2.Адам Мізерний, приємно познайомитись

1
Я прожив найкращі п’ять років свого життя на одній занюханій банановій планеті з третім рівнем квот на технології. Я остерігався ходити під пальмами, полюбляв Ніцше, фруктове пиво і захід сонця над рожевим морем.
Раніше, до цього життя, було інше, повне поганих пригод. Воно завершилось моїм останнім рейдом зі «Сталевими раками», болісним і тривалим воскресінням та відновленням за державний кошт у військовому шпиталі, а за тим - ампутацією бойових імплантів та почесним звільненням в запас: фальшива личина, робота, пальми, - пристойне, нормальне життя.
У той доленосний день я святкував своє двадцяти семиліття на роботі, в універсальному магазині, де пропрацював усі ті п’ять років звичайним нічним сторожем.
«Що не вбиває мене, те робить мене сильнішим»,- там, у комірчині прибиральника пана Гонта і досі, мабуть, висить, причеплений якимось жартівником просто над урною для недопалків пожовтілий від тютюнової кіптяви аркуш із заїждженим девізом.
- «Що не вбиває мене, робить сильнішим» - згадує кожен невдаха, згадує мимоволі, чи при нагоді: коли, приміром, отримає наганяй від шефа за абияк виконану роботу, коли «клеїть» секретарку, коли з похмільною головою повзе на кухню заварити ранкову каву. Цей девіз - справжня втіха для немічних духом і тілом, тих, хто на кожному кроці терплять свавілля сильніших і зліших за себе. Насправді стародавній філософ котрий її придумав не спонукає до терплячості.То був Фрідріх Ніцше, автор такої собі книженції «Так сказав Заратустра», та ще багатьох інших опусів. «Філософія свободи» - так про його книги відгукувались критики». Але хіба «філософія свободи» - це милиці для убогих калік духом? Той хитромудрий філософ надає їй, цій фразі, дещо іншого сенсу, називаючи її «принципом солдата»: «Що не вбиває мене, робить мене сильнішим», - солдат, не просиджує штани за паперами, він балансує на грані двох крайностей: між життям і смертю, між свободою і полоном, між честю і безчестям. І поки він живий, він постійно стає сильнішим - ось що воно означає насправді зі слів того писаки, у котрого з-за кожного гордого слова стирчить лисячий хвіст, а у кожній крилатій істині - подвійний, а чи й потрійний сенс!
Ми утрьох випили. Я припалив, затягнувся, прокашлявся, і доки прибиральник закушував бананом, продовжив, набиваючи другу папіроску, для симпатичної чорнявки з іграшкового відділу.
- А я вам одне точно скажу: той книголюб як відкладе у бік, начитавшись, ту книжечку, та зопалу запишеться добровольцем у «Сталеві раки», аби «насаджувати добро і мир у Всесвіті силою нашої благородної зброї», та візьме одинадцяти кілограмовий плазмомет, заряджений повним боєзапасом, та вискочить, підбадьорений стусаном командирського черевика по тяжко броньованій своїй дупі через люк десантного човника прямісінько над якимось гадючником на околиці галактики, в саме пекло, де всюди кишить потворами, котрі без упину, але і без зайвої суєти одне одного пожирають, - от тоді-то у нього все оте філософське сміття в момент видме висхідними потоками разом із незакінченою гуманітарно-філологічною університетською освітою ще не долітаючи до землі, і довбешка його стане достатньо порожньою, аби в ній вмістився військовий устав!
- Ах-х-хи, г-г, ну, ти вобше, ги-ги… - чи то я їй здався таким дотепником, а чи від курива, чорнявка щоразу прискала сміхом, коли я виголосивши кожну наступну тезу зі своєї геніальної промови, замовкав, щоб перевести подих.

- Микола Заратустра, між іншим, сержант - інструктор, а за сумісництвом ще й капелан і костоправ на тренувальній базі «Сталевих Раків», перефразував цей вислів на «Все, що не вбиває мене, робить мене ситим». О, він був справжнім філософом із поетичною натурою, отой «Сержант Очевидність», як потайки кепкували з нього новобранці, і він обожнював пересипати свою матірну мову філософськими діамантами власного шліхтування, по типу: «Муки совісті у солдата - це звичайний психологічний дискомфорт, пов'язаний із розладом шлунку внаслідок частого переїдання».

- С-комфорт… и… пр-гик- ідання, х-х-х, ну ти… аще…
- Весело? Не надто! З огляду на те, що по закінченню військової служби мене оточують люди зовсім іншої якості, такі, котрих сержант називав би «розумні драглі», або «вертикальні калюжі». Та я й сам став таким!
Ми прикінчили другу пляшку бренді. Гонт, наче фокусник, дістав з рукава ще одну. Від суміші травички й алкоголю я почав патякати зайве. І Гонт, котрий виглядав майже тверезим, - тільки старечий рум'янець виступив поверх землистого відтінку над впалими щоками, все підливав і підливав. І поглядав якось прискіпливо, ніби вперше бачив. Може я чого зайвого й бовкнув… Пусте.
- ... Пересічний віслюк - трудяга, котрий тільки до того й прагне в житті, аби лишень навчитися терпляче тримати удар, при цьому показуючи «вищий клас»: не міняючи темпу, з невимушеною ходою і повною гідності посмішкою пхати перед собою свій візок з лайном, поперемінно виказуючи то ентузіазм, то вдячність, залежно від розмірів нової купки що йому туди довантажують...
Чорнявка більше не реагувала на мій виступ. Вона непорушно, з відсутнім виразом обличчя сиділа навпроти, дивлячись крізь мене так, як це вміють робити тільки коти.
- Так от, я й кажу: цей сердешний може сміливо міняти табличку над столом на: «Що не вбиває мене миттєво, те згодом все одно вб’є мене повільно»! Ох, який же лукавий дядечко був отой Фрідріх Ніцше! Ніби поділив чітко: «кожному - своє», а хто по яку сторону тієї межі «своє» отримує, і хто, між іншим, розмежовує «агнців і вовків», щоб розподілити вищезгадані блага, про те – а ні чирк. Самі, мовляв, домовляйтесь між собою. «Кожному - своє»: кожен має чітко усвідомлювати, що йому належить, і приймати це як даність. Виходить: кому швайка під ребро, а кому і м’ясце, і кожен - знай своє місце. Філософія свободи - розмінна монета, котру нам часто підсовують, відбираючи істинну свободу.
Гонт все підливав і підливав. Чи пив він сам, а чи ні – мені вже було все одно. Я передав їй у руки пластиковий стаканчик, лукаво підморгуючи.
- Січеш, мала?
Та механічно закинула бренді в горло, ковтнула не скривившись, повела намальованою помаранчевою бровою і випустила кільце диму в напрямку аркуша із надрукованим девізом.
Пан Гонт скористався паузою, щоб виголосити: «У мене є тост! Панове, дами, пропоную перехилити келихи за внутрішню свободу, - те, чого у нас не забрати, щоб з нами не трапилось і де б ми не знаходились!»