29

Вона попрощалась з одногрупниками. Обрала день, коли точно знала — Гарос вихідний. Стіни навчального закладу стали похмурими й було прикро усвідомлювати, що тут вона колись раділа й плакала, бігала у намаганні здати борги за навчання. Рена сумна через рішення, інші, з ким Феліція встигла потоваришувати, попросили не втрачати контакт.
— То все через Алана? — питала староста при всіх, не соромлячись. — Ти вагітна?
Зрештою, вампір підтримав її рішення, й наче величезна гора впала з його плеч, коли вона повідомила: візьме академічну відпустку. Можливо колись продовжить навчання. Але Фелі добре розуміла: їй потрібен рік, щоб розібратись зі всіма перехрестями стежинок долі.
— Ні, — відповіла тоді призначена, — точніше так, я не вагітна, але ми думаємо про весілля.
Відверто брехала, не відчувала докорів совісті. Питання Рени було несподіваним й довелось говорити «зализану» версію подій. Люд загомонів, вона відчула, як щоки наливаються рум’янцем, зробила спробу скоріше вирватись з аудиторії.
— Цікаво, кого Гарос з групи обере наступною жертвою? — пролунав дзвінкий хлопчачий голос.

Феліції було байдуже. Вмить хвилювання щодо його предмета зникли, тільки залишилось одне — сон й весна. В описах Едіт вона впізнавала викладача, хоч й повірити збігу не могла. До болю у серці не хотілось вірити, що він товаришує з її батьком, ймовірно є одним з полювальників. Юліан ще не з’явися й дівчину це злило.
«Як завжди, він так потрібен, а десь знову втік, розчинився в тумані», — думала вона крокуючи до деканату.
— Агов, Феліціє? — знайомий голос пронизав тіло. — Агов!
То Барт гукав її, біжучи. Усміхнений, наглий. Він чимось нагадував панка, тільки ірокезу не вистачало. Чорна шкіряна курточка з агресивними шипами, як прикраси, порвані штани на колінах. Тільки зараз вона помітила його зміни й вдавалася в питання: «Як я змогла його покохати? Бажати?»
Можливо ментальні сили Алана діяли так, або він відкрив справжню свою личину після доленосної зустрічі з вампіром. Тепер Феліція полишила образи на короля, навіть була вдячною. Знову ж: ридання у подушку, зітхання за таким прекрасним й чудовим коханим стали попелом.
— Що тобі? — огризнулась, сунула долоні в кишені пальто, чимось схожого до того, що де Морвуд любив носити.
— А то правда, що ти спиш з багатеньким аристократом? — уїдливий голос лунав химерним відлунням у напівпустому коридорі.
Пара підстаркуватих викладачок обернулись, вочевидь почули цікавинку, хоч споглядали з осудом.
— Правда! — мовила дівчина з гордо піднятою головою.
— Лишенько, — він плеснув у долоні, — ото даєш! Зрадила мені з якимось підстаркуватим вилупком.
— Ти першим почав мене ігнорувати! — прошипіла крізь зуби, долоні стиснулись у кулаки, але співбесідник цього не бачив. — Зник з мого життя, наче не існувало наших відносин.
— А ти й рада під першого аристократика лягти, бо в мене проблеми! Ну, він хоч кращий за мене?
Барт дратував. Гірше, ніж Джуліан, що вирішив зчепитись з Чезаром зранку через якусь дрібницю. Гірше, ніж Едіт, що глузувала над вампірами й хвалила володарку.
— Неодмінно, — відповіла з усмішкою. — Набагато! Хоч не дурень й то добре.
Співбесідник вочевидь тільки плітки чув про неї з вампіром, про їх джерело Фелі могла здогадуватись, хоча ні… Вона неодмінно випитає Рену, попросить Алана дізнатись.
— Шовкові простирадла, тисячі троянд, прикраси, — з насолодою говорила дівчина, зазираючи в очі хлопця. — Все набагато краще, аніж одна троянда ревнощі або головний біль від небажаної вагітності. Все ж досвід багато чого вартує.

Феліція залишила його у ступорі. Яким насправді був король вампірів у справах кохання — можна тільки уявляти. Не підпускала його до себе, хоч й спали вони разом, удавали, що справжня пара. Відчувала невизначеність й не бажалось знову отримати по щоці через довіру. Їй Барта вистачило.
Він якраз підбіг до неї й вхопив за ліктя.
— Ах ти шльондро, а я тебе кохав!
Звуки драми рознеслись по коридору. Понівечений істерикою голос, тремтіння його й безумний погляд. Рука його замахнулась. Від удару у щоку він полетів на землю, спантеличено глянув на Феліцію. Спостерігачки за перепалкою ахнули й крикнули щось на захист дівчини, ледь не відібрали у прибиральниці швабру, щоб ринутись на захист її.
— Облиш мене, — мовила льодяним голосом. — Тобі ж краще буде!
— Що тут відбувається?
Алан був сердитим. Ректор за його спиною — стурбованим та запихканим. Напевно, де Морвуд відчув її емоції та небезпеку. Під суровим поглядом Барт втратив войовничість. Вампіру не потрібно було роз’ясняти події.
— Юнак, напевно, помилився, — спокійно мовляв він, — алкоголь чи важкі речовини — мені важко розрізнити, але знаю певне: образа моєї обраниці буде вам дечого вартувати.
— Як так можна? — запротестував ректор. — Я сповіщу куратору групи, а той — його батькам, ми неодмінно розберемось!
Король взяв за ліктя її колишнього, вказуючи напрямок. Спостерігачі за дійством дивились на вампіра з симпатією. Він, мов той герой, що зійшов зі сторінок книг чи картинок фільмів. Тепер їй здавалось, що жінки дивляться на неї з заздрістю, не зважаючи на їх поважний вік, недобрий характер, бо чула дівчина багато історій пов’язаних з цькуваннями студенток від цих персоналій.

