Розділ 9 Ліліт/Нора

Сиджу за своїм столом, переглядаючи документи нової партії зброї. Міністерство оборони стало майже маріонеткою в моїх руках. Кожен папір тут – це ще один крок до того, щоб укріпити мою владу. Скоро всі ці підписи принесуть мені більше, ніж коли-небудь я могла собі уявити.

Раптовий стукіт вириває мене з цих солодких думок. Я зиркаю на двері, відчуваючи внутрішній холод. Це не звичайний стукіт. Невже сталося щось важливе?

— Що таке? — вимовляю різко. Двері відчиняються з таким розмахом, ніби непроханий гість забув, до кого заходить.

— Ліліт…, — голос Ньюта здригнувся. — Один зі складів… підірвано. 

Мої пальці стискають документи так, що їх край дрібно ріже шкіру, але я не відчуваю болю. Усі думки раптово розсипаються, а в середині розпалюється вогонь.

Підірвали? Мій склад? Хто наважився? 

— Продовжуй!

— Склад палає, охорона мертва. Ймовірніше, вся зброя, якому ми нещодавно отримали, знищена.

Я не можу повірити своїм вухам. Моє тіло кам'яніє. Невже це нова війна? Це точно не збіг. Це виклик. Мені. Особисто мені. 

— Як це сталося? — питаю я, стискаючи кулаки до болю. Мій голос спокійний, але в кожному слові бринить крижаний гнів, який я готова обвалити на голови тих, хто насмілився перейти мені дорогу. 

Ньют ковтає слину і нервово витирає чоло. 

— Це сталося раптово. Ми отримали сигнал від охорони, але через кілька хвилин вони зникли з радарів. Склад підірвано професійно, але ми не знаємо, хто стоїть за цим. Схоже на дуже добре організовану атаку.

— Хтось наважився піти проти мене? — тихо промовляю я, відчуваючи, як всередині лунає лють. — Хтось, хто думає, що може залишитися безкарним!?

— Ліліт, ми обов’язково все з’ясуємо. 

— Відправ своїх людей до згарища, — кажу холодно. — Я хочу, щоб вони знайшли мені будь-який слід. Усе, що може привести до тих, хто це зробив.

Ньют швидко киває, розуміючи, що не має права на помилку.

— І підготуй машину, — додаю я. — Поїду туди сама, щоб побачити цей безлад на свої очі. 

— Ви впевнені? Це може бути засідка.

— Ти смієш мені перечити!? — Ньют різко хитає головою, перш ніж швидко вийти з кабінету, залишаючи мене наодинці з думками. 

Я підіймаю голову, вдихаючи глибоко, і знову відчуваю, як здоровий глузд повертається до мене. Це просто тимчасова перешкода. Ті, хто стоїть за цим, не знають, з ким зв'язувалися.

Але хто б це не був, вони навіть не уявляють, що на них чекає. 

Вони платять за це. 

Заплатять кров'ю…

***

Вдихаю глибоко, намагаючись заспокоїтися, але мої думки розсипаються, мов пісок. Мій погляд ковзає по подвір'ю, яке ще годину тому було спокійним, а охоронці, які зазвичай стоять на місцях, мовчазні та беземоційні, зараз невпинно рухаються.

Зі свого балкона помічаю, як один за одним, озброєні до зубів чоловіки, починають покидати територію. Їхні обличчя напружені, жодних звичних жартів або розмов. Вони мовчки сідають у чорні тоновані джипи, і двигуни починають гудіти, вирушаючи уперед. 

Серцебиття пришвидшується.

Я намагаюся не сильно звертати увагу на метушню, але чомусь не можу відвести очі від джипів, що вже майже залишили територію маєтку. І раптом бачу, як з дому вибігає Ліліт, обличчя якої перекошене від люті. Вона завжди була холодною, розраховувала кожен крок, але зараз щось її явно вибило з колії.

Хтось з охоронців швидко підходить до неї, тримаючи в руках гвинтівку М-16. Точно таку, яку колись носив Асмодей. 

Ліліт бере гвинтівку одним точним рухом, її руки звичні до зброї, і це тільки посилює мою тривогу. Ця жінка майже не зупиняється, її крок швидкий і рішучий. Вона кудись їде, і явно не на дружню зустріч.

Що трапилося?

Один з охоронців, який залишився на місці, зустрічає мій погляд. Я бачу в його очах те, що раніше мені не показували – непевність. Ці чоловіки завжди були холодні й мовчазні, але зараз я бачу, що й вони не впевнені у тому, що відбувається.

Це не просто тривога, це щось більше…

Я вдивляюся в далечінь, у бік, де щойно зникли джипи. Моє серце стискається, дихання стає швидким. Та тільки передчуття спокійне, ніби знає, що попереду тільки початок, а не кінець.