17

— Що незрозумілого у фразі: «Тобі потрібно триматись від Феліції якнайдалі?»
Алан споглядав зброю, що поклав перед ним Вінсент. Як завжди — тільки почали обговорювати майбутнє клану, одразу онук втнув пригоду. Він не міг не помітити з якою ненавистю на Джуліана, що повідомив новину, дивиться і Герберт, і його син. Навіть Анетт не приховувала злість, хоч цілитель був не винен. Тільки Іда полишила емоції, бо її ціллю був король вампірів. Це можна було зрозуміти, побачивши її одяг.
— Що ж, — розрубав тишу у кабінеті Алан, — я ще подумаю, чи підеш ти за мій стіл на вечері. Але одне скажу точно — можеш збирати валізу на тиждень у фортецю.

Він вдарив долонею по столу, стримуючи злість, намагаючись зберегти спокій. Бажання розірвати на куски Вінсента виростало з кожним днем. Багато від онука проблем. Алан зітхнув. Був такий чудовий день, що подарував йому підказку для артефакту, яку ще потрібно було розшифрувати.
— Завтра до тебе прийде страж, — глава клану вхопився за тростину й поглянув на свій ближній круг, — він буде мати владу над тобою стільки, скільки скажу. Й у фортецю супроводить, й буде слідкувати за покаранням.
Він говорив холодно. Нащадки клану не часто отримували подібну кару, але що буде, якщо Вінсент нашкодить його призначеній? Тоді Алана вже ніхто не стримає.
— Сину мій, — чоловік поглянув, на того, хто сидів біля Анетт, — ще один проступок Вінсента й ти залишиш свою баронську печатку на цьому столі.
Він не чекав реакції, знав, що Герберт й так не радий останнім рішенням глави клану. Але його ніхто питати не збирався, його робота — підкорятись старшим.
— Я не ліз у виховання твого сина, донько моя, але ти чудово знаєш, що разом з чоловіком у його проступках є ваша провина.
Жінка потупила погляд, покусувала губи.
— Знак першої жінки клану повинен опинитись біля мене зараз!
Хвиля обурення пройшлась по кабінету, навіть Джуліан не ховав здивування, дивився на володаря спантеличено. Анетт ледь піднялась, підійшла до робочого столу та тремтячими руками поклала на нього брошку, усипану дорогоцінним камінням та перстень-печатку.
Алан прекрасно знав — наразі ніхто не буде противитись його волі, укуси від гадюченят будуть потім… Маленькі, зовсім невразливі для нього, але вони показують істинне лице його родини. Джуліан прочистив горло.
— У прикрас буде нова власниця? — запитав цілитель схвильовано.
— Ні, — відчеканив глава клану беручи до рук відзнаки й ховаючи їх у шкатулку, — я не буду офіційно звалювати цю тяжку ношу на Феліцію, вона не раз зазначала у розмовах, що їй це зовсім непотрібно. Але це означає, що статус першої жінки клану належить їй по праву, як тій, що приймає моє кохання.

Тиша переповнювала кімнату. Алан, здається, чув, як слуги стіл у столовій сервірують й готують страви. Стільки здивування на обличчі сина й онука він ще не бачив.
— Ну, Вінсенте, ти радий? Отримав по заслугах ще й батьків підставив під меча справедливості!
Той, до кого говорили насупився й схилив голову, очевидно, зрозумів, що відовідати щось — робити собі тільки гірше. Стук у двері ніби протверезив його співбесідників. Чезар ввійшов й сповістив, що всі приготування завершено, також, що квіти чекають на власниць.
Алан вручив Іді і Анетт невеличкі букети білих троянд, такі ж чекали на Рену з Маргарет, а ось найбільший — для Феліції. Вампір вирішив самостійно віднести їй у кімнату.
Вона сиділа на підлозі біля ліжка, одягнена у бежеву закриту сукню, з голови до п’ят й ножницями шматувала тканину іншого плаття на маленькі кусочки, ніби хотіла зробити конфетті.
— А це ти? — мовила дівчина відсторонено. — Красиві квіти.
Він вручив їх призначеній, але бажаного ефекту не побачив. Так, червоні троянди були кращими за ті, що подарував таємний шанувальник, от тільки Феліція й оком не повела, машинально подякувала й полишила дарунок на ліжку.

Вампірський король ледь стримав хвилю злості, адже рідко хтось його ігнорував, особливо жінки. Він стояв, дивився на неї, шоковано. Призначена продовжувала працювати ножицями, ніби забула про нього. Чоловік прочистив горло. Ніякої реакції. Повторив знову, розуміючи, що якщо дійде до третього разу, то він буде кашляти.
— Що я повинна тобі відповісти? — тихо почала Феліція, не відриваючись від заняття. — Подякувати, що ти з’явився у моєму житті й тепер мені немає куди подітись? На колишню квартиру я не сунусь, знаєш чому. Самою жити — тепер небезпечно. Так ще й твої нащадки зруйнували всі уявлення про безпеку у твоєму домі.
— Вінсента буде покарано, він приносив щирі вибачення.
— Охоче вірю, — буркнула дівчина.
«Якщо вона мене через нього зараз зненавидить… Отримає на горіхи весь будинок, — промайнуло у його думках. — Стовідсотково! Головне, щоб мені не набридли постійні сварки і з’ясування відносин».
— Раніше мене тільки сни бентежили, — Феліція покинула справу, ножиці поклала підлогу, підкинула кружечки з тканини, посміхаючись, — зараз, так, їх стало менше, але… Краще б я зовсім не намагалась з’ясувати звідкіля вони, для життя краще вийшло б.
— Я в сотий раз повторюю: знайшлись пригоди б на твою голову. Ти — призначена, — він перейшов на шепіт, — не пов’язані зі мною, але доля подарувала випробування теж.
— Не буду навіть міркувати, що краще…
— Ну, в мою спальню права ніхто заходити не має, — він ледь стримав посмішку, — можеш туди перебратись, якщо є на те бажання.
Феліція тут же підскочила й опинилась біля нього, зазирнула у вічі.
— Біжу й спотикаюсь, — пробуркотіла вона, — ти жартуй-жартуй, да не загравайся, я спати з тобою на одному ліжку не збираюсь. Ми не настільки близькі.
«Це ми ще побачимо, — хотів мовити чоловік, але стримався. — Час все розставить на місце».
— Не ввічливо змушувати гостей чекати, — він подав їй руку, — ми йдемо, чи будемо ображатись ще? Потім, якщо є бажання, я тебе втішу.
— Якось обійдусь, — фиркнула дівчина й попрямувала до дверей. — Ти тут так і будеш статую зображати?