Глава 26

Глава 26

Іноді за зачиненими дверима відбувається те, про що ніхто навіть не здогадується. Хтось ховає свої таємниці, сподіваючись, що вони ніколи не вийдуть назовні. А хтось, навпаки, ладен перевернути все догори дриґом, аби відшукати ту єдину, найважливішу зачіпку, яка нарешті допоможе скласти всі частини історії в одне ціле.

Аніта нишком повернулася до Небесної канцелярії. Озирнулася, переконалася, що за нею ніхто не стежить, і поспішила виконати завдання Іди. Щоправда, на душі в неї було неспокійно. Аніта зовсім не звикла до обманів, шахрайства й усіляких сумнівних витівок. Їй набагато більше до душі припадав звичайний порядок: подати запит, дочекатися відповіді й отримати з принтера потрібний документ - усе офіційно, за правилами, без порушення законів і, головне, без необхідності йти проти самої себе. А тепер вона кралася коридорами, наче якась небесна злочинниця. Ще трохи - і можна було б починати підозрювати себе в чомусь серйозному. Та чого тільки не зробиш заради того, хто тобі справді дорогий!

Опинившись у величезному сховищі Архіву угод, Аніта заходилася шукати потрібний запис. І дуже швидко з’ясувалося, що знайти голку в копиці сіна - це ще дитяча забавка порівняно з пошуками одного-єдиного рядка серед незліченних угод, що зберігалися тут століттями. Вона перебирала записи, звіряла позначки, поверталася до вже переглянутих полиць і раз у раз подумки благала, щоб потрібний документ нарешті знайшовся. Час спливав, а до мети залишалося ще кілька кроків. І саме тоді, коли Аніта майже дісталася потрібного запису, її крильця ледь помітно затріпотіли.

Хтось був поруч. Вона завмерла, прислухаючись до тиші величезного архіву.

Аж раптом…

– Аніто, а що ти тут робиш? – до неї озвався м’який чоловічий голос.

– О, я? Я та…Мені треба…

– Любонько, я дуже давно тебе знаю. І не намагайся мене обдурити.- Він не був сердитий, здається все було навпаки.

– Пане, Янгол Долі, не думайте нічого зайвого, я лише хочу переглянути один Контракт.

– Нащо? – він спитав не грізно та брови все ж насупив.

– Мені не дає спокою один момент. Я, здається, допустила помилку і хочу її виправити поки не пізно.

– Аніто ти ж прекрасно знаєш, що жоден Контракт або Договір не зайде в Архів угод. Якщо в ньому є помилки. Не переживай навіть. Тим паче знаючи тебе там ніколи не було ніяких промахів. Я взагалі не розумію чому на тобі ще ці маленькі крила. Давно пора змінити їх і нарешті погодитись на підвищення.

– Ви ж знаєте, що я дуже люблю свою роботу. І інше місце мені не цікаво. – Вона говорила чесно і впевнено.

– Але це твоє призначення. І ти вже давно доросла до Янгола, якоїсь юриздикції, а не бути простим по суті клерком. Наставником. Ти пам’ятаєш коли тобі в останнє давали «молочного».

– Та ні, вже і не згадаю.

– От і я про це саме. Тобі дають лише «старих», бо їхній шлях дуже важкий і потребує  особливого нагляду. Подумай над цим і над тим, на що ти  заслуговуєш.

– Добре. Обіцяю, що подумаю. Але пане Янголе, можна я хоч одним оком гляну. Мені так буде спокійніше. Ви ж самі казали, що я занадто відповідальна.

– Ти ж знаєш, що це проти правил.

– Так, але ж. Можливо можна зробити виняток? Мені так буде комфортніше і спокійніше.

– Добре. Я думаю нічого поганого не станеться, якщо ти подивишся одним оком. Але я подивлюсь з тобою.

– А, е…добре. Як  скажете, пане Янголе Долі. – Вона змирилась з цим та не знала, що робити далі.

– Називай мене просто Янгол.

– Добре.

– Ну що ходімо, поки ніхто не бачить. – Сказав тепло, підморгуючи їй.

– Так, так звісно.

– Який саме договір тебе цікавить?

– Ммм,  справа №1236897568994566123458, - промовляючи останні цифри вона стихала потроху.

– А, пам’ятаю. А чому саме вони? – Чомусь це визвало в ньому щиру посмішку.

– Ну там є, не зовсім зрозуміло для мене, прописаний план проходження і структура внесених уроків з намічених завдань. І, - вона опустила очі додолу, - і мені просто треба його подивитись.

– Аніто, ти певно забула з ким розмовляєш. Я Янгол Долі і так, як я пишу її, ніхто не зможе навіть пошуткувати. - Він розмовляв з щирою посмішкою. - Тому не намагайся мене обдурити. Не вийде ніколи. Краще кажи все, як є. Я ж бачу, що ти щось темниш, а тут цього ніхто не любить! Ти ж знаєш. А ще я знаю, що ти дуже чесна дівчина. Тому, кажи і не руйнуй свою репутація в моїх очах!

– Розумієте, пане. З душею №4477 я дуже близька. Вона надзвичайна і для неї вже готове місто Наставника і це її останнє втілення. Тому мені дуже хочеться, щоб все пройшло успішно.

– А що може піти не так?

– Навіть не знаю, але передчуття чогось неминучого не дає мені спокою.

– Аніто, дитино, жодна жива душа не може існувати і без дозволу на те Творця. А кожен її крок прописаний в Книзі Долі. Навіть кожна думка має свій потенціал і значення, і не з’являється просто. З маленького багаття може вирости пожар, якщо за ним не слідкувати.  Розумієш ? Тому всяка дія має наслідки, які прописані разом з цією дією. Ніхто і ніщо не може пройти крізь мене. Тому ще раз кажи, але вже подумай над кожним словом, яке ти мені скажеш. – він мов натякав на щось.