18

Алан йшов по доріжці серед дерев. Пологовий являв собою закриту територію, де був здоровенний парк. Але для нього заборон не існувало. Майже. У перехожому він впізнав вітчима Феліції, поглянув на заклопотаного чоловіка. Відбиток магії, що був за ним одразу не сподобався вампіру.
«Перевертні, — майнуло у думках. — Й тут вони наслідили».
Потрібно було поспішати, не зважаючи на відгомін від зустрічі з тим, кого Феліція не любила, та й не говорила вона, що Том до неї добре відносився. Він завжди знаходив у доньці своєї коханої якісь недоліки, завжди шукав конфлікту. Повітря було чудовим, сніг, зима у всій красі. Вночі дерева присипало сріблом й він почував себе, наче в казці, не зважаючи на прожиті роки та й на те, що природа вампіра не вписується в ці умови.
Вампіри були створені від людей. Це так. Навіть діти у них народжуються спочатку людьми, але проходять ініціацію у дитячому віці, там вона не має таких плачевних й болісних наслідків, як у дорослому. Чистота крові — поняття плавуче, її іноді потрібно було розбавляти.
У нього прокинулись спогади про дитинство Герберта, про те, як він взяв на руки первістка на руки. Хотілось Алану знову пережити щось подібне. Він шукав ту, з якою його наразі пов’язувало більше, аніж може здатись, на перший погляд.
Вагітна, чимось невдоволена, йшла серед парку, задумлива. Вона тримала руку на животі, закутана у шарф, щоб не захворіти.
— Ось ми зустрілись, Ксантріє, — розпочав він, — роки пройшли, а долі все-таки перетинаються.
Мати Феліції глянула на нього приголомшено. Ледь не впала від подиву, а вампір злякався, що стане причиною передчасних пологів. Обійшлося.
— Ти? — перепитала жінка, що зняла рукавички й ущипнула себе за шкіру, мов хотіла прокинутись.
— Так, тобі не здалось. Я тут. Живий й здоровий!
Перехожі недобре поглянули на них. Навіть підійшла медсестра, як йому здалось, перепитала чи все у порядку. Його співбесідниця заспокоїла ту, сказавши, що затримається на хвилин десять ще на свіжому повітрі.
— Я прийшов поговорити, — почав вампірський король, як тільки видалась нагода і їх кроки по засніженій алеї зрівнялись.
— Цікаво про що? Про події минулого чи…
— Й минулого, й майбутнього, — кивнув де Морвуд, — той порятунок я тобі ніколи не забуду, юна мисливице.
— Багато часу пройшло з того часу, я поплатилась за свій вибір.

Він хмикнув. Навіть не міг збагнути повністю жарт долі. Жінка, що колись врятувала йому життя, стала матір’ю його призначеної. Таємниця відкрилась не одразу, адже Ксантрія змінилась за ці роки, хоч й була одним з полювальників. Колись.
— Тобі добряче перепало? — спинився він й заглянув їй в очі. — Я намагався тебе віднайти, от тільки…
— Я добре за собою замела сліди, як й Едвард, — співрозмовниця похмуро всміхнулась. — Вже після того, як кару винесла.
— Смертна, чиє призначення вбивати подібних мені — зжалилась, — Алан перевів погляд вперед, доріжка йому здавалась нескінченною.
Дерева, дерева й мало людей. Все засипане снігом, тільки пташки деінде літають й сонце виглядає з-за хмар.
— Я знала, що тебе підставили, королю, — прошепотіла вона й зітхнула, — знала, що смерті твоєї хотіли керівники Ордену, але тільки й добряче визнала, що буде, якщо забрати життя вампіра несправедливо.
Він кивнув. Байка, що вампіри цьому світу потрібні не просто так, знаходила своє підтвердження. Вбивати одне одного без причин дорівнює гнівити долю й тих, хто створив ці закони. Мисливці це добряче вивчили, от тільки нехтують правилами іноді, з політичних поглядів, зрозуміло. Їм немає вигоди від керівників кланів і їх впливу на людський світ.
— Я ніколи не повернусь в Орден, — вона похилила голову, — після того, що дізналась. Я випила води з Джерела й мене тепер немає сил, як у моїх нащадків.
Слова звучали відлунням в його голові. Алан знав, відчував, що це не так. Він нарешті зрозумів невловну силу, що іноді з’являється біля Феліції. Маленький відголос того, що викликає сироти на його спині. Це здібності мисливців, що іноді змішуються з особливостями призначених.
«Це ж яку вибухову суміш я хочу кохати? — задумався він. — Кого втягнув в інтриги клану й поставив біля себе?»

