Розділ 11

Ліанель

— Ти що привид побачила, Ліанель? — під моїми ногами з’явилася Сніжка. — Ти надто бліда, дівчинко.

— Типу того. Сюди щойно заходив Ларіон, — повільно проговорила я.

— Вищий демон? Наш Правитель? — пискнула кішка. — Сам?

— Він самий, власною персоною, — зітхнула, опускаючись на диван та намагаючись заспокоїти серце, що, здавалося, зараз вистрибне з грудей.

— І чого ти так розхвилювалася? — не відставала кішка.

— Не очікувала його тут побачити, — чесно проговорила я. Ну, майже. — Що він міг робити в нашій провінції?

— А ти як гадаєш? — Сніжка влаштувалася на моїх колінах.

— Не знаю, — хилитнула головою, опускаючи руку на пухнасту шорстку. — Він щось казав про важливість спілкування з народом та бла-бла-бла, але не думаю, що він примчав сюди заради того…

— І? — втупилася на мене кішка своїми зеленими очима.

— Що ти хочеш почути, Сніжка? — знову зітхнула я. — Справді гадки не маю, чого він за мною ходить. Ти раптом не в курсі? — Чомусь мені здалося, що мій новий фамільяр знає набагато більше, ніж вдає.

— Ні, — завертіла мордою біле чудовисько.

— Ох, ну, ладно. Хай береже його прадавня магія, а нам працювати треба. Ходім.

Я скочила з дивана та пішла в лабораторію. На мене чекало багато робити, адже запасів найпопулярніших настоянок майже не залишилося.

День справді пролетів непомітно за всіма клопотами. Я приймала хворих, давала консультації, продавала настоянки, бальзами та зілля. І вже під вечір не відчувала ні рук, ні ніг. Хотілося просто лежати непорушно.

Втім, мала ще доробити таблички для хлопців та підготувати детальні описи всіх настоянок, щоб їм простіше було надавати консультації, тому швиденько зварила собі кави, додала кілька крапель фірмового зілля, що знімає втому, й всілася на кухні зі своїм планшетом. Сніжка вмостилася на підвіконні та уважно стежила за кожним моїм рухом.

— Ліанель, сестричко, — почула я стривожений голос Марка. — А ми вечеряти сьогодні будемо?

— Що? — поглянула на брата я, перевела погляд у вікно та зрозуміла, що давним-давно стемніло. Та й час вже пізній. — Вибач, любий, запрацювалася зовсім.

— Ми з Лукою не хотіли тебе турбувати та відволікати, тому збігали до тітки Віліни та запекли картоплю з грибами. Завершуй вже свою роботу й нумо разом їсти!

— Мої хороші! — обійняла братів, що внесли на кухню кошик з трьома горщиками, від яких розповсюджувався неймовірно смачний аромат. — Дякую вам! Я, між іншим, для вас шпаргалки писала.

— Сестричко! Треба берегти себе! Ми ж й так все знаємо.

— Все да не все. Але ви маєте рацію. Давайте сюди вже свою смакоту.

— Нам Дейр допомагав. Він хороший. І уважний, — додав Лука.

— Так, він хороший, — погодилася я та прибравши планшет, взяла з шухляди виделки.

— А тобі дядько Дейр подобається? — примружився Марк, прийнявшись за їжу.

— Ми давно живемо по сусідству. Він мій друг, — чесно відповіла я.

— Ну хоч крапельку подобається? — не здавався Марк.

— Марку, любий, а чому ти питаєш? — намагалася розпитати брата.

— Він просто цілий вечір про тебе розповідав. Мені, ні, нам, — поправився хлопець, — здалося, що він в тебе закохався! — останні кілька слів брати сказали в один голос й після весело розсміялися.

— А я тобі казала не давати парню надію! — втрутилася в нашу розмову Сніжка.

— Пухнастих не питали, — обурилася я.

— Сестричко, ну, не злися, будь ласка, — здається, Лука зрозумів, що їхній вислів був недоречним. — Просто він справді хороший хлопець. Ти сама, тобі важко все тримати на власних плечах. Ми вже не малі та й не дурні. Все розуміємо.

— Мої любі. Ми впораємося з вами разом. Втрьох. Мені не потрібен для цього чоловік. І зараз я не готова до стосунків. Я сама ще досить юна. Ну, справді! Мені ще вчитися потрібно, розвивати свою крамницю, свій магічний дар, вдосконалити знання. А про кохання та чоловіка подумаю років через десять. Гаразд?

— Ну, добре, сестричко. Як знаєш, — зітхнув Марк.

Я потріпала братів по волоссю, хоч вони жах як цього не любили.

— Біжіть спати вже, я сама тут все приберу. І дякую за вечерю.

— На здоров’я, Ліанель. Мирної ночі, — озвалися близнюки та зі сміхом вибігли з кухні.

Я дивилася їм вслід з посмішкою. Які ж вони ще дурні, хоч й майже дорослі. Через рік брати досягнуть повноліття та завершать навчання у Вищій школі. Це останній етап безплатної освіти, гарантований державою. Далі або продовжувати навчання в Академії, або йти працювати. Кожен вирішує сам, виходячи з бажання та можливостей.

В Гріндарі всі діти проходили здобуття освіти в три етапи — молодша школа, старша школа й Вища школа. Навчання в кожній займало по чотири роки, із щорічними контрольними іспитами. Якщо результати були низькими, учням пропонували додатковий рік навчання.

Після старшої школи всіх розподіляли по рівню знань та магічної сили, тож, у Вищій школі учні отримували спеціалізацію, й після завершення цього етапу отримували сертифікат першого рівня, що дозволяв практикувати магію та працювати в обраній галузі.