Розділ 2 Ліліт

Крок… стукіт підборів… Крок зі мною рівняються два моїх вірних добермана, яких я тримаю на повідцю. Крок… я ступаю на мармурові сходинки й присутні у залі замовкають, як тільки помічають мене. До низу спускатися немає змісту, та і я звикла до п'єдесталу. 

Змах руки й до мене підходить офіціант, який простягає келих з шампанським. Пити я не спішу, бо попереду тост. Все ж таки не дарма я зібрала всіх цих людей, які з острахом очікують мого оголошення.

— Останній раз ми так збиралися в день поминок мого покійного чоловіка, — на обличчі з’являється посмішка, коли я згадую те шоу. — Але сьогодні привід у нас набагато гарніший. 

Не всі вижили тоді. Хто відмовився підкоритися, тепер спочиває з миром. Хто схилив голову, той отримав мою милість і можливість сьогодні бути присутнім тут. Я не Асмодей і своїх людей ретельніше перевірила. Ніхто не посміє зрадити мене. 

— Джорджія впала. Війні кінець і в ній ми переможці. То ж, випиймо за це. 

Я підіймаю руку з келихом високо в гору, але сама не спішу пити. Мій погляд чіпляється за Хасана, що киває мені головою. Я також схиляюсь у знак поваги та подяки. Бо без допомоги цього чоловіка, у мене б  нічого не вийшло. 

Ми познайомилися випадково після смерті мого сина. Тоді, коли мені було важко стриматися, хотілося кричати, кидати речі, розірвати цей світ на шматки. Та злість була такою сильною, що вона затьмарювала все інше. Я не бачила, не чула нічого, окрім власної внутрішньої бурі. Відчувала, що можу вибухнути будь-якої миті, і ніщо не може зупинити цю лавину.

І тоді мене доля звела з Хасаном, який на той момент був тільки одним з терористів “К.А.Т.” Одне випадкове знайомство змінило життя тисячі людей. Цей чоловік допоміг випустити мені всю свою лють, натомість я вбила його лідера і звільнила місце під сонцем. Хасан очолив “К.А.Т”, а я отримала нового союзника. 

Коли нарешті злість почала спадати, я відчула себе виснаженою і розбитою. Це було як шторм, що пройшов, залишивши після себе руїни. Але навіть після того, як вогонь згасає, його жар ще довго тліє всередині, нагадуючи про те, як легко можна втратити контроль.

І у момент, коли у мене почалася апатія, Хасан знову прийшов на допомогу. Він поставив мені тільки одне запитання: “Що може полегшити твої муки?” Над відповіддю я довго не думала. Бо протягом багатьох місяців у мене на язиці вертілося єдине слово – помста. 

Я хотіла помститися Асмодею. Хотіла знищити його, як кляті виродки знищили мого сина. Це стало моєю новою ціллю, щоб жити далі. І байдуже, що всередині я була вже мертвою. Помста давала мені сили й змушувала йти вперед. 

З мого боку почалися спостереження та вербування людей. День за днем я промацувала ґрунт і знаходила тих, хто може зрадити Асмодея. Мені не потрібна була армія, бо я могла її попросити у Хасана. Я хотіла, щоб мій любий чоловік був розбитий власними людьми, яким він так сильно довіряв. 

Це я дозволила Джеку торгувати наркотиками за спиною Асмодея. Це я спокусила Вінса і дала можливість йому продавати зброю конкурентам. Це я купила Маркуса, який був відданий мені та моїм грошам. Але це були маленькі квіточки, якими хотіла полоскотати нервами. Бо вся гра була попереду. 

Я створила ідеальний образ супротивника Асмодея, якого той міг боятися. І це було неймовірно спостерігати, як мій покійний чоловік розумів, що відповідь перед його носом, але він ніяк не міг її помітити. Я давала йому підказки й водночас замітала сліди. 

Тайпан – єдиний, хто ні за яких обставин не зрадив би Асмодея. Навіть та клята дівка, в яку вони обоє закохалися, не змогла стати між ними. Тому я вирішила піти іншим шляхом. Ед мав стати ціллю номер один. Я хотіла, щоб Асмодей почав ненавидіти свого вірного змія і вбив його власними руками. Але не встигла. 

Коли Маркус повідомив про вагітність Нори, у мене ніби ґрунт з-під ніг пішов. Я знову відчула неймовірний прилив злості та ненависті до свого любого чоловіка і вирішила, що доста грати у квача. Асмодей не має бути щасливим батьком, він мусить заплатити за все, що скоїв. 

І тоді почався фінальний етап мого плану. Я прибрала Маркуса, щоб він не розкрив карт і викрала Тайпана, щоб Асмодей направив на нього свій гнів. Сама ж дала знак Хасану і його армії, що пора починати. 

Мені хотілося сидіти в перших рядах, коли п’єса почнеться. Тому майстерно відігравши свою роль, я помчала до колишнього будинку, який відбудувала з нуля. Відчуття справедливості так і кричало, що все має закінчитися саме в ньому. Асмодей має загинути там, де не вберіг нашого сина. 

Коли почалася перестрілка, я стояла біля вікна і спостерігала за тим, як Тайпану з Асмодеєм безперешкодно дали забігти в дім. Тоді кожна хвилина очікування здавалася вічністю. Я постійно дивилася на годинник, але стрілки ледве рухалися. Моє тіло не могло знайти спокою – я переступала з ноги на ногу, рухала руками, стукала пальцями по поверхні. Всередині все кипіло, і мені хотілося, щоб час пришвидшився, щоб нарешті сталося те, чого я так довго чекаю. 

А далі була розв’язка. Погляд Асмодея повного розчарування і нерозуміння був дивовижним. Я ніби губка всмоктувала в себе всі його емоції й насолоджувалися ними. А ще мене гріла думка, що мій любий чоловік загине, знаючи, що я зроблю з його маленькою поганню та її дитиною. 

Бачить Бог, я милостива. Замість того, щоб жорстоко вбити вагітну жінку, я дарую життя її малюку. Точніше, своєму сину, якого виховали як рідного. Він ніколи не дізнається правди, бо житиме щасливим життям. Я для цього докладу всіх зусиль.