Розділ 8 Нора/Тайпан

Я гуляю подвір'ям, і навіть тепле сонце не може прогнати холод, який пронизує мене до самих кісток. Охорона крокує за мною, ніби тіні – завжди поруч, завжди мовчазні. Їхні обличчя нерухомі, вони не звертають на мене увагу, але я знаю, що вони спостерігають за кожним моїм рухом.

Щось має трапитися. 

Щось, що змінить хід гри…

Це відчуття вже кілька днів не залишає мене. 

Дерева навколо шумлять від легкого вітру, але цей звук мене не заспокоює. Він дратує, змушує хвилюватися ще більше. Я підіймаю погляд, проводжу рукою по животу, який уже помітно округлився. І тихо промовляю: “Будь хоч ти спокійним, мій синочку”.

Нога торкається доріжки з гравію, і я раптом відчуваю, як на мене хтось дивитися. Спочатку це просто відчуття, слабке, але потім воно стає нестерпним. Я зупиняюсь, вдихаю глибоко і повільно підіймаю голову, щоб побачити її. 

На балконі стоїть Ліліт. Я відчуваю її погляд – холодний, пронизливий, наче ніж, що ріже по шкірі. Вона спостерігає за мною, ніби хижий звір за своєю здобиччю. Щось в її очах нагадує мені змію, готову напасти в будь-яку мить.

Ненависть спалахує в мені раптово, мов полум'я, що шукає вихід. 

Я стискаю кулаки й зціплюю зуби, щоб не закричати. Відчуваю, як моє серце починає швидше битися, коли вона нахиляється вперед, ще більше наближаючись до краю балкона. Губи Ліліт рухаються, формуючи посмішку – холодну, тріумфальну. Я не можу нічого зробити. І саме це зводить мене з розуму.

Якби могла, я б стерла цю жінку з лиця землі. Я б звільнила себе і свою дитину від її гніту. Але я не маю сили. 

Я лише безвольна лялька у руках Демониці. 

***

Переді мною лежить аркуш із розкладом патрулів. Їхній змінюваний графік – це слабке місце, яке ми збираємося використати. Ліліт впевнена, що я з Асмодеєм мертві, і це дає нам перевагу. Нічний час – наш найкращий союзник. О третій годині охорона змінюється. Лише кілька хвилин, коли вони розслабляються. І саме в цей момент я завдам удару.

— Ми почнемо завтра о третій, — кажу я, не відриваючи погляду від схем. Асмодей стоїть поруч, його обличчя – кам’яне, як завжди без емоцій. Він добре знає, що робить.

— Ночі зараз довгі, — спокійно відповідає він. — Я підготую відвертальний маневр. Один зі складів Ліліт на околиці буде ідеальною мішенню. Кілька підпалів і вони кинуть туди всі сили.

Я киваю. Асмодей діє без зайвих слів, завжди точно і холоднокровно. Саме це зараз потрібно.

— Транспорт уже готовий? — запитую я, перемикаючи увагу на мапу шляхів відступу.

— Він чекає на півдні від маєтку, — відповідає Асмодей. — Я організував дві машини — одну для нас, іншу для охоронців, які підуть на пошуки.

Все має бути ідеально злагоджено, жодних помилок. Асмодей подбає про відволікання. Я ж маю забезпечити швидку евакуацію. Місце, куди ми сховаємо Нору, вже підготовлене – віддалений будинок на узбережжі, далеко від Ліліт і її шпигунів.

— Ми почнемо з підземного входу, — продовжую я. — Її люди не охороняють його так пильно, вони не вірять, що хтось може пробратися з того боку. Ми обійдемо їх із тильної сторони, і до того часу, як вони помітять нас, Нора буде вже далеко.

Асмодей мовчить осмислюючи почуте.

— Є ще одне, — додаю я, нарешті підводячись і повертаючись до нього. — Якщо щось піде не так, ми зможемо використати твій напад, як прикриття. Охорона Ліліт буде занадто зайнята, щоб відразу зреагувати на нас.

Асмодей повільно посміхається, але його посмішка – це більше гримаса хижака перед полюванням. Я знаю, що він віддасть своє життя за цю операцію, якщо буде потрібно.

— Норо… Ми заберемо тебе звідти. І цього разу ніщо не зупинить мене, —  промовляє Демон вдивляючись у темряву за вікном.

Ця ніч буде вирішальною.