25

Феліція впала у безпам’ятство, варто було тільки до замку наблизитись. Алан відчував себе пораненим лицарем, що залишився серед поля битви на свавілля долі. Ворог наближався й був вибір: прикинутись мертвим чи зібрати залишок сил до купи й віддати останній бій.
Звісно, під ранок дівчину оповила гарячка, що є результатом її бродіння у зимову пору без верхнього одягу. Де Морвуд й дивувався й лихим був, що аж Джуліан боявся лишній раз заговорити до нього. Цілитель, працюючи, опускав очі й тихесенько стукав склянками, наче боявся розбудити древнє зло в обличчі Алана.
Все пішло шкереберть. Й син зі своєю сімейною драмою, що тільки клопоту додав, а не радості, й батько Феліції, що навіть не поговорив з лідером клану нормально, рушив по своїх справах не бажаючи спілкуватись з донькою. Едвард, нині Юліан, був задумливим, наче побачив чудо світу, та й сам Алан довго чесав потилицю після витівки призначеної, що знерухомила силами охорону й решту вампірів й змогла втекти до лісу.
Йому хотілось, щоб на першому поверсі заграло фортепіано, щоб розпочався тихий ранок без турбот, от тільки бажання залишились у мріях. Наглядач архівів клану сповістив: уночі пробрались до сховища й намагались викрасти рідкий екземпляр у єдиному примірнику. Алан поцупив його з бібліотеки батька, замінивши схожою роботою, щоб ніхто не помітив втрату.
«Вочевидь, справжній власник захотів отримати своє», — думав вампір дивлячись у вікно.
Сонце вже було на небі, яскраве, наче почалась нова епоха у світі, де й так життя з кожною секундою підкидує пригоди. Хоч й вампір сьогодні й очей не зімкнув, але відчував — з його пам’яті зникло дещо важливе, те, що вирвали без його згоди. Змусили забути, а от про що — піди й розберись. Подібний випадок вже мав місце у його житті, коли чоловік намагався дізнатись правду про свій рід, вивчити причину безумства батька, тоді істина була поряд, він її прочитав, а на ранок — попіл був на руках, а у голові пустеля з темряви.
Він доторкнувся до лоба Феліції, цокнувши язиком. Поки та не видужає ніхто у місто не повернеться, саме тому йому довелось наказати посилити охорону будинку, ба навіть відправити Чезара за артефактами, щоб було спокійніше.
Спокою не давав й допит найманця, про який йому доповіли хвилин десять тому. Один з клану Дракона перед смертю все ж проговорився: книга його володарю потрібна для ритуалу. Тепер волосся на маківці ставало дибки вже в Алана. Книга містила у собі описи декількох дійств на древніх мовах. Всі вони створені першими вампірами, що гинули від проміння сонця моментально, не могли розмножуватись та й від голоду втрачали розум.
Він взяв гарячу долоню Феліції, з ніжністю погладив її, хоч й поморщився від персня з чорним каменем, бажав навіть здійняти його, але все ж залишив прикрасу на власниці. Тривога обняла темну душу, але біля дівчини відчував себе спокійніше. Вона була його світлом у кінці важкого шляху серед непроглядної пітьми. Вампір користувався її силами, щоб почувати себе краще, знаючи — для неї не буде шкоди.
Так його застав Чезар зі звісткою.
— Сьогодні знайшли лідера клану Левів. Мертвого. Без серця, — сказав слуга й погляду не зводив зі свого володаря.
Роботу припинив й Джуліан, що тихенько охнув. Подив на його обличчі був справжнім. Кожен у кімнаті знав: це все руки Касіуса. Говард де Олайон — відлюдько, що виступав проти політики батька Алана. Клан його був дивним, дістався у спадок від художника, чиї картини відомі нині на весь світ. Леви, хоч й мали грізний вигляд, але відповідали у світі вампірів за мистецтва, потім — за вино, бо їх територія знаходилась на сонячних землях, де добре росте виноградна лоза.
Говард не його друг, але де Морвуд знав чудово — колишнього короля Януру вбити важко. Він сходився з ним у поєдинках, була нічия, іноді програвав, навіть війну вів проти нього й віддав маленьку частину територій через поразку.
«Чудово, — ледь не поплескав у долоні вампір й зціпив зуби, — через весілля сина програв тому, кого батько вбив якраз тоді, коли таємниці Герберта випливли».
Він постукував пальцями по тростині, чудово розуміючи, що Касіус особисто перервав життя ворога. Звичний найманець може б й впорався, але за сторонньою допомогою.
— Феліцію мені лікувати? — він глянув на Джуліана, що задумався. — Її мій клопіт не повинен турбувати, коли прийде до тями, спробуйте тільки заїкнутись… Своїми руками покараю!
Чезар кивнув. Цілитель повернувся до своїх справ. Після того, як Фелі прокинеться, їй дадуть й сучасні ліки, що неодмінно допоможуть, але й не забудуть про свої способи зцілення здоров’я, зокрема енергетичного. Не одне покоління вампірів помічало — якщо смертний багато часу знаходиться серед них, то іноді виснажується енергетично й морально.
Алан гладив її волосся, бажаючи, щоб хвороба пройшла швидко, щоб його призначена прийшла до тями. Можливо він проводить з нею останні дні, бо доведеться вислати її у безпечне місце.
У ті моменти де Морвуд й собі не довіряв, бачив заколот на обличчі кожного підданого й все рахував: хто зрадить першим? Коли Касіус прийде по його душу?
«Те, що я стану частиною ритуалу — зрозуміло. Тільки, що він захоче в мене відібрати? Які сили?»
Алан готувався до війни, проклинаючи обставини, що змусили стати його слабшим, й Герберта, якого доведеться пробачати. Може він би й сам зробив один з ритуалів, але… Щось у середині противилось. Ніхто точно не знав чи варто воно того — вбивати сильних вампірів, щоб вкрасти їх сили. Легенди залишились тільки легендами. Поки.
Де Морвуд відчував, що стане однією з наступних жертв й подумки готувався навіть зректись призначеної, щоб зберегти її життя.