28

— Тікай! — прокричав чоловік. — Заберись з дороги!
Алан стояв з мечем наголо біля дверей, погляду не зводив з монстриці, що завітала до володарки. Едіт вискалила гострі зуби, показала химерні кігті, які з’явились при небезпеці на висушених, чорних руках. Повітря в кімнаті було розпеченим від напруги. Феліція стояла між ними, стримувальним бар'єром.
— Поклади зброю, — виставила руки перед собою й проговорила до вампіра, — негайно!
Він тільки міцніше стиснув руків’я, що й було частиною тростини. Здійнявся галас у коридорі, хтось біг й кричав, але ніхто у спальні лідера клану не помічав метушні. Алан зосереджений на незваній гості, Едіт — на ньому, а Фелі тільки встигла відійти після недавніх подій, відпочити.
— Ти, — прошипіла монстриця, ступивши декілька кроків, — нашкодиш їй і я розірву тебе, як хижак здобич. Второпав? Твоїм мечем у зубах поковиряюсь, а патли будуть перукою! У тобі дуже мало сил…
Вампір побагровів, проричав незрозумілі для Феліції слова. Вона переводила погляд то з одного, то на іншу.
— Едіт! Заспокойся, ти, що тут робиш?
— Кров творця потребує охорони…
— Ти її знаєш?! — процідив крізь зуби Алан, опускаючи зброю. — Що тут відбувається?

Відвідувачка випрямилась. Дівчина зітхнула й присіла на край ліжка не витримуючи напруги. За день все ніби-то владналось, змогла повернутись до життя, переварити свою важку долю, навіть прогулятись по замкових теплицях, де росли трави й квіти. Сніг знову запорошив землю тому й гуляти по садах, вдихаючи морозне повітря, саме задоволення. Король вампірів теж насолоджувався миттями проведеними з нею, хоч був задумливим. Вирішили бути разом, п’ясток ще давав про себе знати й Феліція дивувалась, бо коли Рену вкусили, то в неї такого не спостерігалось. Подруга була бадьорою та веселою, а слід від рани зник на наступний день. Виявилось, що її не вшию кусали, після такого та не вижила б, відмітина з’явилась як знак.
— Твоє щастя, — прошипіла Едіт, — що не твої бовдури моє лігво зруйнували.
Монстриця глянула на чоловіка невдоволено й сіла у найближче від Феліції крісло, щоб бути напохваті у разі чогось.
— Зруйнували?! — вирвалось у дівчини. — Хто?
— Довга історія, — мовила істота, глянувши у вікно.
Алан завмер, наче громом вдарений, нагородив недовірливим поглядом співбесідниць й підняв частину тростини, яка лежала на підлозі, повертаючи улюблений предмет до ладу. Феліції здавалось іноді: якби в нього була змога, то він женився на куску металу й дерева.
— Пане, все добре? — першим у спальню ввірвався Джуліан, оцінив обстановку й одразу зачинив двері, залишивши когось у коридорі.
У ойканні й прокльонах дівчина впізнала голос Чезара. Цілитель нервово ковтнув, потім — протер очі й вщипнув себе, мов хотів переконатись, що не знаходиться у сні.
— Ем, — новий візитер почався переминатись з ноги на ногу під колючим поглядом короля, — так, шум був, наче щось розбилось й крики…
Алан споглядав на свою тростину, наче жалів й думав чи не витягнути зброю знову.
— В чергу, патлатий, — монстриця здійнялась на ноги, наближаючись до Джуліана, — я перша, мої трофеї — ніс, його відірву руками, а от дещо інше… Доведеться у тебе залізяку просити.
Феліція провела рукою по обличчю, намагаючись не думати про другий «трофей» Едіт, відганяючи від себе лишні міркування.
— Досить вам! — вона плеснула у долоні. — Як малі діти, чесне слово, не життя, а шапіто з елементами супер-пупер драми. Розійшлись по кутках! Швидко!
Фелі склала руки у замок й опинилась біля вампірів. Відчувала, як кров приливає до щічок, як серце шалено б’ється.
— Володарю, — почувся голос з-за дверей, — у вас все добре?

— Угу, — буркнув Алан, — принеси чогось випити міцного й поїсти, — король зробив паузу й повернувся до призначеної, — значить він знав, а я — ні?
В його голосі було стільки докору, що можна було ванну набрати й ще б кілька відер двадцяти літрових залишилось. Їй здалось, що тростина трісне від хватки господаря. Едіт фиркнула. Джуліан випнув груди.
— Потвора змусила мовчати, — промовив чітко, показуючи пальцем на причину своїх проблем, — казала, що нашкодить й мені й вашій обраниці.
— Язика зітну під корінь, брехливого, — істота хижо всміхнулась, — чудовий комплект в мене буде.
— Досить! — Феліція на всяк випадок стала біля де Морвуда.
Він одразу поклав руку їй на плече, заспокоюючи. Все ж дівчина скинула пальто на підлогу, потім вже поправила теплу сукню. Цілитель машинально розгладив складки на білосніжній сорочці. Алан здійняв піджака й відправив на вішалку. Кожен метушився, збирався з думками, лиш Едіт забралась у крісло та накинула на себе плед з ліжка.
— Для кровопивць, які століттями бились головою об стіну повідомляю: ви мене просто так не вб’єте, я скоріше вас на голову вкорочу. Особливо це стосується тебе, брехунчик, — монстриця погладила химерні кігті. — До патлатого у мене тільки одна претензія, й то… Я рада, що він з володаркою.
Феліція сиділа біля вампіра, Джуліан залишився при вході, не наважуючись ступати далі.
— Алантаріус де Морвуд, — мовив король, — для тебе пан, його величність, врешті решт.
— Байдуже, — прошипіла Едіт, — мене створили, щоб вбивати таких як ти. Начхати король, лідер клану чи ще нижчий вампір, ви — здобич!
Феліція лиш зітхнула, вампіри перегнулись. Їй не було ніяково, але дівчина хотіла, щоб зв’язок з творінням її діда залишився таємницею. У Алана ж є свої секрети, тоді чому їх не повинно бути в неї? Стримувала злість, розуміючи, що вона безпомічна. За неї все вирішили.
— З однієї сторони я радий, — порушив незручну мовчанку Алан, вказуючи на монстрицю, що тішилась теплим пледом, — що це… Прив’язалось до тебе, а з іншої…
— З другої — створіння нашкодить нам й не зупиниться, якщо потрібно буде вбити вас, пані, — прочистив горло цілитель, поки інший вампір задумався.
— Слухай, володарко, може все ж язика брехунчика подаруєш мені, він балакає багато непотрібного.
Джуліан демонстративно проігнорував Едіт, поправляючи рукава одягу.
— Страх, що вона вселяє знадобиться клану, — мовив де Морвуд, доторкнувшись до її руки, — все ж таки хоч якийсь захист від ворогів.
Зранку Феліція дізналась, що він знову втратив частину ментальних сил. Перегорів — як кажуть кровопивці.
«Стримувати сутність — не так легко, кайдани печуть вогнем, а бажання випити таку бажану кров до останньої каплі не зникає з голови. Я чув думки, зневажливі, відкривався світу сам. Шукав тебе… Бачив видіння де був одиноким лицарем, що блукає серед пітьми. Пораненим. І єдиним виходом було — знайти таку бажану амброзію, що тече в жилах жінки, що я покохав», — згадувала вона його промову. — «Тої, що призначена мені долею, яку я повинен охороняти від інших, бо тоді непереливки обом будуть».