6

Міцна хватка на руці, турбота, що читалась у погляді… Все спантеличувало ще більше Феліцію з кожним кроком, з кожним пересічним. Картинка перед очима була трохи розмитою, здалось навіть, що її хтось крикнув, дівчина поглянула по сторонах, так і не знайшовши бажаного, голос просто потонув у вирі шуму та метушні. Алан на мить сильніше стиснув її лікоть, привертаючи увагу.
— Як ви себе почуваєте? Краще?
— Трішки.
Вона знову почула своє ім’я, яке промовляв химерний голос, власника якого так дівчина і не побачила. За пошуками голова розболілась дужче, та й не помітила вона, як вони дійшли до невеликої затишної кав’ярні, де, на подив, було не людно. Кілька відвідувачів балакали про своє, зовсім не звертали уваги на них. Чоловік вибрав місце: непримітний столик біля ліан. Замовлення було оформлене швидко, як не вибаглива до кави персона, Феліція поклалась на смак співбесідника, намагаючись оговтатись від подій останніх годин. Перше — випила води, відчуваючи не людську спрагу та подивилась на свого викрадача-рятівника при інших обставинах.

Він був спокійним, наче не відбулась якась оказія, наче тільки вона не дізналась про існування вампірів та перевертнів, наче не відкрилась його сутність. Алан або чудово ховав своє занепокоєння, або був кам’яним в середині. Її ж кидало в піт, то було душно, то холодно, від чого Феліція поглядувала на свою курточку, що сиротливо висіла на вішаку біля вишуканого пальта її супутника. Сам він був у теплій сірій кофті, що рвало всі шаблони. Здавалось би — вампіри це завжди розкіш та дорогі костюми… Прядка волосся впала його на лоба, чоловік одразу поправив ту, дивлячись на Феліцію, не відриваючи погляду.
— Можливо варто було б дати вам якийсь настій, — розпочав він, — щось з того, що забере симптоматику, яка буває у смертних, коли вони дізнаються про вас, це зелені категорії… Втім, ми не все з’ясували, вам може це нашкодити, тому кава поки найкращі ліки.
Говорив він спокійно, підбираючи слова, та й не виглядало так, що хотів її забалакати, та й дівчина кивала, сама не знаючи що відповідати. Думки миттю змішались, важко було зібратись, тому вона шукала в собі нові сили. Мовчання між ними тривало ще хвилину, поки Феліція пила гарячий напій та куштувала тістечко. Їй все здавалось, що він не відриває від неї погляду, і це було так, хоч виглядало моторошно, та й сама дівчина спостерігала за ним.

Це зі сторони виглядало так, наче зустрілись дві істоти, що ніколи не бачили одна одну, і тепер вони тут, такі дотепні, милі чимось на мить, на хвилину… На той час, що вони забули про проблеми. Він був для неї наче примарою, що Фелі бачила у снах, навіть деякі кусочки пазлів в голові складались з тих картинок, але вмить розсипались.
— Це завжди так з людьми які дізнаються? — порушила вона тишу між ними. — Завжди так людей мутить?

— Так, — він кивнув, відвів погляд у сторону, випрямив спину, — деякі навіть втрачають свідомість. І якщо здається, що людина просто дізнається і буде мати внутрішній конфлікт, мов, вампіри існують, то не вигадки, то все зовсім по-іншому. Світ має багато закономірностей, плата за знання вона й така…
Алан зітхнув, очевидно, задумався про своє, наче щось згадав з минулого. Феліція його не відволікала, насолоджувалась смаком кави.
«Краще набагато, того, що куштувала раніше» — подумала вона про капучіно.
— Це завжди незвично бачити мить усвідомлення, — хмикнув він, — сам аж дивуюсь. Тож, думаю нам потрібно перейти до справи. Пропоную нам називати одне одного на «ти», це по-перше, а по-друге, не могла б ти розповісти мені все, що знаєш?

