24

«Ти проклята, — лунало подумки з кожним биттям серця, а голос вартового був химерним. — Не зможеш взяти за чоловіка звичайного смертного й жити спокійно. Ні! Ти повинна заплатити за помилки. Світ не чекає, як й хаос!»
Все зійшлось, мов корсет на талії, що був на розмір меншим. Вона збагнула, чому бачила видіння, чому звичайні хлопці іноді вжахались її.
— Феліціє? — цілитель підійшов ближче, доторкнувся до руки. — З тобою все добре?
Голос його був приглушеним. Ні сліду від переляку на обличчі, Джуліан був зібраним та у очах його горів хитрий вогник. Дівчині це не сподобалось.
Голос Алана знову відлунням пронісся над лісом, змушуючи пару здригнутись.
— Вампіряко, — прошипіла Едіт, — не торкайся її, якщо не хочеш, щоб я тобі пальці відгризла.
Цілитель поморщився. Монстриця зашипіла, підбираючись до вампіра.
— А й дещо інше втратиш, — від її сміху навіть у Феліції пройшлись сироти по тілу, — знаєш, кровопивце, я коли жива була, дуже полюбляла чоловіків.
Джуліан не ворухнувся, слідкував за Едіт, напружившись. По його виразу обличчя можна було сказати: зараз буде бійка.
— Залиш його, — пробуркотіла Феліція й закрила собою цілителя від біди.
— Як скажеш, володарко!
— То це ти? — він відкрив рота від здивування. — Та міфічна володарка, через яку це чудовисько з мене ледь шкіру живцем не зняло?!
— А зараз заберу собі язика, — Едіт стрибнула до ніг дівчини й випрямилась у весь свій химерний зріст, — мене вчили вбивати таких, як ти, але й завдати шкоди я зможу дуже швидко й сили вампірські не допоможуть.
Фелі застогнала, як побита палицями. Події ночі зводили з розуму, приголомшували, випили всі життєві соки, залишили тільки декілька капельок, щоб вона змогла дійти до ліжка, щоб відпочити. Важкість у тілі й бажання уникнути зайвих питань. Знову над лісом пронісся рик, змусивши її здригнутись. Вона здійняла плащ від вартових.
«Одежа проклятої, — подумала дівчина, — вічний траур й самотність».
Вручила монстриці, наказавши берегти його. Не хотілось, щоб Алан ще побачив її, й так від Джуліана питань не уникнути.
Вампір дивився на неї по-новому. Ні. Це не був той улесливий співбесідник, що охороняв від зайвої уваги, бо так його король велів. Зараз перед нею стояв холодний та розсудливий воїн, що ладен вбити. Феліція відчувала, що він готовий використати ментальні сили навіть проти неї, хоча й не знав: спершу Едіт йому влаштує веселу прогулянку по лісу, бо він не зможе владнатись з витягнутою з хаосу душею, а потім до скромної компанії доєднаються вартові.
Унар завірив: Феліція єдина, хто може допомогти їм та виправити помилки матері й за нею будуть слідкувати, а якщо хтось спробує забрати її життя — свою голову на плаху правосуддя покладе, посмерття отримає гідне свого низького вчинку.
— Перестань, — тихо сказала Джуліану. — Досить! Я тобі все одно не відповім на питання.
— А якщо буде сунути ніс не у свої справи, то я його вкорочу! — гримнула голосом Едіт, заглянувши у вічі вампіра. — Заберу собі у колекцію, буду носити як намисто на шиї.

Чи то поведінка монстриці, чи то відчуття наближення де Морвуда змусили наказати їй сховатись Едіт у лігво, а цілителя попросити, щоб вони йшли звідси. Вона зовсім не відчувала холоду, хоч й кашляла, ноги — босі, та ще й рана, що іноді поколювала. Добре хоч, що її перев’язали та обробили й по снігу вона не залишала кривавий слід, приманюючи до себе то звіра, то ще когось.
Джуліан важко зітхнув, нахилився й кинув собі жменю снігу в обличчя, тер руками шкіру. Його верхній одяг вже був на дівчині, та апатично чекала, поки вампір прийде до тями.
