19

Гарос був перед очима у спогадах. Цей навіжений викладач сьогодні вампіром став, що випив кров Феліції. У переносному сенсі, але все ж, відчувала вона себе замученою, наче й справді втратила щось цінне й організм оговтувався від шкоди. Допит по предмету, що він влаштував, був феєричним по спробах вчепитись до неї. Потім викладач виніс мозок, вбив останні нервові клітини, як кажуть, на консультації. Рена ледь заспокоїла її ще у Виші, бо Феліція розплакалась, коли вийшла з кафедри.
Наразі вона направлялась у кімнату, відмахнулась від допомоги Маргарет, бажаючи відпочити. День виснажив. Їй все ж хотілось дізнатись, чому Гарос її не полюбив, навіть ненавидів, виділяв серед усіх студентів по-особливому… Чим вона йому насолила?
Дівчина кинула сумку на підлогу, зібрала всі необхідні речі, вирішивши прийняти душ. Несамовитий крик вирвався з її горлянки, коли Феліція відкрила двері ванної кімнати й побачила дивну істоту, що якраз стояла біля напіввідчиненого вікна. Вона й зимовий холод не помітила одразу.
— Р-р-р, — видало чудовисько.
Суха, зморщена шкіра, гострі зуби, що, напевно, здатні розірвати плоть живого організму, якщо потрібно буде. Подоба довгого волосся, плащ, схожий на лахміття замість одягу. Істота дивилась величезними, чорними очима й… Вклонилась! Готувалась до нападу невідома чи ні, але Феліція заволала вдруге, надриваючи голосові зв’язки.
Серце ледь не вискочило з грудей. Вона кинула всі речі, прикрила двері й вибігла у коридор, наче їй загрожувала небезпека. Істота слідом не побігла, але у домі здійнявся ґвалт. Ледь не спотикнулась об доріжку, що лежала у проході.
Алан з’явився у халаті, накинутому на вологе тіло, з волосся його крапала вода. Призначена тут же сховалась за спину свого вампіра. З’явився Чезар з охоронцями, що тримали зброю напоготові.
— Що сталось? — спитав король вампірів.
— Там, — на очах були сльози від переляку, вона показала на двері своєї кімнати, — у ванній, хтось. Якась потвора!
Алан залишився біля неї, обійняв. Феліція тремтіла, ноги були ватяними.
«Ще цього не вистачало, — подумала вона, — цей день зведе мене з розуму».
Всупереч очікуванням, вампір, замість заспокоєння, відвів її до стіни й почав допит.
— Як виглядала істота? — голос був тихим, сухим й серйозним.

Дівчина описала йому побачене. Вампірський король скривився й задумався, зазираючи дівчині у вічі, потім — притиснув до себе й поцілував у лоба. Повів у свою кімнату. Вона залишилась на самоті, тремтіння нікуди не ділось. Феліція відчула себе маленькою дитиною, наляканою до смерті. Спершу Гарос, потім — чудовисько, що буде далі? Хотілось сховатись під ковдру, наче там було безпечне місце. Одяг деінде був вологим через Алана. Вода у ванній — ввімкнена. Вона чудово чула, як та стікає на плитку. Затремтіла ще дужче від думки, що її потрібно вимкнути.
«А якщо й тут є та істота?»
Щось скрипнуло. Феліція крикнула й вибігла у коридор, шукаючи хоч когось, хто зможе створити примарну картину захисту. Алан уважно вдивлявся в сліди кігтів, що чудовисько залишило на дверях ванної, навіть не помітив, як вона підійшла до нього.
Чезар бідкався, видивляючись у вікно, охоронців тут вже не було.
— Що тут? — спитала вона, ховаючись за спину чоловіка. — Мені страшно.

Добре, що Рени не було дома. Та пішла гуляти з новим хлопцем, відходити від пар й пити глінтвейн. А то потім Феліція наслухалась, як вона чудово виглядає поряд з вампіром й що вони непогана пара. Тільки зараз вона побачила пелюстки троянд, що лежали у ванній. Підійшла ближче, там були всі квіти подаровані їй, поломані, потрощені, наповнюючи ванну, немов вода з піною.
— Фу, — її ледь не знудило, — тут мускусом пахне, що задихнусь.
Алан поглянув на неї й поморщився.
— Повітря зимове, свіже, — мовив він, крокуючи до неї. — Запахів тут немає, вікно ж навстіж відчинене.
Сироти пройшлись по тілу. Вона оглянулась у пошуках дурману, що хотів задушити й життя забрати. Знаходитись тут було неможливо. Феліція вибігла у коридор, сіла на підлогу й стала чекати.
— Все в порядку, — шепотіла дівчина сама до себе, — от тільки речі розкидані й троянди зіпсовано.