Вона зітхнула, збираючись з думками, та й почала. Її голос трохи тремтів, тому Алан нахилився вперед, вслухаючись, поставив лікті на стіл та підпер руками підборіддя. Вона намагалась пригадати все, морщилась, затихала на декілька секунд, потім зненацька переходила від роботи у ресторані до снів, поверталась, розповіла, як здавалось, все що турбувало душу, висіло на ній невгамовним каменем. Алан був чудовим слухачем, він не перебивав, лиш іноді хитав головою то погоджуючись, то дивлячись по сторонах. Знову прийшло мовчання, в цей раз задумливе. Тепер вона спостерігала за ним у відкриту: вампір дивився на поверхню дерев’яного столу, вивчаючи візерунок. Чоловік виглядав стурбовано, злість з’являлась на його чудовому обличчі на ті секунди, що він забувався, коли спадала маска спокою. Їй ставало моторошно від його емоцій, що відчувались сиротами по тілу.
«Фелі, — говорив голос свідомості, — він вампір! Не забувай про це! Вони п’ють кров та вбивають людей!»
Холодний зимовий вечір переходив у категорію «Початок фільму жахів». Заспокоювала себе кавою доки та не закінчилась, тоді Алан відійшов за новим замовленням й вона поглянула на свої речі і на мить промайнула думка про втечу.
Долоні спітніли в горлі знову, вкотре за цей вечір, з’явився так званий ком. Феліція зустрілась з поглядом вампіра, коли вирішила прослідкувати та й зрозуміла: цей знайде її скрізь, зітхнула від розпачу та різкого перепаду настрою й емоцій. Знаходилась наче у металевій клітці, загнана в куток, безпомічна й не знала що вдіяти.
«Хотіла дізнатись про свої сни, що з розуму зводять? От, тримай! — вирували думки. — Можливо добре, що саме він мене зустрів? Казав же: не нашкодить… Але вірити його слову? Я ж про них нічого не знаю!»

В голові знову все перемішалось, задумалась так, що не помітила як Алан повернувся з баристою, що поставив біля неї свіжу каву. В ту секунду, Феліція збагнула, що всі її сни були про вампірів: монстри, що полювали за людьми, королі, служниці… Багато кого вона встигла побачити у царстві дрімоти, все не згадаєш.
— Тобто з самого дитинства мені давали знати про вас? — запитала тремтячим голосом не торкаючись напою і тістечок. — Про вампірів…
Він не відповів.
— Ну?
— Феліціє, поглянь на мене, — він зробив паузу. — Ти випила еліксир ініціації, а звичайні люди без підготовки після такого не живуть.
Світ завмер, наче хтось натиснув на паузу. Його слова відлунням повторялись у думках, закарбовувались там.
— Ти чудом вижила, — продовжив Алан, — на тебе не подіяла магія вампірська, ти пам’ятаєш усе до дрібної деталі. Я й не знаю чим завдячувати: чарівній ночі чи якомусь дивному збігові обставин.
— Я… — все, що змогла видавити вона з себе у цей момент.
— Не маю відповідей на твої питання, — сказав невпевнено, — точніше, мені потрібно розібратись. Щодо твоєї подруги, так вона була вкушена, спогади — змінені, скоріше хтось був з вами до ранку та вирішив вже після свята порушити правила, єдине, що добре — не пам’ятає та й укус загоївся швидко, значить, додумались використати ліки.
Вона машинально потягнулась до своєї шиї, хоч пам’ятала, що не знаходила там ран.
— Тебе не кусали, замішані ще й перевертні, слідкували добре, мітку поставили, — останні слова він вимовив крізь зуби, та й стих, ніби збагнув, що скаже зайве.
Вона сиділа та й не знала що вдіяти, обняла себе за плечі. Всередині серце билось мов скажене, все розривалось від болю. Світ вже правда ожив: люди щось голосно обговорювали, сміялись. Алан дістав з кишені телефон, набрав когось.
— По справі важливій телефоную, — мовив він, — дістань мені записи Малкагера та працю про експериментальну ініціацію, декілька томів де Лонтара знайдеш в бібліотеці у четвертому відділі на нижній поличці, їх теж візьмеш, виїзди негайно у Мірос. Чекаю на тебе.