Розділ 4 Асмодей

Тоді…

— Нора народить мені здорову дитину, яку я виховаю, як рідну. Мені байдуже хто то буде. Чи дівчинка, чи хлопчик. Я для будь-кого стану прекрасною матір’ю, поки біологічна гнитиме в землі. 

Тіло притиснуте до підлоги ціпеніє, коли я чую слова Ліліт. Я знав, що моя дружина безумна та до сьогодні навіть не міг уявити настільки сильно. Вона хоче відібрати нашого з Норою малюка. І це змушує демона в мені рватися назовні.

— Ні… не дозволю, — кричить моя маленька дівчинка, обіймаючи живіт двома руками. 

— А тебе й ніхто не питатиме.

Надривний крик Нори викликає мороз по шкірі. Я смикаюся зі сторони в сторону, намагаючись вирватися з захвату чотирьох бісових терористів. Але мені це не вдається. Мій максимум – повільне повертання голови у сторону дівча. Воно зараз таке налякане і заплакане, що я мимоволі дозволяю страху відобразитися на моєму обличчі. 

— Взяти її, — не наказ, а страшний вирок. 

Я змушений спостерігати, як до Нори наближаються покидьки Ліліт. І хай би як моя маленька не намагалася вирватися, вони підхоплюють її під руки, тягнучи до виходу з кімнати. Я ж залишаюся безсилим у безвихідній ситуації, коли вперше не можу захистити своє.

— Кейт, благаю тебе, не роби цього. — До сьогодні я ніколи не схиляв голови, а зараз я ладен на все. — Я готовий поступитися всім, але давай Норі спокій.  

Що б зараз Ліліт не сказала, я готовий їй дати. Владу, гроші, покору… Хай демон і гарчить, я готовий його підкорити. Нехай тільки Нора покине цей дім цілою та неушкодженою. Я ж готовий принести себе в жертву заради них з малюком.

— Пізно. Можеш передати своєму батьку вітання у пеклі. Якось ще там зустрінемося і ми удвох. 

— Ти ще пошкодуєш про це…

— Аякже, любий, — вимовляє вона, покидаючи кімнату.

Секунда і я повертаюся в сторону виходу. Адреналін в крові зашкалює. Я розумію, що у мене мало шансів врятуватися, але все одно, як тільки Ліліт зникає з поля зору, знову намагаюся вирватися з лап тих покидьків. 

Мені дивом вдається висмикнути руку і тоді я завдаю перший удар. Їх четверо, я один. Та тільки на чашах терезів надто цінне. І заради нього я мушу боротися до останнього подиху. Хай навіть шанс один з тисячі, але сьогодні удача на моєму боці. 

Я вихоплюю пістолет з чужих рук, а далі все було як у тумані. Свист куль і чиїсь крики. Я не зважав ні на що, навіть на сморід пороху, який змішався з кров’ю. Одне тіло впало переді мною, потім інше. Далі ще два. Мене нічого не зупиняло, навіть інстинкт самозбереження. Бо я боровся не за своє життя. 

Перехопивши зручніше пістолет, я вийшов з укриття і почав здійснювати постріли по всіх видимих цілях. Кілька куль пролетіло біля мене, але жодна не влучила. У середині вирував ураган емоцій, які я вирішив разом зі своєю злістю направити на клятих покидьків. 

До біса все. До біса життя. Я йшов вперед і стріляв на поразку. Зараз або пан, або пропав. Мені потрібно вибратися з цього клятого дому, щоб врятувати своє. Найцінніше, що у мене є. 

— Асмодей….

Я біжу на голос Тайпана, який лунає з передпокою та не встигаю. Гучний вибух змушує кров потекти з вух. Я ж не відразу розумію, що відбувається. Тіло падає до землі і я відчуваю пекельний біль по правій стороні. В секунду і моя рука з ногою не можуть навіть поворухнутися. Я намагаюся зробити ривок, але все даремно. Кімната тоне у вогні і я разом з нею. Сил зрушити з місця більше немає. Я залишаюся лежати посеред дому з думкою, що настав мій кінець.

Біль затуманює мій розум. Я розумію, що перед очима темніє. Перш ніж заплющити очі мені здається, що я бачу силует. Наді мною схилився Тайпан. Він благає мене щось зробити, але я не розбираю його слів. Мене поглинає Морок.

***

Зараз

У руках бритва та я не спішу підносити її до обличчя. Погляд знову і знову чіпляється на рубці, що покривають мою щоку та шию, змушуючи відчути відразу. Огидне видовище, по-іншому моє відображення не назвеш.

Тайпан дивом зміг врятувати мене з того пекла, ініціюючи нашу смерть. Я досі не розумію, як йому це вдалося. Але факт залишається фактом, для Ліліт ми загинули під час того вибуху. І це дало мені шанс…

Шанс для помсти!

Хай я зараз слабкий і без людського ресурсу, мене переповнює лють та бажання крові. Ліліт не на жарт мене розлютила, викрутивши моє безумство до максимуму. І я буду ним користуватися, доки не досягну цілі. Спочатку я поверну свою дівчинку, що носить під серцем мою дитину, а далі власноруч знесу голови тих, хто посмів піти проти мене.

Ліліт оголосила свою владу у двох штатах, стратила моїх людей і замінила їх терористами. Та навіть це мене не зупинить. Я готовий боротися з тіні, готовий знову опинитися в тому будинку, де мало не згорів живцем. Мені не страшна смерть, бо я не здамся їй так просто. Принаймні, доки не врятую своє.

Бритва ставиться назад на раковину. Я розвертаюся спиною до дзеркала і виходжу з ванної. 

Тайпан знайти у сусідній кімнаті не складно, бо зараз ми живемо у маленькій квартирі на краю Маямі. Жодна жива душа не знає про наше існування і ми з Едом зробимо все, щоб інтрига залишилася до самого кінця. Але зараз… я хочу запропонувати дурість.