— Я знав, що володар обрав тебе не просто так, — промовив тихо, зазираючи їй у вічі, — примарна особливість манила, як сирена моряка співом своїм.
— Не питай, бо не скажу.
Він дихав важко й був близько. Дихання торкалось її щоки, коли цілитель клану нахилився до вуха, пальцями він торкнувся руки, де був браслет, провів доріжку від тильної частини долоні до п'ястка, наче візерунок малював сухими від холоду пальцями. Кожен дотик його був гарячим, наче в руках вампіра іскри були, якими він розтоплював її втому та холод.
— Я все одно дізнаюсь, — голос оксамитовий, спокійний, — буду шукати відповідь на питання, можливо піддаватись емоціям й думкам, де я викрадаю тебе й ховаю від світу всього, бо у ньому багато небезпеки й тривог.
— Бачу, знайомство з Едіт не склало на тебе враження, ти повинен проклинати мене, — Феліція не зводила погляду з його обличчя.
— Вона твоя, — прошепотів, — ти маєш владу, це… Приголомшує! Я нікому не відкрию таємницю.
— Нам треба йти, — холодно мовила дівчина, лякаючись його оптимізму, бо відчувала серцем, що такий його стан тільки нашкодить їй.
«Та й чи можна йому довіряти? — відвела погляд у ту сторону, де відчувала присутність Алана. — А йому? Що робити? Як жити? Глава клану Пантери ще пов’язаний з матінкою…»
Спогад про Ксантрію полоснув болем по душі. Феліція прикрила очі й бажала, щоб ранок настав хутчіше, бажала потонути у сонячному промінні, як плавець у морі. Забуття врятує її, адже жити, знаючи, що найдорогоцінніша людина у світі зруйнувала твою долю — боляче. А якщо врахувати всі обставини, які помістились на тендітні її плечі… Існування буде нестерпним.
— Іноді я йому заздрю, — цілитель доторкнувся її щоки, — заздрю, бо мав бути як він, але доля вирішила забрати у мене владу. А зараз я ще хочу викрасти у нього тебе й ще більше ревную, заздрю й ненавиджу…
Від короткого цілунку, Феліція здригнулась та легенько вдарила вампіра, приводячи того до тями.
— Ти здурів? — прошипіла, наче змія. — А якщо хтось побачить? Алан тебе на куски порубає й мені прилетить.
Дівчина покрокувала, він наздогнав її за декілька секунд.
— Я буду відданим, — тільки сказав, після затяжного мовчання коли здалека намалювались людські силуети. — Завжди.
Вона не відповіла, всі думки й печалі були направлені у сторону де Морвуда. Феліції було йти важко, вона відчувала його злість, чула крик, що підганяв вампірів на пошук. Сніжинки падали з неба.
Вона застигла на місці, коли побачила Алана, той відразу великими кроками підбіг до неї. Радості на обличчі короля вампірів не було, лиш злість.
— Де ти була? — холодно спитав він, зупинившись напроти.
Не звертав уваги на її вигляд, на втому.
— Пане, — Джуліан схилив голову, — я знайшов її серед лісу, лежала, втративши свідомість. Одна. Слідів людей чи тварин поблизу не було.
Гнівний погляд у сторону цілителя. Чезар завмер неподалік, прислухаючись, махнув рукою, щоб інші йшли геть.
— З тобою побесідую потім, — процідив крізь зуби Алан. — Вільний!
Чоловік перехопив тростину іншою рукою й дивився їй у вічі. Дівчина нічого не відчувала. Сьогодні з нею трапились речі набагато гірші, аніж просто немилість де Морвуда.
— Феліціє Рейтан, я ще раз питаю: де ти була?
Тільки зараз він опустив погляд на її руку, де був перстень від вартових й скривився. На мить співбесідник завмер.
— З коханцем гуляла?
Слова він виплюнув, стискаючи сильніше руків’я тростини. Лють на обличчі, Фелі навіть ікла побачила.
— У мене померла мати, — мовила неемоційно, — з батьком невідомо що, а ти все базікаєш мені про зраду?