8

Він стояв біля вікна, вдивляючись в темряву вулиць, в поодинокі світла в інших будинках, та все не міг збагнути, змиритись з реальністю. Сьогоднішній вечір — жменя снігу, яка потрапила за комірець: бадьорить, змушує активно рухатись від незвичного відчуття холоду і вживати нецензурні слова.
«Я навіть зупинився у будинку напроти, коли ще не знав про неї, та й квартиру обирав помічник».
Алан багато чого пережив: був і вінценосною особою, брав участь у війнах, потерпав від інтриг та підлості ворогів, кожен раз встаючи знову і знову від поразок, керував кланом, потім — спостерігав за правлінням сина й онука, пережив крах роду на королівському престолі… Кожне випробування він гідно пройшов, а тепер… Думки сплутались в голові в клубочок — спробуй розбери яка й де. Він сів у крісло, важко зітхнув. У кімнаті було приглушене світло, саме тут за ці дні перебування у місті вампір полюбив сидіти біля вікна й роздивлятись силуети будинків, наче щось змушувало його дивитись, шукати невідомий сенс.
«Ось, тепер дізнався», — подумав він.

Імпровізований кабінет вміщував в себе кілька пустих книжкових шаф, робочий стіл та диванчик. Декілька картин його улюбленого художника висіли на стінах темно-бежевого кольору. Алан досі не міг позбавитися захвату від майстерності митця, здавалось, що його роботи іноді оживали, розповідали свою історію спостерігачу. Скромний творець під псевдонімом «Морохір» залишався невідомим йому, хоч як Алан не намагався дізнатись про нього більше, застосовуючи свій вплив та зв’язки. Двері відчинились. Високий, худий чоловік ввійшов без дозволу, ніс на таці напої.
— Я заварив для вас чай, пане, — мовив Чезар.
Його волосся було коротким та світлим, віком вампір був на декілька десятків років старшим за Алана, ще служив його батьку. Але доля є доля, слуги змінюють сторону, обирають нового володаря з яким їм буде краще. Так і сталося з Чезаром. Він ще ніколи не бачив біля себе такої відданості, Чезару можна  довірити багацько справ і не хвилюватись, що все піде шкереберть, або він зрадить. За це й Алан його поважав і не жалів для свого слуги ні достатку, ні гарного відношення, хоч і його приналежність до простих вампірів іноді все псувала, але володар закривав на неї очі.
Чашка опинилась на столику, біля неї — невеличка тека.
— Як ви просили, — почав Чезар своїм звичним, спокійним голосом, — я знайшов інформацію щодо дівчини, чиє ім’я ви надіслали, але це не все, деякі файли за браком часу залишив на потім.
Легка посмішка ковзнула по обличчю слуги, що Алан радше назвав би маскою, аніж живою емоцією. Вампіри з плином років іноді втрачають здатність передавати внутрішні стани за допомогою міміки.
— Сідай, — мовив Алан, беручи до рук папери.
Хвилювання з кожною секундою розходилось по тілу, він боявся, що дізнається про Феліцію щось недобре. Все ж не кожен день трапляється на дорозі твоя призначена. Чоловік зітхнув: фото, потім  копії документів, номер телефону, адреса соціальних мереж, інформація про батьків та навчання.
— Все ніби звичайне, — тихо вимовив він, заспокоївшись, — ніяких зв’язків з криміналом, темних справ…
— Звичайна смертна, — додав Чезар, відірвавшись від духмяного напою, — батьки мені трішки дивні, але то таке.
— Ти завжди недолюблював людей, скільки я тебе пам’ятаю, — пробуркотів Алан, задивившись на фотографії Феліції.

Усміхнена дівчина викликала у його темній душі незвичні почуття: він і захоплювався тією красою, і боявся майбутнього, впливу призначеної на його скромну багатовікову особистість.
— Навіть попри вплив фанатиків, шрами від їх зброї ви все продовжуєте любити людей, пане, на відміну від мене. І чим ця смертна приглянулась вам?
— Дехто знову влип у пригоди, — зітхнув Алан, — якраз з тією дівчиною.

Чезару навіть імені називати не треба, він прекрасно знав репутацію онука Алана, як і весь клан.
— Намагався знову свою витівку втнути? — брови співбесідника трішки піднялись від здивування. — Що на цей раз? Вбивство? Пограбування? Домагання?
— Слава силам всі живі й цілі, — похмуро видав володар, відкинувшись на спинку крісла. — Але справу таку втнув, що якби полювальники дізнались би — доля клану була під питанням. Я своїми руками його б покарав, а може ще це зроблю…
Алан зробив невеличку паузу, задумавшись. Він знову підійшов до вікна, намагаючись поглядом знайти вікна Феліції, щоб побачити світло, чи силует дівчини, та все було марно. Будинки знаходились одне напроти одного, їх розділяли дорога з  невеличким парком перед багатоповерхівкою. Але якщо зосередитись, він міг побачити фігурки людей у вікнах.
«Вона, напевно, вже спить, котра вже? Одинадцята? Сам їй казав, що сил не буде в неї».

— Ця дівчина, — говорив він тихо, наче боявся, що хтось підслухає, — моя призначена.
Вампір дивився прямо, заклав руки за спину, чудово чув дзенькіт  скла. Від здивування Чезар зронив чашку. Настала цілковита тиша.
— Дивуюсь, як фортуна того бовдура полюбляє, — врешті повернувся він до співбесідника та розвів руками. — Уявляєш, що втнув? На Месоліс Феліція випадково випила еліксир ініціації.
— Як? 
На нижчого вампіра кумедно глянути, слуга намагався оговтатись від почутого й дивився на світ з широко відкритими очима, попри спокійний вираз обличчя.
— Тепер ти знайшов відповідь, чому на Месоліс мені стало зле?
— Але, пане, дівчина вас ще тоді не знала…
— Це не має різниці, — перебив його вампір, — вона дізналась про нас та перевертнів у цей вечір, тим паче біля неї знаходився мій кровний родич, частина клану.
— Ну й містерії, — видав слуга й зітхнув. — Що будете робити?
— Ще не вирішив, вірний друже, — задумливо виговорив Алан, — вона від мене нікуди тепер нікуди не дінеться. 
Він читав, що мить, коли дізнаєшся про призначену по-своєму особлива. Алан припускав, точніше — був впевнений, що її сни та всі дивини, що траплялись з Феліцією через нього. Про це він її не сповістив, тільки натякнув, не хотів доводити до розпачу, та й сам не знав що робити. Тема призначених не досліджена добре, є роботи вищих вампірів, але їх мало, ніхто не описував особливості, а ті історії що дійшли до верхівок кланів вампірських — рідкісні рукописи у невеликій кількості екземплярів. Все було так складно, що голова тріщала від інформації. Але одне він знав точно — вона призначена. Його призначена, та, на зустріч з якою він втратив багато років свого життя, закопав усі сподівання та поховав поруч надію. Ще вампір відчував містику, тонку нитку зв’язку їх і знав: Феліція може обірвати її в будь-який момент, що буде мати наслідки для нього, завдасть нестерпного болю. Алан ще раз поглянув на будинок напроти.
— Збирайся Чезаре, — наказав він, — провідаємо декого.