Вона ще знала: Алану подобається відчувати себе героєм особисто для своєї призначеної.
— Почекаю тут, — сповістив де Морвуд. — А може піти з тобою?
— Я сама, можеш піти до машини.
Він кивнув та поглянув на Барта. Той був розгромлений та насуплений під немилістю ректора й аристократа.
— Це не остання наша зустріч, Рейтан, — процідив крізь зуби хлопець. — Я…
— Труси навчись одягати правильно, — мовила й зітхнула, — а то завжди задом наперед натягнеш й ходиш, позорисько! Тоді дозволяю погрожувати мені.
Реакцію хлопця вона не бачила, бо швидко рушила геть, лиш чула невгамовний сміх студенток, що поспішали на пару й стали свідками розмови.
Коли все вирішилось, Феліція зітхнула з полегшенням. Двері кабінету декана закрились за її спиною, а перед очима відкрився вигляд на внутрішній двір Вишу — невеличкому саду з лавками. Декілька дерев, сплячі кущі. Наразі тут безлюдно через сніг та ще й входи закриті. Ними користуються у інші пори роки. Вона зловила себе на думках, що буде шалено сумувати за відкритими парами на лавочці, де метелики літали біля кущів троянд. Серце буде розриватись, бо вже не буде жартів про викладачів, локальних мемів, а запах випічки з буфету перестане нагадувати про затишок. Мати її ніколи не пекла, тому Феліція ніколи не відчувала дому, щось наближене з’являлось тільки тут. Підійшла ближче до вікна, сумно всміхаючись. На небі плавали поодинокі хмари. Їй потрібен рік, щоб розібратись. Вкрадений час студентського життя, до якого невідомо чи повернешся, а потім — спробуй потоваришуй з новою групою, своїх вона хоч знала.
Саме за цими міркуваннями застав її Гарос: задумливу, сумну та загадкову. Від меланхолії нічого не залишилось, варто було тільки глянути на задоволений вираз його обличчя.
«Якого… Він ж вихідний».
— Феліціє Рейтан, — мовив викладач, — от я вас побачив, власною персоною!
— Я більше не ваша студентка, — сказала спокійно, зазирнула йому в очі. — Облиште слова для когось іншого й дайте мені спокій.
Розібрати вираз обличчя його було важко. Втім, чоловік посміхнувся.
— Слухай, а це навіть краще, ніж я міг собі уявити. Ти мені руки розв’язала!
— Жаль, що не зашморг на шиї, тільки навпаки — зав’язала.
— Близькість вампірів, — він прошепотів, — діє на тебе чудово. Мені подобається твій цинізм.
— Мені байдуже, щодо ваших вподобань, — намагалась залишитись у спокої. — Мені пора.
Хотілось зітхнути. Всі здогадки підтвердились. Страх заграв на струнах свідомості. У коридорі біля деканату вони тільки двоє. Хоч й пари, але завжди тут вештались студенти або викладачі. Феліція пожаліла, що не взяла Алана з собою, хоча… Судячи зі сну, їй потрібно за собою водити Едіт.
«Цікаво, що та візьме за пропозицію написати кігтями одне специфічне словечко на капоті твоєї машини?» — уявила тільки реакцію Гароса й розсміялась, а знаючи монстрицю, то й та своє щось додасть.
— Тобі смішно? — хмикнув співбесідник. — Що ж… Маю здогадку, що наша наступна зустріч буде у зовсім других обставинах, тоді й порадуємось.
Можливо вона б заволала від страху, що оповив бурхливою хвилею, заволала від жахливої посмішки викладача, от тільки у коридорі з’явився прохожий. Феліція приглянулась. Унара впізнала, тільки важко, не вистачало йому обладунків та меча. У теплій кофті та штанях він був зовсім не схожим на міфічного вартового. Едіт тряслась, коли тільки Фелі намагалась запитати про них. Щось й схоже, напевно, відчув Гарос. Він насупився.
Вхопив Феліцію за руку й поцілував.
— До нових зустрічей, моя не студентко!
Обернувся на каблуках й покрокував вперед й удав, що вдивляється в листи на дверях наукової частини.
— Оу, — Унар виглядав незграбно, ледь не зронив пальто на підлогу. — Ви не можете допомогти мені?
Авжеж вона побіжить до нього! Вартові не давали про себе знати з того вечору. У Феліції накопичилось стільки питань… Не помітила, як оговталась, от тільки цілунок на тильній стороні долоні відчувався огидним.
— Аудиторія, — він показав на номер у розкладі занять, — не можу її знайти, ви допоможете?