Розділ 1

— Ліанель! Ліанель! — в мою крамницю увірвалася рудоволоса тітка Віліна. — Ти вже чула?

— Що чула, тітонько? — обернулася на неї я, та мало не вронила флакон із зіллям, яке пів ночі готувала. — Що вже сталося?

— Біда сталася, люба моя, ой, що тепер з нами буде! — продовжила скиглити жіночка.

— Та ви можете нормально пояснити? Я геть нічого не розумію, — повернувши зілля на полицю, я нарешті злізла з драбини та підійшла до пишногрудої сусідки в білій сорочці та зеленому сарафані до самих п’ят, що стояла на порозі моєї фірмової лавки, сплескуючи руками.

— Ох, твоя крамниця, — продовжила обурюватися Віліна. — Вищі демони знову змінили закон… А ти ж, моя люба… — вона сплакнула.

Я похилитала головою та поспішила наповнити склянку водою, додавши туди заспокійливі краплі. Я давно звикла до емоційної Віліни. Не дивлячись на свій вік та чималий досвід, вона могла спіймати панічну атаку від дрібниці, що хоч якось порушувала ритм її життя. Наші крамниці розташувалися на перших поверхах будинків, що стояли по сусідству. І у свій час, кілька років тому, коли я відкрила свій маленький бізнес, вона чи не єдина підтримала мене на початку, навчила тонкощів торгівлі й частенько допомагала зі звітами, які я страшенно не любила. А гноми-контролери були ще ці буквоїди та цифроїди, іноді навіть до коми могли прикопатися, й все — плати штраф до казни. Саме від такої лихої вдачі неодноразово рятувала мене Віліна.

Я не мала академічної освіти. Вона була не по кишені моїй бідній родині, тому опанувати бухгалтерський облік повною мірою я так й не змогла. Завершивши Вищу школу в нашому маленькому містечку та щоб хоч якось прогодувати себе та своїх молодших братів, я почала виготовляти цілющі зілля. Дар цілительства та любов до природи я успадкувала від моєї, вже рік як покійної, бабусі. Вона самотужки виховала нас, бо матері ми виявилися непотрібні. Одного дня вона просто поїхала на схід країни шукати ліпшого життя, а батька свого ніколи й в очі не бачили. Мої брати-близнюки молодші за мене на п’ять років, ще навчаються в школі, але активно допомагають мені в крамниці після уроків. А я потроху накопичую гроші, щоб хоч вони змогли вступити до Академії.

Віліна зробила кілька ковтків води, витерла губи рукавом своєї сорочки, видихнула та випалила на одному подиху:

— Без академічної освіти маленькому бізнесу тепер зась!

— Що ви таке кажете? І хто ж придумав таку дурню? — я не могла повірити в цю нісенітницю.

— Ларіон, хто ж іще, — фиркнула відьма. — Наш любий правитель, Вищий демон Ларіон, щоб його чорти забрали!

— Це точно? Може, чергові плітки? — я все ще не вірила, що той, кого ми обрали на минулих народних зборах та довірили нашу державу, Гріндар, посмів так вчинити. Цей клан обіцяв покращити наше життя, мовляв, вони  прекрасно знають умови, в яких живе народ у селах та містечках.  От і як їм вірити? Негідники! І як додумалися тільки про цей закон! Вони не можуть не знати, що лише заможні громадяни можуть собі дозволити академічну освіту! До того ж Академії у нас розташовані лише в столиці та ще у двох великих містах!

— На жаль, моя люба. Це правда. Ось, сама — подивися, — Віліна витягнула з кишені свиток паперу, де дійсно містилася інформація про те, що кожен, хто тримає лавку, будь-то невеличка сімейна справа, або великий бізнес, обов’язково мають мати відповідний сертифікат, який видається лише на підставі повної академічної освіти! Нема сертифіката — нема крамниці. Крапка!

— Та він геть сказився! Як він собі це уявляє, коли в нас пів країни не мають такої освіти?! Невже весь малий бізнес позакриває?

— Згодна з тобою, моя люба. Але… Що ми можемо зробити, — розвела руками Віліна.

— Ну, якщо ми сядемо й будемо скиглити, ми точно нічого не зробимо. Не знаю як ви, а я маю намір їхати до столиці! Негайно!

— Вступати до Академії? — відкрила рота відьма.

— Ще чого! Піду на аудієнцію з цим Ларіоном! Поясню йому, що треба бути ближче до народу, а то заліз на високе крісло та вважає, що йому нічого не буде за дурнуваті закони!

— Але Вищі демони небезпечні! Це всі знають, дитя моє. Він сильніший за тебе. Кажуть, вони здатні бачити всю сутність іншої істоти, зазирнути в самісіньку душу, а солодкими словами можуть навіть вбити, — вона наголосила на останньому слові, й в мене шкірою побігли мурахи, але вже в наступну хвилину я опанувала себе й відповіла:

— Я — відьма! І керую силами природи. Вони теж могутні. Тож, я зможу себе захистити. Звичайно, було б добре зібрати більше народу, але я й сама маю право висловити йому своє невдоволення. Чи не так? — подивилася на сусідку.

— Хай тебе береже Прадавня магія, — лише видохнула Віліна.

Я не стала відкладати цю справу у довгий ящик. Наказавши братам наглядати за крамницею, швидко зібрала дорожню сумку й вже ввечері вирушила на станцію.

Швидкісні потяги курсували між містами регулярно, тож, я без проблем придбала квиток у перший клас із м’якими місцями у вигляді диванчиків з відкидними спинками на найближчий рейс, й зручно вмостившись у вагоні, зайняла місце біля вікна. Попереду десять годин дороги. І вже вранці я буду в столиці.

Вітаю, друзі, на сторінках моєї нової книги! Долучайтеся, буде цікаво!
На нас чекає купа пригод, протистояння характерів, романтичні прогулянки та боротьба за свою істинну пару!
Дякую за вашу підтримку!