29

Вона попрощалась з одногрупниками. Обрала день, коли точно знала — Гарос вихідний. Стіни навчального закладу стали похмурими й було прикро усвідомлювати, що тут вона колись раділа й плакала, бігала у намаганні здати борги за навчання. Рена сумна через рішення, інші, з ким Феліція встигла потоваришувати, попросили не втрачати контакт.

— То все через Алана? — питала староста при всіх, не соромлячись. — Ти вагітна?

Зрештою, вампір підтримав її рішення, й наче величезна гора впала з його плечей, коли вона повідомила: візьме академічну відпустку. Можливо колись продовжить навчання. Але Фелі добре розуміла: їй потрібен рік, щоб розібратись зі всіма перехрестями стежинок долі.

— Ні, — відповіла тоді призначена, — точніше так, я не вагітна, але ми думаємо про весілля.

Відверто брехала, не відчувала докорів совісті. Питання Рени було несподіваним й довелось говорити «зализану» версію подій. Люд загомонів, вона відчула, як щоки наливаються рум’янцем, зробила спробу скоріше вирватись з аудиторії.

— Цікаво, кого Гарос з групи обере наступною жертвою? — пролунав дзвінкий хлопчачий голос.

Феліції було байдуже. Вмить хвилювання щодо його предмета зникли, тільки залишилось одне — сон й весна. В описах Едіт вона впізнавала викладача, хоч й повірити збігу не могла. До болю у серці не хотілось вірити, що він товаришує з її батьком, ймовірно є одним з полювальників. Юліан ще не з’явися й дівчину це злило.

«Як завжди, він так потрібен, а десь знову втік, розчинився в тумані», — думала вона крокуючи до деканату.

— Агов, Феліціє? — знайомий голос пронизав тіло. — Агов!

То Барт гукав її Не йшов, а біг до неї. Нахабна усмішка грала на його обличчі й чимось він нагадував панка, тільки ірокезу не вистачало. Чорна шкіряна курточка з агресивними шипами, як прикраси, порвані штани на колінах. Тільки зараз вона помітила його зміни й вдавалася в питання: «Як я змогла його покохати? Бажати?»

Можливо ментальні сили Алана діяли так, що нині вона в людях бачила найгірше, те, що раніше ховалось за тисячею личин.

— Що тобі? — огризнулась, сунула долоні в кишені пальто, чимось схожого до того, що де Морвуд любив носити.

— А то правда, що ти спиш з багатим аристократом? — уїдливий голос лунав химерним відлунням у напівпустому коридорі.

Пара підстаркуватих викладачок обернулись, вочевидь почули цікавинку, хоч споглядали з осудом.

— Правда! — мовила дівчина з гордо піднятою головою.

— Лишенько, — він плеснув у долоні, — ото даєш! Зрадила мені з якимось підстаркуватим вилупком.

— Ти першим почав мене ігнорувати! — прошипіла крізь зуби, долоні стиснулись у кулаки, але співбесідник цього не бачив. — Зник з мого життя, наче не існувало наших відносин.

— А ти й рада під першого аристократика лягти, бо в мене проблеми! Ну, він хоч кращий за мене?

Барт дратував. Гірше, ніж Джуліан, що вирішив зчепитись з Чезаром зранку через якусь дрібницю. Гірше, ніж Едіт, що глузувала з вампірів й хвалила свою володарку.

— Неодмінно, — відповіла з усмішкою. — Набагато! Хоч не дурень й то добре.

Співбесідник вочевидь тільки плітки чув про неї з вампіром, про їх джерело Фелі могла здогадуватись, хоча ні… Вона неодмінно випитає Рену, попросить Алана дізнатись.

— Шовкові простирадла, тисячі троянд, прикраси, — з насолодою говорила дівчина, зазираючи в очі хлопця. — Все набагато краще, аніж одна пом’ята хризантема, ревнощі або головний біль від небажаної вагітності. Все ж досвід багато чого вартує.

Феліція залишила його у ступорі. Яким насправді був король вампірів у справах кохання — можна тільки уявляти. Не підпускала його до себе, хоч й спали вони разом, удавали, що справжня пара. Відчувала невизначеність й не бажалось знову отримати по щоці через довіру. Їй Барта вистачило.

Він якраз підбіг до неї й вхопив за ліктя.

— Ах ти… Ти! Ти грязюка, Феліціє!

Звуки драми рознеслись по коридору. Понівечений істерикою голос, тремтіння його й безумний погляд. Барт замахнувся, не очікував реакції від Феліції. Він же звик бачити її покірною, спокійною та наляканою. Дівчина виявилась спритнішою. Від удару він полетів на землю, спантеличено глянув на Феліцію. Спостерігачки за перепалкою ахнули й крикнули щось на захист студентки, ледь не відібрали у прибиральниці швабру.

— Облиш мене, — мовила льодяним голосом Феліція. — Тобі ж краще буде!

— Що тут відбувається? — погрозливий шепіт, здається заполонив всі коридори будівлі.

Алан з’явився немов з туману. Розлючений глава клану стиснув в руках тростину. Ректор за його спиною стурбований й захеканий. Напевно, де Морвуд відчув її емоції та небезпеку, ринувся на допомогу.

— Юнак, напевно, помилився, — спокійно промовляв ректор, стримуючи главу вампірського клану. — Ми неодмінно розберемось, не варто хвилюватись. Вже сьогодні на студента чекає покарання.

Феліція тільки й пирхнула, ледь не закотивши очі, вона ж знала ці «покарання» і їх ефективність, ті безглузді правила — минуле, що все ніяк не спалять у вогні раціонального майбутнього.