13

— Вона — небезпека для нас, — проричав Герберт, ставлячи на стіл стакан з напоєм, — якщо батько правду сказав, то справи наші кепські!
У кабінеті Давіда, який вже став базою для таємних розмов, було по-особливому похмуро сьогодні. Вечір для вампіра був невдалим. Герберт зрозумів, що своїм людям немає довіри, хіба що тільки ближньому кругу, інші зрадять заради уваги глави клану й вигідних пропозицій. Декілька баронів, що були лояльні до нього, виказали занепокоєння, ще двоє натякнули на прихильність до Алана та сумніви у розумі його нащадків.
— Ну й ну, — видохнув Вінсент, — хто ж знав, ніби-то звичайна дівка, офіціанткою працює.
На сина дивитись — випробування. З однієї сторони — хочеться його бити за випадок на Месоліс, з іншої — подякувати за нові факти, можливо і неправдиві, але вони є.
— Тепер зрозуміло, чого він так в’ївся в неї, — продовжив співбесідник, поки Герберт намотував кола по кабінету, — якщо це правда…
— Вона ще може бути його призначеною, — мовив він, потер підборіддя, — а якщо наш уявний родич насправді живий — наша справа фортеця й сирі стіни, а може й домовина у холодній землі. Від таких союзів народжуються дуже сильні діти.
Вінсент фиркнув, жбурнув склянку на підлогу та замружив очі.
— Все ніби сходиться, — продовжив він, ігноруючи поведінку сина, — але щось мені не дає спокою…
— Треба було її прибити на Месоліс й не було б проблем, — пробуркотів Вінсент, піднімаючись на ноги.
— А потім спостерігати, як полювальники клан знищують, тільки в черзі вони другі, бо батько віддав би їм те, що залишилось після тебе від рук його найманців.
— Досить мене лякати, — голос співбесідника затремтів, — мене позбавлено печатки, люди стали гірше відноситись, деякі вже перебігли на сторону діда у питаннях нових законів, хоч ради ще не було, але слухи є…
Герберт перервав його слова підпотильником, від якого той ойкнув та зацьковано подивився на батька.
— Розуму набирайся, ще раз подібне втнеш перед главою клану, ще раз висловиш неповагу зітру в порох, в першу чергу ти підставляєш мене, коли до твоєї дурної голови це дійде?
Він не чекав відповіді від сина, злість і темрява, що вирували в його душі потребували виходу на волю. Хотілось піти на полювання, випити солодкої крові, побачити місто у вогні.
«Ні, — прикрив очі Герберт та провів долонею по волоссю, — ні… Мороку, йди від мене, не спокушай».
— Вона, — мовив він, збираючись з думками, — загроза! Так! Я все дізнаюсь, а ти поки сиди тихо. Я сам зроблю потрібне. Пішака у шаховій партії потрібно забрати до того, як він стане впливовим.
Розум його підказував, що Алан вже поставив дівчину за декілька клітинок до кінця шахової дошки, прикрив собою, підстрахував фігурами, щоб отримати бажаного ферзя, якого у нього поки не було. Герберт, стримуючи темні думки й голод, покинув заклад, зливаючись з темнотою вулиць.

***

Було щось в останніх днях зловісне. Феліція мала догадки звідки взялось дане відчуття, але вже як п’ять днів вампірська рать її не турбувала. Алан наче зник, хоч жив у домі напроти, не телефонував, наче забув про її існування. Вона вийшла на декілька робочих змін, хоч Давід зубами скреготів й не випускав до зали, а знаходив для неї інші доручення. Пройшло день народження матері, яке та зустріла у лікарні, адже була вагітною. Все наче йшло своїм ходом, але, водночас, картковий будиночок зруйнувався. Це відчувалось. Барт забув про неї — Феліція провела декілька ночей ридаючи у подушку, Рена розривалась між роботою та батьками й на подругу часу багато не було, Гарос допікав сильніше, підриваючи останні нервові клітини дівчини, яка стримувалась на парах, щоб не заплакати. Відчуваючи, що хвороба вже вирує в її організмі, дівчина прогуляла останні заняття, махнула рукою на пропущені семінари, якось вже було не до них.
Повернення додому стало незвичним, тільки брязнула ключами й на тобі, перша мить тривоги.
«Я ніколи не закриваю двері на один оберт замка, — задумалась вона, стоячи вже в квартирі, — дивно…»
Було тихо. Навіть надто. Зазвичай сусідські діти тупотіли зверху або доносились голоси звучних розмов, що нервувало Феліцію після робочого дня.
Сироти пройшлись по тілу, коли вона скинула верхній одяг та сумку. У вузенькому коридорі, лежав розбитий горщик з кімнатною рослиною. Фелі зітхнула, обережно пройшла до спальні. Білий килим, що вона купила на одну з перших зарплат, був багряним від крові. До горла тут же підійшла нудота, запах крові вдарив у ніс, жах вселився в душі, серце затарабанило, мов шалене. Вона прикрила очі, сподіваючись, що ця картинка всього лиш сон, щипнула себе, щоб прокинутись.
— Ні, — прошепотіла Феліція, — ні-ні… Цього не може бути, тільки не це…
Власник найманої квартири, скоріш за все, вирішив навідатись до оселі, знаючи, що дівчина буде на парах. Ось і результат: мертве тіло лежало посеред кімнати, горло було розірване. Кров була усюди: на стінах, на ліжку, на стелі, створювала страхолюдні узори. Вона тремтіла, стояла біля дверей, боялась ворухнутись.
«Тепер сни це реальність?» — подумала дівчина.
У тиші вона почула м’які кроки. З ванни на неї вийшов чоловік. Декілька секунд вистачило, щоб зустрітись з хижим поглядом — темні очі з вертикальними зіницями примружилися, а власник їх вискалився, мов звір. Її кров застила у жилах, від тієї аури, туману, що чоловік випромінював. Скрізь темнота, яка охоплювала кімнату. Непроглядна та, була темніше ночі, де багато людей полишали свої життя, сповнена криками болю та розпачу.
— Що це за…
— Архг, — вирвалось з його горлянки.
Феліція вмить забула про втому та хворобу, обережно ступила декілька кроків назад, та й ринулась у коридор, де прикрила вхід у кімнату. Не допомогло. Невідомий був сильним та швидким, ухопив її за ліктя, коли дівчина потягнулась за телефоном, що лежав на комоді при виході.
— Я не відпускав тебе, — пророкотав голос, від якого пройшлись сироти по тілу.
Цей погляд — очі стали нормальними, людськими, але у них було стільки злоби, що на добрий десяток Гаросів вистачило б.
— Йди геть!
Феліція в цей момент була настільки вдячна Рені, що подарувала їй вазу, яка стояла біля дзеркала, була готова співати хвалебну оду подрузі. Швидко вихватила її та опустила на голову лиходію. Той впав, загарчав. Вона не втрачала ні секунди, взяла телефон та ключі, мерщій вибігла у під’їзд закрила квартиру, щоб хоч якось затримати незваного гостя. Тіло тремтіло. Декілька сильних ударів вирвалось з-за дверей, слова невідомою мовою. Все змішалось.