Розділ 1. Про взаємозв'язок світів і до чого може призвести балакучість.

Дорогі мої друзі! Запрошую вас до нової історії, яка відбувається у паралельному світі. Дещо він схожий на наш, дещо відрізняється. По-перше, це світ, де панують магія плюс технології. По-друге, це світ, де деякі тварини мають дві іпостасі. По-третє...

Ех, читайте самі...

Лоусон, Школа Магії.

— Тихо ви, тихо! — сама доволі голосно шепотіла Дебора, підсаджуючи свою подругу Емілі до вікна однієї з кімнат у чоловічому гуртожитку. — Ох, чого ж ти така важка? Певно, тягаєш пончики з буфета тітоньки Лінгвен!

— Я б і сама не проти пончиків, — озвалася жалібно Поллі, ще одна дівчина, котра стояла поруч, підтримуючи подругу за ноги, — але тітонька Лінгвен усіх студентів ганяє мокрою ганчіркою!

А сама Емілі тим часом мовчала, не до розмов їй було. Стиснувши губи, вона робила свою справу. Вона намагалася обережно пропхнути механічного жучка, схожого на таргана, у щілину під віконною рамою. Зрештою, це їй вдалося: жучок укрутився з легким гудінням, почувся слабкий шерех, а за ним — клацання. Жучок-відмичка зробив свою справу: відчинив вікно. Емілі зітхнула з полегшенням, відсунула стулку, підтяглася на руках і залізла на підвіконня.

— Фух! — полегшено зітхнула Дебора, стряхуючи занімілими руками. – Нарешті!..

А Емілі вже визирала з вікна і простягала подругам руку:

— Давайте, скоріше залазьте! Тільки не шуміть!

Чорні формені сукні й плащі студентів Школи Магії Лоусона якнайкраще сприяли несанкціонованому проникненню на чужу територію, і дівчата одна за одною забралися до кімнати. Спершу Поллі підсаджувала Дебору, а Емілі тягла її за руки, потім подруги удвох затягнули Поллі. Емілі прикрила вікно, щільно засмикнула штору і тільки тоді запалила свічку.

— Барліг холостяка… — задумливо промовила Поллі, оглядаючи безлад, що панував у приміщенні.

Ні, тут не було пилу чи павутиння, але всі стільці, полички, тумбочки були завалені книгами, зошитами та найрізноманітнішими пристроями, дивлячись на які й не здогадаєшся про їхнє призначення.

— Добре, що твій дружок Олівер живе на першому поверсі, — Дебора струсила сукню, — а то я б точно звалилася просто Поллі на голову. — То що, де цей «провісник»? Ось це воно, чи що?

Дівчина тицьнула пальцем у великий механізм, який зайняв ледь не весь стіл. Він був трохи схожий на годинник, тільки складався з двох дисків. Менший, той, що зверху, мав власну стрілку і був поділений на тридцять поділок. Більший, нижній, теж мав стрілку, але замість поділок на його обідку були вигравірувані різні знаки, символи, піктограми. Так, це був «провісник», новий винахід друга Емілі, талановитого студента-артефактора Олівера, який він показав подрузі під великим секретом і про який вона розбовкала, мов та сорока, своїм товаришкам по кімнаті, Деборі та Поллі, про що вже сто разів пошкодувала, бо дівчата захотіли побачити це диво на власні очі.

— Воно, — Емілі з захопленням провела пальчиком по холодному металевому диску.

— І ти стверджуєш, що тестувала цю машинку вчора ввечері, і передбачене справдилося? — запитливо витріщилася на подругу Дебора.

— Так, Олівер дозволив мені спробувати. Я перевела верхню стрілку на одну поділку, а нижня рушила сама і зупинилася ось на цьому знаку, — Емілі тицьнула пальчиком у зображення кулака з виставленим донизу великим пальцем. — Сенс цього знаку: усе погано. Я спершу не вірила, та все справдилося! Вже наступного дня на заліку із зіллярства, моя пекельна суміш вибухнула, пофарбувавши мені половину обличчя у фіолетовий колір. Усі сміялися, а Стара вилаяла й поставила «незадовільно». Тепер до перездачі треба готуватися…

— Ха-ха-ха!

— Досить реготати, Деборо! Що за смішки з чужого горя? — розсердилася Емілі, вона підозрювала, що сьогоднішній день не обмежиться неприємностями в школі. — Подивилися — і досить, час додому.

— То вже ні! Я теж хочу отримати пророцтво! — вперлася долонями в боки доволі міцна Дебора.

— Ми не повинні чіпати чужий артефакт! — обурилась Емілі.

Саме цього вона й боялася.

— Чому ні? — підтримала подругу Поллі. — Олівер — хороший хлопець, відмінник, достроково здав сесію, порадував викладачів авторським артефактом, що дозволяє озвучувати написаний текст, отримав у нагороду квиток на Ігарські водоспади, розважатиметься там. А ми, двієчниці, поки що розважимося тут.

— Ні! — суворо надула губки Емілі, прикриваючи «провісник» рукою.

— Прокляну, — багатозначно вимовила Дебора, вона навчалася на факультеті проклять. — Прокляну — і ця штуковина взагалі зламається.

— Та тобі рота не варт роззявляти з твоєю спеціалізацією! — не на жарт злякалася Емілі.

Прокляття подруги, навіть вимовлені жартома, вже неодноразово призводили до плачевного результату.

— То як «провісник» запускається? — Дебора й уваги не звертала на обурення Емілі.

— Верхню стрілочку перевести на потрібний день, так? — Поллі вже простягнула до приладу руку.

Точно, зламають. А винна буде вона одна.

Емілі важко зітхнула.