2

Було душно. Вечір тягнувся, немов та карамель на торті у кондитера. Феліції не подобалась вечірка, щоб там не говорили інші офіціантки про минулі роки. Іноді здавалось, що персонал з нетерпінням чекає на цих гостів, наче загіпнозований.
«Того року був карнавал, — якось розповіли їй, — вечірка майоріла різнобарв’ям та хорошими чайовими. Нам голову зносило від атмосфери, самим хотілось у танок поринути з чарівними незнайомцями».
Рена, на відміну від Феліції, виглядала живчиком, вона була усміхненою, бадьорою, ніби тільки що проснулась та всю ніч дивилась захопливі сновидіння де здійснилися всі її мрії.
— Фу-у-х, — видала вона, коли підійшла, — тут чудово! Така кайфова атмосфера!
Фелі оглянулась навколо не розуміючи захоплення співбесідниці — для неї все було похмурим, та від кожної людини, що вона бачила, віяло небезпекою. По тілу пройшлись мурашки. Дівчина не знала, чи це просто стомленість, чи якесь внутрішнє відчуття, чи щось інше. В голові майоріли десятки історій з новин, книг та інтернету, які мали початок з дивного передчуття, а закінчувались халепою.
— Ти чимось не задоволена, — скоріше аргументувала Рена, аніж запитала. — Хтось образив?
— Та ні, — відмахнулась Фелі, — втомилась, мабуть, та ще й постійно на другий бігаю до господарів вечора, їм щось потрібно кожну п’яту хвилину.
Завдяки музиці неможливо було розібрати тон її голосу, дещо засмучений, навіть злий. Втім, Феліція тут же натягнула посмішку. Власник закладу підійшов.
— Заслужений відпочинок в десять хвилин, — буденно мовив він, — для Рени, але не для тебе, Феліціє, знову гості просять тебе підійти до них.
Давід виглядав стурбованим, наче на хитких вагах висіло його життя. Залунала нова музика — скрипка, на танцмайданчику розбилися по-двоє та повели вальс. Чоловік зблід, наче знав, що буде далі відбуватись щось погане. Холодок пройшовся й по тілу офіціантки, тільки Рена виглядала мрійливо серед цієї трійки.
— Йду, — кивнула вона, піднялась.
Давід ухопив її за лікоть та повів у сторону, трохи далі від залу, у коридор.
— Ти сподобалась, — прошептав він, — сподобалась…
— І що? Політика закладу…
— Це незвичайні гості, — перебив її чоловік, — вони поважають правила, але… Тримайся їх якнайдалі, добре?
— Хто вони? — зітхнула Феліція. — Кримінальні авторитети? Аристократи? Чи все змішалось у нашому скромному залі?
— Просто будь обережною, — Давід оглянувся по сторонах, — працюй, тільки не погоджуйся на зустрічі поза закладом, це погано закінчувалось у ті роки.
Все. Він сказав, а внутрішня паніка оселилась у душі її, обняла ту білим коконом з тривожних думок. Феліція поморщила лоб, та глянула на співбесідника.
«Ну от дякую! Як я можу працювати коли хочеться накивати п’ятами звідсіля? Коли от те дурне передчуття змушує повертатись подумки до романів, що раніше читала? Тим паче в одному все от якраз розпочалось з такої от собі тихої вечірки. Ще ці сни…»
Він ще хотів їй повідомити щось, але розмову їх було перервано. Високий чоловік в темному костюмі підійшов. Його обличчя було блідим. Він одразу не сподобався в дівчині, заглянувши в темні очі, Феліція відчула жах, холод наче пройшовся по тілу, на секунду вона заціпеніла.
— Господар бажає бачити вас, негайно, — незнайомець посміхнувся, — вечірка у самому розпалі…
— Ми йдемо, — відповів Давід, та взяв дівчину під лікоть, — вже.
«Що відбувається? — промайнула думка, але голова різко заболіла. — Дивно…»
Туман напав на міркування. Феліція контролювала себе, хоч та мить, як вона разом з Давідом підіймалась на другий поверх та несла напої, пройшла швидко. Офіціантка наче випадала з реальності на хвилини, секунди, а потім поверталась різко, мов плавець, що занурюється у воду. Музика здавалась їй гучною: легка мелодія віолончелі була гулом бджіл. Феліція тільки поставила напої на стіл, ледь втримала рівновагу. Тіло кинуло в жар та голова закрутилась. Давід ойкнув та піддержав її. Темноволосий чоловік допоміг сісти та простягнув стакан з водою. Стало легко, тільки затьмареність розуму не зникла.
 