Він здогадувався про можливі наслідки й затамовував подих. Феліція мала складний характер, це так. Життя змусило її ставати сильною ще з дитинства, донька двох мисливців, призначена вампіра… Доля випробовувала її з кожним прожитим роком. Сни — мала частина неприємностей. Додаємо сюди витівку Вінсента з еліксиром ініціації, спробу нападу й найманця, сни, й невідомого, що хоче її забрати в Алана з під носа, використовуючи всі можливі способи. На квіти, вампір ще зміг закрити очі. На прикрасу, що за традиціями вказувала на наявність іншого залицяльника він буде дивитись уважно. Тим паче браслет був непростий, артефакт середньої сили, що мав захисну дію, міг відлякувати перевертнів чи вампірів, ставив ментальний щит, якщо так висловитись можна. Щось подібне король вампірів подарував Рені, тільки це була підвіска на ланцюжку й мала вона за метою, щоб ніхто з його людей не зміг гіпнозувати дівчину чи намагатись читати думки. Тепер все складалось в цікаву картину, місцями похмуру, іноді — з просвітами сонячного проміння.
— Не сказав би, іноді у Феліції з’являються відгуки енергії, — говорив він тихо, наче хотів влаштувати заколот проти влади й боявся, що їх викриють.
— Ти… — Ксантрія перевела дух, — ти знаєш мою доньку?
Він прочистив горло й опустив погляд.
— Я відаю, що вона не хотіла турбувати тебе змінами у своєму житті, через твій стан, — він показав на живота, — але… Феліція моя призначена, як виявилось.
Алан очікував того, що його співбесідниця на цей раз втратить свідомість від подиву чи доведеться її нести у пологовий на своїх руках, от тільки вона віднеслась до інформації спокійно.
— Я не знаю, що гірше. Те, що все ж доля її до вампірів завела, — задумливо мовляла жінка, поклавши руку на живіт, — чи те, що нас очікує, якщо полювальники знайдуть її й тебе зі мною.
— Її захищу, — Алан перехопив тростину, стиснув її сильніше, — вона потрібна мені, розумієш?
— Ми з її батьком купали у джерелі дитину, — Ксантрія поглянула у небо, — це було небезпечно для нас, адже колишніх мисливців в основному люблять вбивати, але… Це неможливо! Розумієш? Ми з Едвардом відреклися своїх сил й вмінь! Розплавили зброю, броню, спалили всі записи. Змінили імена! Довго в одній країні не затримувались!
— Спокійно-спокійно, — він доторкнувся її плеча, — я не хочу передчасних пологів.
Вампір показав на її живіт.
— Я розумію, що інформація звалилась, як сніг на голову, в буквальному сенсі, бо вночі він йшов, але… Часу обмаль, хмари находять одна на одну, ти повинна знати.
Жінка положила руку на лоба.
— Я не можу втекти з міста, — застогнала вона, — у мене чоловік, хоч який не який, малий син й ще один…
— Дам вам захист, — вирішив де Морвуд, подумавши, — забезпечу всім, чого тільки душа забажає.
— Феліцію так до себе заманюєш? — Ксантрія звузила очі. — Знай, нашкодиш їй — забуду, як врятувала, сама за неї всі кістки тобі переламаю, а перед тим приготую деякі еліксири, що заблокують твою регенерацію й позбавлять сил.
— Кажеш, спалила всі знання? — він хмикнув й глузливо поглянув на неї. — Допомога — відплата за минуле, будемо вважати так. За роки набігли проценти й не смій носом крутити, Феліція хвилюється за тебе, я це бачу й відчуваю.
Вона нічого не відповіла, почала крокувати у сторону пологового. Алан йшов за нею слідом.
— Де її батько?
— Поняття не маю, він зник з нашого життя, якщо так висловитись. Своє влаштовує, — Ксантрія насупилась, наче не хотіла ворушити спогади. — Не питай, а? Зроби послугу.
— То як, ми домовились, ти даєш дозвіл на стосунки з Феліцією? Я її від себе не відпущу, сама розумієш.
Жінка обернулась й хитро всміхнулась.
— Хай сама обирає свою долю.
Алану не сподобалась її реакція, здавалось, що Ксантрії відомо набагато більше, аніж йому.