Глава 28

Глава 28

— Ідо, я такий радий тебе бачити! Я так скучив!

Він широко всміхнувся, одразу ступив до неї й міцно обійняв, поцілувавши в щоку. А наступної миті підхопив на руки й закружляв, наче перед ним була не доросла жінка, а маленька дівчинка, яку він давно чекав і нарешті дочекався. Іда не встигла й слова сказати - лише розсміялася, вчепившись руками в його плечі, поки він крутив її, не приховуючи своєї радості.

– Ліаме, ми вже декілька місяців бачимось щодня, хіба можна так скучити за декілька годин?!

– Ти навіть і уявити не можеш, як сильно і на скільки сильно можна. – Вперше, з усіх життів, він був безумно щирий.

– Ти мене дивуєш. Хіба таке можливо. - Вона посміхалась і раділа, як дитина.

– Ідо ще і не таке можливо.

– А що ще? – з посмішкою спитала Іда.

– Колись розповім. А зараз поїхали їсти. Бо я не розумію чи то метелики, чи то метелики хочуть їсти.

« Вже місяць, як ми живемо разом. Лише зрідка розлучаємось. Але б моя воля, я б її зовсім не відпускав ні на хвилину. Я думаю нам треба кудись поїхати, щоб буденність нам не заважала. Можливо в гори або до води. Там. І саме там зробити їй пропозицію. Так їй це здасться швидко, але я не хочу більше відпускати її ні на хвилину. Вона моя. Вся моя на все життя. Так шкода, що його так мало. Дійсно, коли знаходиш справжнє кохання душа співає і час біжить так швидко. Стоп! Ліаме, що ти зараз сказав, тобто подумав. Хоча, яка різниця. Справжнє кохання? Що ти мелиш? Це неможливо. Таак. Сядь. Заспокойся. Дихай рівно і думай розсудливо. Це більш ніж фізичний потяг. Так, однозначно. Але до Янгола Серця ти не ходив. Ні, ні. Нащо воно мені потрібно? Тобто, моїй душі. Із життя в життя ти обирав тільки її. Так, бо кращої нема. Чому? Бо вона особлива. Бо вона моя. Моє продовження лише в ній. І лише вона знає мене і мою душу. Лише вона дихає моїм світлом і в мені. Стоп Ліам. Що відбувається? До чого всі ці думки? Як з’явився цей стан? Так це не скудний стан. І не могло з’явитись нізвідки. Тобто всі ці життя я обирав її не просто так. А тому що хотів бути поруч будь-яким способом, за будь - яких умов. І по правді тобі ці всі життя і всі ці уроки давно вже не потрібні. Ти міг вже бути Наставником і займатись потрібною справою, а не гаяти час. І ти з нею лише відчуваєш велич легкості душі. Тобто ми не кармічні, а духовні вже. В цьому житті. Але як це може бути?

Ніхто з нас не має такого права змінювати умови Контракту після його підписання. Що ж тоді могло відбутись, що сталось з нашим планом на життя. Як все могло піти наперекір задуму. Задум? Точно. Господи, дякую! Я точно знаю. Але чим? Чим я міг заслужити таке? Це і є Божа благодать. Дякую»

« Це перші зморшки? Коли вони встигли з’явитись? Мабуть до цього моменту я ніколи не звикну, хоч ще 100 життів поживи. Саме це усвідомлення, що твоє життя повільно але впевнено йде до логічного кінця. Перші сиві волосинки це не ознака мудрості, це сигнал про те, що тіло починає заспокоюватись поступово збираючи ресурс від того, що найменше потрібно і віддаючи тому де треба  вкладатись найбільше. Але це якщо думати глибоко і загалом, а якщо просто. То і зморшки і сиве волосся – це пряма ознака старіння. Цікаво Ліам це помічає? Він так дивиться інколи на мене, що здається бачить в мені цілий Всесвіт. Це і лякає і заворожує водночас. Адже я не розумію, як таке може бути. Всі інші життя він кохав, наче. Спочатку було зацікавлення, а далі суцільний морок. Я відчувала себе загнаним звірятком, яке годують, але вона не потрібне. Я була тою хто готовий на все. Але заради мене він ніколи не міг навіть себе пересилити. Побороти страхи або якісь недоліки, змінити вподобання. Та зараз все навпаки. Так я розумію, що ми разом зовсім не довгий час. Але все це відчувається. Його особливе ставлення до мене. Я це розумію, бо я не мале закохане дівчисько. В силу свого досвіду, який я не забула, можу зробити висновки і навіть не один. Він інший. Геть інший. Не той Ноа з яким я ще недавно не хотіла ділити шлях. Він Ліам з яким моя душа в спокої, моє тіло в насолоді, а розум просто танцює від усвідомлення того що я бажана жінка в його житті. Я нарешті відчуваю себе жаданою, єдиною і цінною. Всі попередні життя він знущався з мене і випробовував на міць. А зараз наче настав момент, ні не каяття а ….отримання бонусу за всі знущання. Стоп, бонус. Я вже зовсім і забула про нього. І, як тепер це все складається, якщо в нас буду повна ідилія? Нащо мені той бонус, якщо я хочу бути лише з Ліамом і хочу лише його бачити біля себе. Як це тепер відмінити. Або ж чи буде він? Чи все складається саме з цим пунктом. А можливо що саме через це і підуть випробування або з цим пов’язані. Так хотілось би зараз все відмінити. Не потрібний мені ніякий бонус. Не потрібен мені ніхто. Якщо з Ліамом і надалі все буде так ніжно, лагідно і спокійно. Але, якщо ні. Ой хоч би не «Ні». Я не витримаю знов цей кошмар. Я вже не вірю що здатна на таке. Тому краще одразу все скінчити. Якщо наприклад зараз я розірву з Ліамом відносини. Я розірву Контакт. Мені не доведеться знов проходити всі ті жахіття, але ж тоді і бонус не отримаю. Та і грець з ним. Я вже  хочу, щоб Ліам був поряд назавжди саме таким яким він зараз є. Але точно знаю що цього не буде. Як же тут все важко. Завжди потрібно приймати якісь рішення, які не зовсім співпадають з твоїм бажанням. Це розриває на шматки і складає в зовсім іншу мозаїку реалій. Але так треба. Тому від сьогоднішнього дня Ліам повинен забути мене, а я його. Так буде краще для нас обох. Можливо це дуже жорстко по відношенню до нього, але я йому бажаю лише кращого. Нехай лише я запам’ятаюсь йому чарівним спогадом, а не жахіттям його життя. Але ж, як йому все пояснити, адже він не знає того, що знаю Я. Враз взяти і все зруйнувати. Та краще так ніж різати по живому. О. Чи вистачить у мене сили духу?»