***

 Кабінет власника ресторану не турбував його своєю пишністю, чи то мінімалізмом та розкішшю меблів. Вампір ходив туди-сюди в гніві, намагаючись стримуватись, адже вечір доволі не простий. Свято возз’єднання місяця та сонця — річ з якою не жартують. Давній звичай, який святкують одні з найстарших жителів планети, насправді — вшанування тих сил, що допомагають підтримувати їм життя. Містична завіса, яку навіть оракули не змогли опанувати, простягається над кожною долею вампіра чи перевертня. Кожен з них відчуває цю енергію, яка в цей день жевріє по-особливому. Це наче другий Новий рік, тільки перший та найголовніший. Останній день року вони святкують як звичні люди, але не надають сильного значення так, як Месолісу.
Вінсента трясло з двох причин: він був злий на перевертня та боявся гніву старійшин роду — батька та діда.
— Це ж потрібно так все гарно переплутати, — прогарчав він скрізь зуби до Максиміліана, — дати людині суміш еліксиру ініціації без згоди… В такий день!
— Так хто винен? Я? Треба бути останнім бовдуром, щоб припхати подібну річ на святкування одного з найголовніших свят у році!
Перевертень не здавався, хоч випили два друга багатенько, але були тверезі завдяки хорошому обміну речовин, не відчували себе сп’янілими.
Офіціантка лежала на диванчику непритомною. Вінсент схилився над нею, щоб дізнатися чи б’ється її серце.
— Поки дихає, — похмуро мовив він, — якщо до ранку протягне, то може й оклигає…
— Ініціації у вечір Месолісу заборонені, — перевертень підійшов ближче, — нащо ти приніс з собою такі речі у ресторан? З глузду з’їхав?
— Заборонені, але для вампіра суміш допомагає набрати більше сил на наступний рік, — пробурчав він, — хто ж знав, що ти переплутаєш його з водою!
— Сотий раз намагаюсь знайти відповідь на питання: що було якби не мир, який ми не маємо права порушувати? Хто б перший з нас помер?
— Подумай краще про наслідки цього вечора: якщо хтось зі звичайних людей загине і ми порушимо правила, тоді… Мені батько зітне голову, йому — дід, а тобі твої вожаки хвіст у дверях защемлять.
Вінсент ніколи так не нервував, навіть коли його клан дізнався про його невдачі та халепи, а сьогодні… Сьогодні обставини змінились. Він був ладен віддати все, щоб не викликати на себе гніву.
— Чудово, — проскрипів Макс, наче старі двері, — скоро буде затемнення, а ми його пропустимо.
В кабінет постукали. Давід ввійшов після дозволу. Власник закладу не був хазяїном ситуації, підкорявся сильнішим, тим, у кого просить ініціації у вампіра, тому був готовий на будь-який наказ та допомогу. Вінсент тяжко зітхнув, перемінився, перед смертними йому не можна було показувати лишнього. Макс теж підібрався.
— З нею все в порядку? — голос власника «Білої зорі» тремтів. — Вона...
— Буде жива, — твердо мовив вампір. — Миттєва слабкість, таке відбувається, надто чутлива до наших енергій, я одразу відчув.
Інше він приховав. Нічого смертному знати справжній розклад справ. Так, вампіри представлялись страшними істотами, що п’ють кров та полюють на людей, тільки все це залишилось у минулому. Наразі вищі сили позбавили їх такої можливості, та й сучасний устрій життя допомагав мінімізувати затрати на полювання за допомогою донорів крові та плоті тварин. Багато заборон нависало над головами тих, що наділені особливими силами.
— Думаю, до ранку буде дрімати. Феліція, вірно?
— Так, — кивнув Давід, — можу дати відгул їй на кілька днів.
— Тиждень, — тут же вклинився задумливий Макс, — після такого потрібно відпочити добряче, тим паче нам доведеться підіслати своїх людей, щоб перевірили її самопочуття.
Вінсент зберіг серйозне обличчя, як йому думалось, випрямився.
— Я прослідкую, щоб її відвезли додому, та не завдали шкоди, — повідомив він. — З нею все буде добре.
«Лиш би вижила, — майнуло в його голові, — я не хочу гнівити вищі сили й клан та порушувати правила. Якщо сказано без жертв, значить так повинно бути».