21

— Що з ними буде? — спитала Феліція у Джуліана.
Вона сиділа біля нього на диванчику у залі, де народ вампірський подивлявся у їх сторону, перешіптувався. Перші чутки, як зрозуміла дівчина, вже встигли просочитись.
«Значить, — подумала Феліція. — У ближньому крузі Алана хтось не вміє тримати язик за зубами».
Цілитель, окрім неї з ніким не спілкувався, значить справа у Чезарі з донькою або в охоронцях та парочці баронів, що прийшли по велінню свого володаря. Вона оговтатись дотепер не могла від того, що побачила. Алан же рубав з плеча й не дивився на наслідки, хоч й наказав своїм людям не базікати зайвого.
— Я не знаю, — тихо мовив цілитель, відпиваючи з кубка, — пан непередбачуваний. Може й вибачити, а може й покарати або зовсім позбавити життя.
Хтось казав їй, що вампіри самі себе згубити не можуть. Рани їх загоюються, коли вони намагаються вчинити самогубство, тільки хтось інший може упокоїти їх. От таке прокляття вічного буття… Ще були якість там нюанси, от тільки у голові все в черговий раз змішалось. Дівчина не пила напоїв, лиш скромно попросила в офіціантів чаю, але Джуліан відмахнувся від їх допомоги, повів її лабораторію, де заварив трави, що повинні допомогти заспокоїтись. Чезар, як вірний слуга, допомагав Алану, Маргарет кружляла біля них, спостерігаючи за парочкою. Феліція здогадувалась, що служниця вгадала хто її таємний шанувальник, тому дивилась на барона з-під лоба, а на неї з докором, мов, як можна примати увагу іншого чоловіка, коли у тебе є де Морвуд?

Призначеній було байдуже щодо її міркувань, бо відносини з донькою Чезара були холодними, Рена краще навіть спілкувалась з нею, пліткувала, потім — все доповідала своїй подрузі, але в одному Феліція була впевнена — Маргарет не викаже свою здогадку батьку чи пану. Джуліан час від часу на неї зиркав, а та ховала очі. Чоловік хмикав, наче щось знав про служницю. І ці знання могли зіпсувати їй майбутнє.
«Цікаво, що у цього лиса хитрого у голові твориться, — подумала дівчина. — Він — таємниця, яку потрібно викрити, бо якщо буде пізно — стануться непереливки. Ох, скільки у житті моєму загадок останнім часом, макітра лусне від тяжких думок».
— В будь-якому випадку нові обставини вплинуть на політику клану й на позиції лідера, — знову казав співбесідник тихо, озираючись по сторонах, — коршуни скрізь, вони тільки чекають на здобич. Вир подій набирає обертів.
Сироти по тілу пройшлись, варто було подумати тільки, що може чекати на неї в майбутньому. Завдяки Алану, його бажанню всім показати, що вони пара, постраждає і її скромна персона. Феліція прекрасно розуміла цю обставину, готувалась до найгіршого, благаючи сили, щоб її сім’я залишилась осторонь.
— Я буду з вами, пані, — серйозно мовив Джуліан, дивлячись на неї, — допоможу, зроблю все, що в моїх силах.
— Нащо тобі я?
Вона пильно глянула на співбесідника — ні один м’яз на його блідому, від того не менш прекрасному обличчі, не здригнувся. Вампір був спокійним, наче хаос навкруги й будинки, що полум’я пожирає — його рідна стихія. Незворушний, розслаблений… Він ще посміхнувся, чим викликав у дівчини хвилю злості.
— Мені подобаються незвичні смертні, — відповів тихо, зазирнувши у вічі, — а те, що ви така, сумніву немає. От тільки розгадати, що у вас особливого, — Джуліан плеснув у долоні. — Не забувайте, я поціновувач краси й естет, у моїй оселі багацько всяких цікавих речей, що встиг з фамільного замку врятувати чи викупити на аукціонах.
Вона відпила солодкого чаю з м’ятою, здригнулась від чергового колючого погляду незнайомця, що стояв у другій частині залі й споглядав на них.
— Хто цей рудий?
— Барон, — сухо мовив цілитель й скривився, — живе далеко, але підлабузник це той. Напевно вже прораховує, як вами скористатись й бажає мені смерті, бо по його міркуваннях, я встиг першим.
Вона прочистила горло.
— Тобто я експонат для колекції естета й важлива шахова фігура на дошці політики клану?
— Я б так не сказав, — він зробив паузу й посміхнувся, поправив складку на чорному піджаку, — щодо першого. У смертних багато чого цінного можна знайти окрім краси, а от щодо другого. Так! Й ви самі це розумієте, чи не так?
Феліція легенько кивнула й поморщилась.
— А ти, для чого ти хочеш мене використати, Джуліане?
— Я не схожий на решту вампірів, — невдоволено мовив він й глянув на неї з докором, — в мені теж королівська кров є, але не від роду де Морвудів. Мій батько ще до своєї смерті став частиною клану Пантери, тобто цього.
— Я й не знала, — вона фиркнула, відставила від себе чашку. — Алан мені тільки про ваші звичаї розповідав, але про політику, інші клани й королів — ні.
— Думаю, — він хитро всміхнувся, — зможемо виправити це упущення, але не сьогодні. Значить ви майже не говорите з ним?
— Гарна спроба, — дівчина хмикнула, — але залишишся без відповіді.

Джуліан замовк, задумливо споглядав у вміст своєї чаші. Вампіри оминали їх стороною, навіть Маргарет не турбувала лишній раз, тільки показувалась на очі. Фелі відчувала себе особливою, й не тільки… Здогадувалась прекрасно чим поплатиться за такий привілей. Рудоволосий перемістився ближче, вже стояв біля одного з камінів, але спостерігань не залишив.
«Я потім Алану розповім, ще вигадаю, щось, щоб він почав ревнувати, ти ж розумієш, що він тебе у порошок зітре?»
У повітрі вже звично для неї панував аромат троянди та мускусу. У цілителя вона спитала про такий нюанс, але той тільки руками розвів й потилицю почесав, намагаючись знайти відповідь у бездонній, як здавалось, пам’яті. Призначена захотіла скористатись силами. Іноді на неї таке находило — неконтрольоване бажання побачити нитки й туман, що сповіщає про атмосферу. Їй цікаво, як буде виглядати приміщення заповнене декількома десятками вампірів. Не вдалось. Енергія всередині не хотіла відзиватись, ніби сховалась в уявний будиночок.
«Дивно, — подумала, знову споглядаючи на рудого, що не полишив своєї справи, привертаючи до себе увагу, — перестань на мене глядіти!»