свого друга і підставляючи спинку маленьким дитячим рученятам. Хлопчик радісно та тепло посміхнувся.

— Де ж мені, Мурзику, правду відшукати, щоб мама через вазу не сумувала і на мене не сердилась?

Мурзик у відповідь тільки важко зітхнув. Він і сам би хотів знати, хто розбив чудову кольорову вазу, яка сяяла усіма барвами веселки, щойно її торкався промінчик сонця, який потрапляв у будинок через вікно. Аж надто вона була красива і подобалася йому! Він часто приходив до зали з мамою-кішкою і милувався вазою.

— Точно! — промуркотіло кошеня, але Іван нічого не зрозумів, адже маленький котик не вмів розмовляти людською мовою. — Запитаю у мами-кішки, що то за звір такий — ця Правда, що знає всі секрети? І де його шукати?.. Мама-кішка, мама-кішка! — закричав він, вибігаючи на поріг, а Іванко почув лише, як кошеня нявкнуло і раптом помчало кудись.

— Мама-кішка! — захекавшись від швидкого бігу, кошеня зупинилося біля самого носа великої пухнастої кішки, що дрімала біля порога. Вона ніжилася на сонечку, від задоволення ліниво помахуючи хвостом з боку на бік.

— М-м... – задоволено мурчала кішка, відкриваючи очі й ласкаво дивлячись на кошеня.

— Мама-кішка, що то за звір такий — Правда?

— А тобі навіщо? — здивувалася кішка, сідаючи поруч із кошеням.

— Мій друг Ваня каже, що Правда знає, хто вазу розбив. І якщо Правду знайти, то його мама сумувати перестане через цей прикрий випадок.

— Ось воно як!.. — промуркотіла задумливо кішка, вмиваючись лапкою. — Правда — звір великий і страшний! — сказала вона. — Люди Правду шукати бояться, а тваринам вона ні до чого, ми й так знаємо все, як є.

Маленький котик задумливо кивнув головою, але насправді нічого не зрозумів. І тому запитав:

— Але ж мій друг — людина. Значить, йому вже точно Правда потрібна. Я не боюся відшукати її замість нього! Та де ж мені її знайти? — засумувало кошеня, згортаючись клубочком біля ніг мами-кішки.

— А ти запитай в інших, раптом її хтось бачив або знає, де шукати, — підбадьорила його кішка. Кошеня схопилося на лапки, готове вирушити на пошуки Правди, щоб допомогти другу.