15

Сидячи у кабінеті посеред білого дня він знав, що її переслідують сновидіння й гадки не мав що з цим поробити. Один день все вирішив — загасив невгамовний характер Феліції, мов багаття вода. Феліція висловлювала невдоволення, ледь не жбурнула в нього чашкою з чаєм, коли згадала, що саме він переодягав її, коли та була без тями, хоч і у присутності Маргарет. Зрештою,вона погодилась на умови спільного прожиття, скрипіла зубами, адже не хотіла покидати роботу й ставати його утриманкою. Але в Алана були свої пріоритетні плани, вже другий день він змушував своїх підлеглих землю носом рити, слідкувати за Гербертом та Вінсентом. А Павука, так називали того у клані, що займається політикою таємниць — розвідуванням секретів інших сімей вампірів, змушував турбувати ниточки своїх тенет по всіх куточках світу. Було в цих днях багато розмов, думок, доносів. Але страх він відчував тільки тоді, коли згадував про батька, що міг докласти темну руку до цієї справи.
«Невже знову? Хоче мене знищити, щоб я йому не нагадував про матір? На цей раз протистояння на смерть?»
Іноді голова боліла від турбот, все-таки вампіри, як повноправні жителі цього світу, також мають свої страхи та переживання. Алан чудово здогадувався, що ця сутичка з Касіусом — його батьком для когось стане останньою. І так, останній не побоїться перейти правила полювальників, пожертвувати своїми людьми, наче пішаками, повести на бійню. Алан закарбував у пам’яті — батько порушить домовленості, тільки знайде вдалий час, все він зробить задля своєї мети. Попелища залишені після нього достатній доказ.
«Хто мені допоможе виходжувати її, якщо вона постраждає? Я ж нікого не підпущу. Хто буде їй допомагати лікувати мене?»

Глава клану прекрасно розумів — поки ніхто не здогадався за його недавній занепад сил, життя ще буде спокійним. Навіть Джуліан не знав та й не міг відчути, а йому Алан не довіряв настільки, щоб розповісти. При нагоді син або внук раді будуть отримати його владу та відправити у фортецю. Чи піде Феліція у холодні стіни разом з ним, чи залишать її при собі, чи буде жива — питання складне.
«Бідненька не розуміє, як пов’язані наші долі. Впертість показує, страх маскує, наче їй хтось зла бажає…»
Вампір зітхнув, дивлячись на зимовий день. Невдовзі вона повинна прийти з занять і він хотів, щоб все було добре. Сни, що показала їй ніч були пов’язані з його минулим, він це відчував, тільки не знав змісту.
— Часу мало, — сказав Чезару, як тільки той відкрив двері, — справи чекають.
— Я зв’язався з охороною й відправив до неї Маргарет, вони підуть по магазинах.
Алан кивнув, віднайшов скриню з темного дерева й пішов за слугою. Єдиним недоліком життя у багатоповерхівці було те, що спускатись довго у підвали. Будинок тепер належав вампірам. Сім’я одного з баронів викупила декілька квартир нещодавно, а коли в город навідався Алан, наказав йому віддати власність, звісно не без винагороди, але тепер у його розпорядженні декілька поверхів, де живе охорона та близьке оточення.
Він не хотів перебиратись за місто, чудово розумів — тут жити буде легко, як і серед натовпу сховатись, так і його призначеній на навчання й у справах бігати, так і йому.
Алан згадав роки життя, коли він королем був та й ті моменти, де він з вірним Чезаром спускався по східцях замку в темниці.
«Століття минули, багато чого змінилось, а дещо так й залишилось…»

Замучений вампір сидів у кайданах, на його обличчі було написане благання про життя або хоча б про легку смерть.
— Він не з тих, хто буде тортури терпіти, — зауважив глава клану, вмощуючись напроти бідолахи. — Можливо, розповість все швидко.
— Пане, так, — мовби прокинувся нещасливець, якому довелось побачити та почути те, що потрібно верхівці клану.
«Навіть артефакт не доведеться застосовувати, — подумав Алан. — Чудово. Не особливо хочеться світити ним перед кимось».
Він володів речами, що не були рукотворними, а за легендами — їх вигадав той, хто світ створив. Ще декілька були створені першими вампірами й мали таки магічний характер. Алан знав про десять артефактів, володів двома. Сферою, що чимось нагадувала земну кулю, була з каменю кольору дерева, та мала поздовжні розрізи, мов прикрасу. За допомогою неї можна було приглушити еманації болю живої істоти, що якраз можуть відчути полювальники. Сфера палає червоним вогнем, після її використання ще деякий час. Вогонь за структурою схожий на дим, не переноситься на предмети, та якщо руку до артефакту піднести, то можна відчути жар. Вампір ще раз поглянув на скарб у скриньці й притягнув її ближче до себе й поклав на нього руку. Можливо заручник подумав, що там знаряддя для катування, бо нервово почав озиратись по сторонах.
— Розповідай, — глава підняв долоню вверх, показуючи охоронцям, щоб ті відійшли від бідолахи, — й буде тобі щастя.
— У «Білій зорі» я був, побачив вашого сина, пане, та й онука, вони піднялись наверх, де є кабінет Давіда, — замучений, біловолосий хлопець наче трішки заспокоївся, але все одно кидав погляди на охоронців. — Я часто виконую доручення від барона Вінсента.
— Його позбавлено титулу, — буркнув Алан. — І володар тут я.
— Авжеж-авжеж, — поспішно виставив руки перед собою заручник, правда ті були закованими у кайдани, — я не хотів вас…
— Далі, — глава клану легенько вдарив по столу долонею.
— Не у твоїх інтересах випробовувати терпіння володаря, — прошелестів голос Чезара.
Той, як завжди, стояв біля дверей, склавши руки у замок. Алан чудово знав, що подібні речі забавляли старого друга, це хоч якесь різноманіття у житті, свіжі емоції, іноді — кров та нові пригоди.
— У закладі було декілька перевертнів, — затараторив заручник, — не чув, щоб їм назначали зустріч, але один з них все ж таки прошмигнув до кабінету.
— Он воно як, — задумався Алан. — Коли?
— На вихідних, в ніч з п’ятниці на суботу, — відповідь була швидкою, — я пішов за ним, так, але охорона не пустила.
Вампірський король хмикнув та поглянув на Чезара, той кивнув.
— Але вовкулака не заходив до них, адже барони просили не турбувати. Ніхто до дверей не мав права підійти. Я був на поверсі довго, сховався у темному закутку, є здібності до такого. Ваш син, пане, вийшов. А внук… Згодом пішов у залу. Перевертень з’явився за хвилин десять, й можливо він щось почув, дуже хитра морда в нього була.