16

Здивував, так здивував, червоний, як кров, букет троянд, від якого навіть у Рени перехопило подих. Та перестала обговорювати Гароса й забула про турботи зимового дня, спільний проєкт та скоре весілля офіціантки з «Білої зорі», де вони будуть відігравати ролі дружок. Замовкла, милуючись красою. Кур’єр нічого не повідомив Феліції, тільки попросив, щоб та поставила підпис.
— Замовлення було анонімним, — прощаючись випалив юнак, вочевидь, змилувався.
— Дивись, тут ще невеличкий пакет, — Рена охнула, — а в ньому — коробочка…
Феліція видихнула, приходячи до тями, забрала пакунок у подруги з рук та подивилась прямо й ледь не зомліла. Там, серед снігу та прохожих, що ходили по своїх справах, серед студентів, що поспішали додому чи на пари… Стояв Джуліан. Він поглянув на екран смартфона, щось натиснув, а потім підніс до носа гілку червоної троянди. Яскравої, такої як в букеті. Потім, посміхнувся, відламав бутон й прикрасив ним свій піджак, сховавши його за курткою.
— Яка краса, — воркувала Рена, — хороший в тебе залицяльник. Хороший.
Феліція не звертала на подругу уваги, рука потягнулась до кишені, де лежав смартфон.

«Пані! Чи краще вас називати володаркою?
Володаркою мого серця — цілком. Це єдиний подарунок, який я можу зробити, не привертаючи сильної уваги до своєї персони й не викликаючи гніву іншого вашого… Шанувальника. Я буду радий побачити вас у своїй прикрасі. Іноді я полюбляю займатись ювелірним мистецтвом. Якщо сподобається —  радий. Ні… Хай стане приємним спогадом, але якщо ви одягнете браслет найближчими днями в моїй присутності, це буде означати хоч якийсь шанс на боротьбу, де я завідома програю».

Вона прочитала повідомлення у месенджері на одному диханні, ледь не роззявила рот від подиву. А Джуліан… Той, всміхнувся, накинув капюшон й зник за поворотом, наче й не знаходився він тут хвилину тому.
— Ну й ну… — видавила з себе Феліція.
— То від твого того з волоссям довгим? — запитала подруга, вже зробивши фотографії з букетом й задоволено дивлячись у телефон. — Ти ж переїхала до нього жити.
Феліція здивовано дивилась по сторонах, зі страхом, що десь міг сховатись вартовий Алана й він бачив те, що відбулось неподалік її Вишу.
— Чекай, — Рена ледь не випустила величезний букет з рук, — а який сенс йому щось дарувати, якщо ти прийдеш додому? Чи він романтик?
— Алан сьогодні зайнятий, — тихо відповіла Феліція, — за містом, вирішує свої справи.
Дівчина потягнула подругу за собою в кав’ярню. Часу залишалось обмаль. Ще треба було пережити одну пару у Гароса, але Джуліан не давав спокою в думках.
«Нащо йому це? — міркувала вона вже на занятті. — Алан чітко дав зрозуміти, що когось другого біля мене не стерпить, а долі бідолахи, який наважиться залицятись до мене, можу тільки поспівчувати».
А браслет був гарним, непримітним, тільки у формі троянд були рубіни, що замінювали бутони, доповнюючи срібло. Вона залишила його в коробці, не хотіла кидати виклик долі, адже пригод з проблемами й так багато було. Чого тільки вартувала недавня знахідка на колишній квартирі, від неї її кидає в піт, тільки варто згадати ту похмуру картину.

***

Тимчасова домівка, як її називала Феліція, зустріла гостями. Алан сидів у вітальні, куди одразу провела дівчат Маргарет. Він велично тримав кубок у руках, біля себе — тростину, щось було у ньому загадкове, чорний костюм, сорочка — червона, а волосся вільно лежало на плечах, темне як ніч. Затишна раніше кімната для неї перетворилась на катувальню, атмосферу не рятувала навіть дорога обстановка. Король вампірів сидів на невеличкому диванчику один — навпроти Герберт з сином, дві невідомі жінки й Джуліан з Чезаром. Вони про щось говорили коли Феліція зробила перший крок у кімнату, але Алан подав знак й його співбесідники замовкли й поставив кубок на журнальний столик. Їй не хотілось знати достеменно, що в ньому було — вино чи кров.
«Він же повинен бути біля замку у лісі. Дивно-дивно», — вона поглянула на його співбесідників, ті були задоволені чимось.
Всю увагу чоловік зосередив на ній, а потім — на Рені, що тримала якраз букет у руках й не хотіла випускати його зі словами: «Дай ще потішитись трішки, мені ж ніхто такого не дарував».
— У вас хороший шанувальник, Рено, — сказав він, підіймаючись, — красиві троянди.
— Так це Феліції, — сором’язливо мовила дівчина. — Я просто так… Радію.
Вона була б ладна прибити подругу у цю секунду, адже сподівалась, що зможе спокійно пронести квіти у кімнату без зайвих питань. Алан хмикнув. У очах його Феліція побачила бурю, що тільки починається.
— І хто ж цей смертник? — спокійно мовив він. — Охоче запрошу його на дуель.
— Захотів залишитись анонімним, — Феліція поглянула на букет. — Просто кур’єр вручив біля Вишу.
— Я потурбуюсь про квіти та занесу у вашу кімнату, — Маргарет підійшла до Рени й натягнула посмішку, — не варто з ними по всьому дому тинятись.
Король вампірів насупився, задумався, а його піддані спостерігали мовчки, але в очах Герберта дівчина побачила зловтішність, Вінсент дивився на вміст свого кубка задумливо, жінки зацікавлено спостерігали, приховуючи хижі посмішки. Джуліан залишався незворушним, правда, бутона троянди на його одежі не було. Чезар насупився, наче сприймав примарного суперника глави клану, як власного. Потрібне Феліція помітила, особливо направлену в її сторону неприязнь. Думки одразу почали підкидати варіанти того, хто міг скористатись послугами найманця.
— Що ж, значить буде про що сьогодні поговорити з твоєю охороною, — Алан плеснув у долоні. — Можливо вони хоч щось бачили, а не просиджували штани у машинах.
«Все-таки вони там постійно, — міркування підтвердились, вона звузила очі, — бідний Джуліан, якщо його бачили».
Рена видала нервовий смішок. Фелі залишалась спокійною, старалась тримати емоції в залізній хватці.
— Говори, — вона ступила один крок вперед й поглянула йому у вічі, — мені приховувати нічого, — дівчина доторкнулась його долоні, — як завершились пошуки? Не очікувала тебе сьогодні, он, прийшли проєкт робити по готельєрству, можливо залишиться у нас на ніч або декілька днів.
Алан хмикнув, обійняв призначену за талію, показав Рені на інших.
— Приєднуйтесь, я завжди радий гостям у нашому з Феліцією домі. Залишайтесь на скільки вам потрібно й не соромтесь у своїх потребах.
Він зробив невеличку паузу, Рена сіла на вказане їй місце біля Чезара, слуга випрямив спину.
— Ви всі чули про Феліцію, дехто — бачив. Чоловіків ти знаєш, люба, — вампір поглянув на неї питально, дочекався згоди, — а ось наших супутниць — ні. Радий вам представити свою кохану.