Вампіри говорили між собою на невідомій їй мові. Чезар був спантеличений, знизував плечима, активно жестикулював. На мить їй здалось, що слуга наляканий. Алан же зберігав спокій, не зважаючи на зовнішній вигляд, бо скоріше за все, він із душу вибіг на ходу одягаючись. Феліція не зважала на Маргарет, що принесла заспокійливий відвар. Потім — з’явився Джуліан, занепокоєний. Коли побачив її — наче камінь з його плечей впав, здалось, бо він глибоко видихнув за спиною у Маргарет, що опустилась біля Феліції. Непомітно кивнув, потім — привітався з ними й покрокував до глави клану.
Будинок ожив. Якщо його жителі, вже на ранок, оговтались від лекції його господаря, що сучасні пані мають все одно бути вихованими не зважаючи на часи, бо бачте, вампір почув у розмові Рени з Феліцією фразу «стриптизер», коли вони йшли по сходах й обговорювали подробиці дівич-вечірки. Вона всміхнулась від спогаду й перекошеного від ревнощів обличчя Алана, що виплило зі спогадів. Збагнула, що наразі він походить на того, хто роздягається за гроші, адже бігає по дому майже голяка.
— Про що вони говорять? — спитала у Маргарет, відпивши заспокійливого.
Та зам’ялась, почервоніла.
— Володар вам сам все розповість.
— Зрозуміло, — буркнула Феліція, відвернувшись від служниці.
Страх змінився злістю, бо Алан не хотів, щоб вона знала про невідому істоту. Джуліан морщився, дивився по сторонах, потім — підійшов до неї й опустився на коліна.
— З вами все добре? — збентежено спитав цілитель. — Тварюка не завдала шкоди?
— Ні, — Феліція мотнула головою.
Він доторкнувся пальцями до браслета, непомітно для Маргарет. Феліція відчула прохолодні пальці.
— Чому вони говорять незрозумілою мовою? — вказала вона на Алана. — Щось страшне й серйозне?
— Ну, — він задумався, — у подібних випадках легше розмовляти, так сказати, рідною. Щодо іншого питання, пані, тут я безсильний.
Він поглядом вказав на браслет й кивнув. Феліція це ніяк не трактувала.
— Що це ти тут робиш? — король вампірів вийшов у коридор, віддав декілька наказів охороні, що невдовзі з’явилась.
— Пульс рахую, — сухо відповів цілитель. — Заспокійливе дали, без моєї згоди, а там…
— Ти вільний! Я сьогодні сам подбаю про свою пані!
Алан відсторонив підопічного від неї, що викликало у дівчини чергову бурю емоцій.
«Невже він догадався? Тоді для Джуліана прийде кінець? Чи є інша причина?»
Вона не зводила погляду з вампіра, якому була призначеною… Незрозуміла тінь емоцій на обличчі. Було важко їх ідентифікувати.
— Феліціє, — де Морвуд допоміг їй піднятись, голос його потеплів. — Бери речі й поки поживеш у мене.
До появлення моторошного чудовиська, вона й кроку не ступила у сторону спальні Алана, але наразі обставини змінились. Феліція зібрала необхідне, морщилась від гіркоти відвару заспокійливого, що більше нервів додав своїм смаком. Коли вони зайшли у кімнату Алана, дівчина не дала йому пройти далі, вхопила за ліктя.
— Що то було?
— Воду потрібно вимкнути.
Він висвободив руку й пішов у ванну. З’явився через хвилину. Феліція сиділа на краю ліжка й погляду не спускала з короля вампірів.
— Ну? — сухо мовила дівчина. — Ти й далі будеш приховувати? Чужа для мене мова, накази, ще що…
Алан прочистив горло й сів біля неї. Що цікаво, халат він не змінював. Волога тканина прилипала до міцного тіла й дівчина посунулась від чоловіка.
— Якщо говорити відверто, то я вперше стикаюсь з таким, — він шепотів, задумливо, зазирнув їй у вічі, ніби шукав відповідь, — можливо це стражі артефактів, але…
— Що?
— Тоді б прийшли до мене, а не у твою кімнату. Тварюка там часу провела вдосталь: потріпані букети тому доказ, ще ми й гадки не маємо, як вона могла забратись на таку висоту й куди зникла.
— Чудово! — плеснула долонями вона. — Спочатку — ти зі своєю сімейкою, потім — найманець, тепер ще до списку тих, хто хоче крові моєї випити до останньої каплі додався якийсь монстр!
— Тварюка втекла, зараз немає чого боятись.